Роман Юзва - Сніги

Сніги

Сніги, сніги.Високе синє небо,
Мов кришталевий велетенський дзвін.
Село гуцульське у міжгір'ї, гейби
Прийшло сюди до сонця на поклін.

У білій тиші задрімали гори,
Вдягнувши смерекові кептарі.
На темнім тлі - берези білокорі,
Таріль різьблена - сонце угорі.

Гей, Верховино! Неповторний світе!
Казки й легенди здавна тут живуть...
Агій!Чому заплакали трембіти?
Кому вони віщують дальню путь?

Пішла луна між гір і знов зітхнула,
І над потічком заридала знов.
Приймайте, гори, назавжди гуцула,
Бо він заснув од нині вічним сном.

Не поведе вже він отару плаєм,
Не озветься вже на клич трембіт.
Луна рида, луна між гір волає,
Бо чоловік покинув білий світ.

А навкруги - снігів полотна білі,
Гаптовані мережками смерек.
Життя буя у вічній моці й силі,
Над ним не владні ані час, ні смерть.

Не спопелить, водою не залляти,
Не зупинить його одвічний рух,
Бо онде йдуть зі школи гуцулята
-Життя чекає їх сердець і рук.

Інтернет версія книги Infoland © Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Книга Гуцульщина літературна - Брустурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів