Понеділок, 24 вересня, 2018
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Комбат спеціального батальйону Київ : Різниця у тому, що ми воюємо за ідею, а вони - за гроші

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2014-11-28 10:45:57

Комбат спеціального батальйону Київ : Різниця у тому, що ми воюємо за ідею, а вони - за гроші “Дед Федор” - так називають командира батальйону спеціального призначення “Київ” Василя Федоровича Нікітіна за його простоту і міцний характер. За своїх 60 років він встиг взяти участь у багатьох воєнних діях, отримав кілька серйозних поранень, проте не зламався ні тілом, ні духом, і зізнається, що відчуває себе років на 50, не більше.

Зараз батальйон Василя Федоровича повернувся із зони АТО у Київ на ротацію, томувін знайшов кілька хвилин, щоб розповісти про себе та свою справу. Для нього, як і для багатьох учасників АТО, все починалось на Майдані. 

На Майдані я був з самого початку і до кінця. Майже до кінця… 18-го мене вдарило гранатою в Будинку профспілок, де знаходився наш штаб. Якби мене не відтягнули, я б там просто згорів і на цьому все б закінчилось… Ось таке “бойове хрещення”…” - розповідає Василь Федорович.

Хоча це “хрещення” було в бійця далеко не першим, адже ще під час служби у радянській армії, він брав участь в бойових діях в Китаї, Афгані, Лаосі і Тайланді. А в квітні цього року поїхав захищати суверенність та незалежність України на схід країни:

У перше бойове хрещення ми дали дуже красиву і ефективнувідсіч. Вони думали, що без проблем пройдуть парадом в Донецьк, але ми їх зустріли біля кордону. Щоправда, кордон вони все ж таки прорвали… Але проблема у вищому керівництві, яке боялось давати раптову відсіч через можливість жертв. І ось що з цього вийшло…”

Про себе розповідати багато не хоче, багатомісячну службу згадує кількома реченнями: “Трішки повоював. Потім поранило в Щасті… Довелось майже два місяці лікуватись у Харкові та Києві. Після покращення здоров’я знову туди повернувся…Другий раз мене бабахнуло так, що засипало землею… На 1,5 метра! Добре, що хлопці помітили і відкопали… Це було нещодавно, після чого я вже повернувся востаннє…”

Багато Василь Федорович, як знавець своєї справи, розмірковує над помилками військових дій. Зізнається, що їх є чимало на усіх рівнях: і серед звичайних солдатів, і серед керівництва.

І молодь, і офіцерів потрібно перенавчатинайелементарнішому… Війна виграється лише тоді, коли ти маневруєш, коли дієш. Цьому потрібно вчитись, а не сидіти в окопах і чекати. Якщо б ми не маневрували, нас перебили б, як кошенят… Багато-що залежить від командування: якщо правильні настанови, то все буде добре.

У мене був один випадок, як тільки ми приїхали в Слов’янськ, коли майор штабу сказав нам зайняти визначений квадрат розташування. Але досвід і передчуття підказали мені, що з тої позиції потрібно відходити, і як тільки ми відійшли на 11 кілометрів, те місце, куди нас посилали, зрівняли з землею… Ось вам приклад “здачі”. І такий випадок не одиничний. На жаль, продажних людей дуже багато… А якщо не продаються, то крадуть: і форму, і харчі. Якби нам люди та волонтери не допомагали, ми б, напевно, не вижили там…

Також я вважаю, що не можна кричати на солдатів. Якщо хтось серйозно провинився (заснув на посту, випив чи закурив вночі) за це потрібно карати. А кричати - заборонено, тому що це дуже впливає на психіку. Взагалі, коли їдеш в зону воєнних дій, потрібно бути морально підготовленим, тому що більшість гине через те, що втрачає контроль над собою: починає панікувати, бігти кудись, через це потрапляє під кулі, або ж наступає на міну. Біля Іловайська, де загинуло багато українських солдат, з мого батальйону втрати були лише через необережність: хлопчики трішки поспішили, наступили на міну… Одного поранило сильно, інший помер… Поранених було всього 11 людей, але ми вийшли звідти живими, та й ще витягнули людей 200…”

Комбат розповідає, що за увесь час з його батальйону померло 38 людей і ще 40 було поранено. На фоні картини, яка відбувається у зоні АТО, це ще не надто страшні цифри.

Повірте, зробив я в 20 разів більше… Але цим я не пишаюсь, адже там теж є матері, які плачуть… Різниця лише у тому, що ми воюємо за ідею, а вони - за гроші.  Але війна є війна… Якщо ти не вб’єш його, то він б’є тебе. Інший закон тут не діє.

Мені дуже шкода усіх тих, хто не вижив… Дуже шкода, що помираєбагатомолоді - хлопців по 20-22 роки. І все через те, що у них немає досвіду. Є патріотизм, так. Але окрім патріотизму потрібно вчити молодь військової справи. Якщо цьому не вчити, то скоро не буде кому воювати, і Україну просто пригноблять, придушать та розірвуть…”

Але все ж таки у словах Василя Федоровича відчувається віра у те, що цього ніколи не станеться. Він каже, що зараз молодь надзвичайно відчайдушна і анітрохи не боягузлива, що дуже важливо.

Сам він, як і бійці його батальйону, зараз перебуває на лікуванні. ГО “Держава” бажає їм швидкого одужання, адже Україна потребує їхнього захисту!