Неділя, 22 липня, 2018
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Читач повірить цій історії, бо її правдивість криється в мові - Бриних про Фелікс Австрія

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2014-10-29 14:45:31

Читач повірить цій історії, бо її правдивість криється в мові - Бриних про Фелікс Австрія Із капелюхом, у якому поміщається кроляча ферма, зграя голубів і серпентарій, порівнює новий роман Софії Андрухович “Фелікс Австрія” літературний критик Михайло Бриних. У вересні книжку видало львівське “Видавництво Старого Лева”

Прочитання роману Софії Андрухович “Фелікс Австрія” не залишає сумнівів: у сучасній українській літературі з’явилася нова царівна мелодрами й дамського роману. У попередньому творі письменниці немає передчуття рекордів. “Сьомга” вийшла сім років тому й була пересічною, оскоминно-автобіографічною книжкою. З тої безликої породи “молодіжних романів”, що так остогидли критикам і читачам протягом останніх 20 років. А ще ж перед “Сьомгою” у Софії Андрухович були книжки, в яких стовбури магічного реалізму безнадійно переплелися зі ”станіславським феноменом”. І все це зів’яле листя відшаруділо в сепії літпроцесу, залишившись хіба в гербаріях найнавіженіших книгогризунів.

Коли автор у черговій своїй книжці стрімко повертає голоблі й мчить повз стартовий пункт А в зовсім іншу далеку далечінь, де роздовбана хурманка його стилю раптом перетворюється на карету, а пшоняна каша попередніх текстів переброджує на кленовий сироп - це хоч і не рідкісне, але все ж диво. Що приємно: це диво невипадкове. “Фелікс Австрія” - аж ніяк не письменницький джек-пот, не переможний блеф, не результат прозріння зазвичай підсліпуватої фортуни. Цей роман - вигадлива ілюзія, ефектний фокус, чия найбільша таємниця - цілковита відсутність магії. Її чудово компенсує складна система дзеркал, вигадливий механізм і точність розрахунку. Недаремно роман починається з виступу ілюзіоніста Торна. Авторка послуговується його ж методами в творенні тексту. Відтак і говорити про цей твір варто, як про капелюх, у якому поміщається кроляча ферма, зграя голубів і серпентарій.

Фелікс Австрія” - це ретророман про події в австро-угорському галицькому раю. ­Тональність - карамельна. Маленький Вавилон на задрипанках великої імперії, яка всього лише через 14 років розвалиться від двох пострілів Гаврила Принципа (дія твору відбувається 1900-го. - “Країна”). Але поки що - портрет ювіляра Франца Йосифа на кожному кроці, ярмаркова атмосфера. Світ розпирає від немислимих винаходів і нових можливостей. Світ цей - ляльковий будиночок, і не вперше в українській літературі його намагаються залюднити. Це модно, красиво й кон’юнктурно - саме до століття від початку Першої світової. Інший бік медалі - такий текст потребує від письменника ювелірного побутописання. Найменша недбалість у ньому може призвести до атмосферної катастрофи. Софія Андрухович завиграшки впоралася з цим завданням. Та навіть більше: фактура її роману складна, насичена, деталізована. Це самодостатній літературний делікатес. Читач охоче повірить цій історії, бо її правдивість криється у стилістиці, мові. Аж такого відшліфованого тексту вже давно не було в сучасній вітчизняній прозі. Топографія, одяг, світські ритуали, архітектура, особливості спілкування - прискіплива увага до цих дрібниць вражає насамперед обсягом роботи. І ремісничою затятістю авторки, яка взялася до творення власного ретро-формату з великим дослідницьким азартом, а не заради ефектного антуражику.

Іронія долі полягає в тому, що цей стилістичний шик роману “Фелікс Австрія” і якість письма найвищої проби - розтринькані на реалізацію вкрай скромних художніх завдань та ідей. ­Прекрасна шпиляста конструкція крита соломою, а мовна вишуканість безпорадна перед вимогами низького жанру, в якому чесноти “високої літератури” перетворюються на непотріб.

Головна героїня - вихована у приймах сирота Стефа Чорненько. Її мелодраматична доля - це стандартний набір жанрових випробувань: Попелюшка, рабиня Ізаура. Хоча насамперед, мабуть, Розанна Спірмен із роману Вілкі Коллінза “Місячний камінь” (служниця з детективного роману англійського письменника Вільяма Вілкі Коллінза 1868 року. - “Країна”). Не аж така потворна, проте з аналогічним комплектом тарганів у серці. Із тим таки нещасним і неможливим коханням, надуманими підозрами, що ведуть до катастрофи. Образу Стефи не бракує психологічної достовірності та глибини, але натомість усім іншим персонажам твору доводиться “підлаштовуватися” під головну героїню, щоб виправдати або пояснити її вчинки. І ця технічна необхідність, звична для мелодрами, істотно перешкоджає “розігнати” текст, наситити характери окремими сюжетними лініями. Замість них читачеві перепадають лише тіні, штрихи, дрібні кісточки.

Лаконічні, недомальовані мешканці цього лялькового будиночка живуть відповідно до театральної драматургії, де кожна рушниця стріляє - хоч скачи, хоч плач. У жіночому романі інакше бути не може. І кожна змія в капелюсі фокусника зобов’язана вкусити себе за хвіст. Софія пильно стежить за своїми ниточками, щоб ніде нічого не заплуталося, щоб на кожне запитання знайшлася відповідь. У механізмі роману немає коліщат, що скрипіли б, прокручувалися, ламалися врешті-решт. Для мелодрами - це добро. Для літератури - зло.

Порятувати художність роману “Фелікс Австрія”, не зашкодивши мелодраматичній простоті, міг би великий обсяг тексту. Брак банального текстового м’яса призводить до того, що всехвальна пристрасть до деталізації спричиняє легкий передоз. Наприклад, культ галицької кулінарної художності імені Юрія Винничука (запечені голуби й смажена кишка, вуджені язики й товченики, ґалярета чоколядова та інші каляфіори з бешамелем) - одна з таких надмірностей. Усе-таки в мелодрамі не годиться аж так активно експлуатувати шлунково-кишкові тракти героїв.

Тріумфальна перемога попсового сюжету над високим стилем у творі “Фелікс Австрія” вкотре натякає українським авторам, що все має свою ціну. Софія Андрухович уповні скорилася жанру. Й ця її художня жертва - і втрата, і здобуток водночас. Може, ця гра вартувала чогось більшого, ніж спалення фантастичного будиночка, збудованого в романі цвинтарним генієм Петром. А може, злодійкуватий мауглі-хлопчик Фелікс згодом ще стане літературним Феніксом, й таки переплететься з іншим жанром, де маркесівський дощ падатиме не намарно.

Автор: Михайло Бриних