Ольга Петрів - Моїй Наставниці

МОЇЙ НАСТАВНИЦІ

А я іду у той «Вишний»,
Де живе Марічка,
Де живе моя майстриня,
Де струмок й смерічка.

Її руки, мов те диво,
Гарні, працьовиті,
А уміє вона робить
Все, що є на світі.

А ті коні, що вна робить,
Летять над горами.
Ті калачики біленькі
Творять диво з нами.

Та я знаю, що й я вмію
Те також робити,
Бо на світі дуже тяжко,
Без роботи жити.

* * *

А Матійчучка сьогодні
Живе та й сивіє,
Піде в хату, вийде з хати,
Дивиться - темніє.

Вона мене та й навчила
Коники ліпити,
Щоб я знала, як у світі
Любо й гарно жити.

Та я вмію їх робити:
Ті коники білі,
Ті олені рогатисті,
Ті курочки милі.

Та я цисі баранчики
Роблю та й малюю,
Та я цисі баранчики
Дітям подарую.

Діти на них подивляться
Та й будуть радіти.
Будуть тих людей любити,
Які вміють жити.

* * *

А я іду до майстрині
Коники робити,
Бо я хочу на цій землі
Світ кращий зробити.

А Марія сири Плєджит,
А я нарізаю,
А ті коні чисто білі
Зараз виробляю.

А я кину грудку сиру
У гарячу воду.
І зараз же виробляю
Прекрасну роботу.

Ми коники виробляєм,
Гарненькі, біленькі,
То ті вушка, то ті ніжки
Такі красивенькі.

А я коники зробила
У кошик поклала
І на Свята Великодні
За простибі дала.

Люди взяли те «простибі»,
Ті коні свячені,
Пішли в церкву, помолились
За душі померлих.

Книга Гуцульщина літературна - Брустурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів