7.36. Іванна Стеф'юк - Запрошення до Кобак

Іванна СТЕФ'ЮК

У Іванни біографія ще дуже коротка: народилася в 1989, з 1996 щодня жвавенько майже через ціле село 11 років поспішала до школи, де гострим розумом і глибокими знаннями та допитливістю тішила від першого до останнього класу всіх учителів і, старанно добираючи слова, малювала з любов'ю рідне село та світ своїх мрій. Одна з них уже збулася: Іванка успішно навчається в університеті.

ЗАПРОШЕННЯ ДО КОБАК

Зеленими долонями сосен і смерек потягнулися до сонечка кучеряві Кобаки, задивляючись у Черемош на свою казкову красу. І ласкаві промені сонця щедро благословляють це чудове карпатське село, його дивовижні краєвиди та прекрасних людей.

Гарно в Кобаках навесні: земля вкривається густим килимом трави та квітів, білими вогнями спалахують сади, гордо засвічують свої свічки красені-каштани. Ще барвистішими стають мої Кобаки, коли пишуться писанки та крашанки, сповіщаючи, що скоро будемо святкувати світле свято Воскресіння Христового. У цей день кобаківчани пробачають одне одному всі образи і незгоди, і маленька писанка стає їхньою обіцянкою жити в мирі та злагоді.

Літо для Кобак дійсно можна назвати золотою порою: повітря стає солодким від пахощів, бо село моє розквітає. У цю пору воно одягає чудовий вінок з ромашок, сокирок, полум'яних маків та волошок. Вплітається в цей віночок несмілива незабудочка, тендітні дзвіночки, польовий чебрець, та запашна материнка. І гудуть бджоли, вітаючи заквітчане село і заливаються солов'ї, бо ніде більше немає таких Кобак.

Одягли мої Кобаки золоті сережки і пустилися в нестримний танок. Прийшла осінь і принесла в моє село достаток і гармонію. Поля щедро віддають свої врожаї завзятим селянам, які добре працювали цього року.

Ніби молодіє село, коли його світлими вулицями проходить і пробігає галаслива дітвора, яка поспішає до школи. Покидають моє село довгоногі лелеки. Але це не надовго: вони летять у далекі теплі краї, щоб принести своїм Кобакам сонячні дні і тепло. Аерева відпускають на волю чудові жовті листочки і ті крутяться у прекрасному, зіграному лише для них, танці.

Ніжна-ніжна зима... Аоки вона гостює у нас, Кобаки стають схожі на прекрасну резиденцію Снігової Королеви. Хтось, дивлячись на цей сніг, згадує ніжний цвіт яблуні, а комусь здається, що по селу пройшли тисячі наречених у чудових білих сукнях і накрили своє село сніговим серпантином.

У цю пору розгулює Кобаками весела коляда. Спалахують красуні-ялинки, повняться гостями сільські оселі і то тут, то там чути дзвінкі голоси кобацьких колядників.

І все-таки найбільше люблять Кобаки осінь.

Ласкавими очима дивиться на моє село золоте сонечко. Розкидає по ньому грайливі промінчики, будить від літнього сну...

А Кобаки вже не сплять: червоними ягідками спалахнула сором'язлива калинка, ліниво вперлися в тин жовторебрі гарбузи, а пшеничка ніяк не дочеше свою біляву косу...

Чого це так чепуряться чарівні мої Кобаки? Чому найбільше чекають осені, знаєте? А я знаю: на Здвиження, у мого села Аень народження. Непосидючий вітерець задує останні свічки полум'яних листків на кленах і тополях, і село моє в день іменин величного храму загадає бажання: щоб ним пишалася молодь. І бажання збувається: на запитання: "Ви звідки?" - ми гордо відповідаємо: "З Кобак!".

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм