Діана Дем'ян - Повінь

ПОВІНЬ

Почався день. І сонце заховалось.
Похмуре небо, хмари насувались,
Повіяв вітер, темно всюди стало.
Загуркотіло скрізь - і перестало.

Здається, заспокоїлась природа.
Та ні! Вже починається негода:
Покрапав дощ, і грім гримить,
То заблистить, то затріщить.

І всюди сумно, плач десь чути,
— Та це ж біда, і як нам бути?
Вода все більше піднімається
І хмар багато насувається.

А з них великі крапельки дощу.
Дивлюсь — боюся, та мовчу.
І раптом чую: це ж ріка шумить,
А це вже повінь — її не зупинить.

Вона вступила у свої права:
Хвилі біжать, їм перешкод нема.
В них на шляху дерева і поля.
Та, схоже, природа не жартує:
Забирає все і не хитрує.

Залило поле, усі хати.
Плаче і голосить мати.
Ріка несе дерева і машини,
Худобу навіть і рослини.

Всім страшно, й сльози на очах.
І тільки біль у наших у руках.
Ця повінь нам дана від Бога,
Бо така наша життєва дорога.

І плачуть всі - надії більш нема.
Лишилось рятувать тільки життя.
А думка в голові усе літає:
За що це Бог нас так карає?

Тривало це всього три дні,
А на відновлення підуть роки і місяці.
Ні плач, ні сльози не допомогли.
Жахливі повені текли, текли, текли.

Мости забрало, садиби залило,
Страждали всі: і місто, і село.
Багато болі люди пережили,
На щастя, нам дороги відновили.

Та в душах завжди страх пануватиме,
Коли загримить і дощ накрапатиме.
На очах будуть сльози - не сміх.
Налякала ця повінь. У С І Х !

Інтернет версія книги Infoland © Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Книга Гуцульщина літературна - Великорожинська загальноосвітня школа І-ІІІ ст