Любов Пташник

Любов Пташник.
Прибула у Косівську гімназію-інтернат з мальовничого села Космача.
Краса рідного краю пробудила в її серці перші паростки творчості - оповідання, які юна авторка пропонує читачам.

ПОДАРУНОК

Іванко сумно йшов вулицею. На душі було тяжко. Завтра в матусі день народження, а у нього немає ні подарунка, нігрошей, щоб його купити. Вранці тато подзвонив і сказав, що буде у відрядженні ще чотири дні. Невже матуся залишиться без подарунка?

Хлопчик не помітив, як ступив на стежку, що вела у сад. Біля калинового куща зупинився. Його вразила краса квітки. На тлі темно-зеленої трави виразно біліли пелюстки великої ромашки. У цьому куточку саду вона була одна, тому, напевно, виросла така розкішна.

"Я подарую її мамі", - зрадів хлопчик. Торкнувся рукою прохолодного стебельця і аж тепер помітив дрібненькі краплинки вологи на яскраво-жовтій серединці. Чи то не встигли висохнути капельки дощу , чи, може, так рано роса впала... Від доторку квітка здригнулася, затремтіла і ніби мовила: "Не кривдь мене".

"Зірву завтра", - подумав Іванко і щасливий побіг до хати.

Тієї ночі хлопчик спав дуже погано. Снилось йому, що він прийшов під калину, щоб зірвати ромашку, а її нема, лиш багато бур'янів на тому місці. Великий будяк хизувався гострими колючками, як розбійник ножами. Хижі рослини обплутали руки, ноги, лізли до очей.

Ще сонце не зійшло, а Іванко уже прокинувся. Холодна роса обпікала ноги, коли біг у садок, але він цього не чув. А біля калинового куща зупинився. Стало страшно. Та будяка-розбійника не побачив. Під кущем гордовото похитувала голівкою ромашка. Вона, здавалось, зраділа, коли побачила хлопчика. З-за розлогої яблуні визирнув перший сонячний промінець. Росинки заіскрилися різними кольорами. Мов зачарований дивився Іванко на цю красу. Він зрозумів, що зірвати її не зможе.

-    Іванку, ти що тут робиш? Я тебе скрізь шукаю, - теплі мамині руки пригорнули хлопчика.

-    Матусю, я хотів подарувати тобі ромашку...

Слів не вистачало. Сльозинки одна за одною покотилися по личку. Мама пригорнула синочка і сказала: "Ти зробив мені найкращий подарунок."

Ромашка тихо кивала голівкою і, здавалось, дякувала їм.

СОН

Дихалось легко. Високі зорі миготіли і, здавалось, шепотіли: "Приляж на горбку, відпочинь. Отой кущ калиновий заколише тебе, а ці квіти співатимуть тобі колискову". І так хочеться послухати їх і прилягти. Але ці прокляті собаки розгавкались на все село, ніби кричать: "Не слухай їх, іди додому! Не слухай їх". А так хочеться побачити той солодкий сон. Раптом синій лісовий дзвоник задзеленькотів так голосно, настирливо... Ще... ще раз.

Підводжусь. Зникає все: і рідна полонина, і кущ калиновий, і дзвоник лісовий. То будильник будить мене. Знову треба іти в гімназію. За вікном танцюють сніжинки і насміхаються над моїм солодким сном.

Інтернет версія книги Infoland © Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Книга Гуцульщина літературна - Косівська школа-інтернат-гімназія