Субота, 22 вересня, 2018
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Скільки коштує нардеп

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2014-11-05 09:45:38

Скільки коштує нардеп Минулого тижня у соцмережах було гаряче - нація жваво обговорювала, яку зарплатню має отримувати народний депутат. Дискусію спровокував журналіст Мустафа Найєм. Потрапивши до Верховної Ради по списку президентського блоку, пан Найєм всерйоз злякався за своє майбутнє. “За 5 тисяч гривень я не буду працювати в парламенті”, - заявив він в ефірі “Свободи слова”. На його думку, прожити в Києві на такі гроші неможливо, а значить, новообраних нардепів спіткає тяжка доля - або голодні злидні, або крива корупційна доріжка.

Масла у вогонь плеснув Сергій Лещенко - журналіст і також майбутній нардеп. Він запропонувавповернутися до старого закону про депутатську зарплатню, згідно з яким народні обранці мають отримувати до 15 тисяч грн. Нагадаємо, цей законвтратив чинність у серпні через поправки до бюджету, внесені урядом Яценюка. Суголосно з Найємом і Лещенко висловилися у “Самопомочі”. На думку Ганни Гопко, нинішня депутатська ставка є замалою, а от нардепів у нас забагато. Тому зарплату потрібно підвищити, а склад Верховної Ради - скоротити.

Все це викликало в суспільстві неабиякий резонанс. Заробивши собі репутацію політичного шапіто, Верховна Рада має низький рівень довіри суспільства. Тому ідею підвищити зарплатню балакунам, скандалістам і прогульникам українці сприймають без ентузіазму. Безумовно, у Верховній Раді є і “хороші” депутати. Але події минулої зими свідчать, що толку від них небагато. Опозиція у ВР була, а закони про диктатуру поплічники Януковича прийняли фактично без перешкод. Тож навіщо нам такі депутати?

До того ж, наші можновладці зовсім не схожі на бідаків, які живуть на одну зарплату. Звичайно, від їхніх декларацій про доходи щемить серце. Наприклад, Юлія Тимошенкоза довгі роки у владі не нажила нічого, окрім квартири на 60 квадратів і зарплати, як у столичного офіціанта. Але звідкись у неї беруться і коштовності, і наряди “от кутюр”, і гроші на масштабні передвиборчі кампанії. І так - майже в усіх, хто хоч раз побував на владному Олімпі. Та й сам пан Найєм не схожий на бідняка. Тим більше, що до його власної декларації є певні незручні питання.

Зрештою, обурює суспільство не так багатство можновладців, як нахабна його демонстрація. Якщо топ-чиновники - лише слуги народу, то і поводитись вони мають відповідно. Коли Ангела Меркель вдягається, наче сільська вчителька, вона дотримується європейського політичного етикету. Це свідчить не про її фінансовий статус, а про її повагу до громадян. А от український політичний клас такими дрібницями не надто переймається. За рідкісними винятками, наші депутати ведуть розкішне життя. Під кого не копнуть в’їдливі журналісти, одразу знаходяться маєтки, бізнеси, розкішні авто. Тож коли у Верховній Раді нарікають на зарплати, українці сприймають це скептично.

Втім, ідея підвищити депутатську зарплатню приречена бути непопулярною не лише через самих депутатів. Наше суспільство все ще вражене ментальною спадщиною “совка”, а саме радянськими уявленнями про оплату праці. В СРСР вважалося за норму, коли інженер або науковий співробітник заробляли менше, ніж некваліфівані робітники. Базових законів ринку вони не розуміють, а їхні уявлення про справедливість є дуже спрощеними. Для них що слюсар, що депутат - різниці нема. Тому і причин приплачувати законотворцям вони не бачать.

Також є прошарок ідеалістично налаштованих громадян, які вважають, що до парламенту мають йти не за зарплатою, а за честю прислужитися Батьківщині. Певний сенс в цьому є, позаяк моральні принципи - найкраща запорука доброчесності. Не дарма навіть акули капіталізму вимагають від своїх менеджерів корпоративної лояльності. Але коли чиновників потрібна ціла армія, де тих ідеалістів наберешся? Ще й таких, котрі мають відповідну кваліфікацію. Тим більше, як свідчить досвід, навіть безбашенні вуличні активісти з часом починають задумуватися про буденне. Родину патріотизмом не нагодуєш, не кажучи про решту земних спокус.

Але якщо відкинути емоції та ідеалістичні вірування, нема про що особливо дискутувати. Суспільні механізми ефективні, якщо враховують людську природу. Пересічна людина завжди прагне поліпшити свій рівень життя - тобто гребе під себе. І гребе вона рівно стільки, скільки їй дозволяють внутрішні моральні запобіжники та зовнішні обставини. На більше зважують одиниці. Коли чиновник бере хабарі, це свідчить не лише про його ницість, але і про те, що антикорупційні механізми неефективні. Бо людина - істота раціональна і завжди зважує вигоди й ризики. Тому, якщо ми хочемо позбутися корупції, посадовців потрібно поставити перед простим вибором. Або живеш на зарплату, або Антикорупційне бюро порве тебе на клапті. Власне, саме цей принцип був покладений в основу грузинських реформ, які виявилися цілком успішними.

Отже, якщо ми змусимо посадовців жити на одну зарплату, вона має бути високою. Принаймні, у розвинених західних країнах депутати отримуютьнабагато більше, ніж пересічні громадяни, і це не вважається чимось ненормальним. Звісно, за високими зарплатами у держапарат підуть не лише патріоти, але і “бездуховні заробітчани”. Але іншого виходу просто не існує. Будь-який сегмент ринку праці, де є високі кваліфікаційні вимоги, але нема гідних зарплат, перетворюється на кадровий відстійник. Подивіться, чим стала українська школа. Вчителювати за покликанням йдуть одиниці, а більшість - з відчаю, бо зарплатня педагога дозволяє лише животіти. Подібне зараз відбувається у державній медицині і на нижчих щаблях держапарату. І кому від цього краще?

Звісно, навіть скорочення держапарату навряд чи компенсує видатки на його фінансування. Грузинам довелося просити допомоги не лише у внутрішніх донорів, але і у Фонду Сороса. Отже, зекономити на зарплатах  чиновників і депутатів не вдасться. Але скільки Україна втрачає через їхні корупційні оборудки та банальну некомпетентність - одному Богові відомо. Тож прибічники підвищення депутатських зарплат таки мають рацію. Однак це лише один з багатьох необхідних заходів. Можна платити посадовцям хоч по 15, хоч по 150 тисяч гривень на місяць. Але якщо не буде змінено самі принципи їхнього підбору і не буде створено ефективної антикорупційної системи, ці гроші підуть як вода у пісок. А от чи зважиться новий уряд на системні реформи - ми скоро побачимо.

Автор: Максим Віхров