Калина Прокоп'юк - Нетлінне в пам'яті моїй

Осінь своїм багрянцем позолотила ліси. Листя з тихим сумом падає додолу. Воно барвистим килимком вкриває землю.

Надвечір'я. Десь далеко в горах чути звук трембіти, з другого верха до неї обізвалася ще одна. Це гуцули скликають один одного на вечорницю. Бо осінь - це пора весіль, вечорниць, толік. Хто фірою, хто верхи на коні, а хто пішки - сходяться гуцули до одного газди. Цілий день працюють, а вечором не гріх і потанцювати. Газди ідуть поважно, курячи люльки,а молоді парубки з піснею:

Ой гуцули в краю були,
Зрубали калину.
Тече річка - криворічка.
З гори на долину...

Батько бере мене за руку, і я маленькими кроками ступаю поруч з ним. Для мене радість - я іду на вечорницю. Сидячи на м'яких батькових колінах, тримаючи маленьку ручку в теплій батьковій долоні, я з широко розплющеними очима слухала розповіді, байки, пісні, аж поки не засинала. А у вухах лунала пісня батька.

Напевно, оті батькові співанки, байки, оповідки і запалили в моєму дитячому серці любов до слова, пісні.
Роки пробігли промайнули, З задумою дивлюся їм услід . Та завжди пам'ятати буду Я свого батька заповіт.

«Люби людей, моя дитино,
З любов'ю в серці ти живи.
З бідою звернуться до тебе,
Не відвертайсь, а поможи.

Бо без людей, ми ніц не варті,
Хто без людей, той - сирота.»

В житті йде поруч все зі мною, Мамина ніжність і батькова доброта.

І сьогодні, маючи своїх дітей, онука, я завжди пам'ятаю мамину колискову і татову казку. В моєму серці бринить музика гір, співає душа, і на листок виливаються рядки.

Калина Прокоп'юк, керівник літгуртка

Інтернет версія книги Infoland © Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Книга Гуцульщина літературна - Великорожинська загальноосвітня школа І-ІІІ ст