Вівторок, 25 липня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Чи однаковою буде правда у різних медіа

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2014-10-15 18:00:04

Чи однаковою буде правда у різних медіа Німецько-український семінар “Політичний потенціал нових медіа” засвідчив розрив між мисленням журналістів із цих країн. Німці вважають, що правд буває декілька й одну подію варто трактувати по-різному, вітчизняні медійники відстоювали думку, що істина — в медіа вона чи в житті — одна. 

 

Більше тижня я була на німецько-українському семінарі “Політичний потенціал нових медіа”, який організував Бамберзький університет у співпраці зі Львівським національним університетом імені Івана Франка. Семінар продемонстрував розрив між мисленням українських та німецьких медійників. Бо коли німці казали, що правд буває декілька й одну подію варто трактувати по-різному, вітчизняні медійники відстоювали думку, що істина — в медіа вона чи в житті — одна

Чи однаковою буде правда у різних медіа

Найгарячішу дискусію викликала, звісно ж, російська-українська війна, яку чимало журналістів і досі не знають як називати. Один із організаторів семінару, професор Борис Потятиник,заявив, що через завал фейкових новин часто маємо й фейкове сприйняття подій на сході.Йоганес Ґроцкі, колишній московський кореспондент західнонімецького радіо WDR, а зараз почесний професор Бамберзького університету, порадив українським колегам не асоціювати росіян із подіями на сході України та відмежувати їх від російського президента. У зв’язку з подіями на сході та зростанням підтримки Путіна на території Росії така порада може видатися доволі непрактичною, хоча й тут можна посперечатися. Утім, на цьому професор Ґроцкі не зупинився. “Медіа та журналістика не можуть мати національних обов’язків, — заявив він. —Забудьте про правду в медіа, якщо вони контролюються сторонами, задіяними в якомусь конфлікті”.

 

Звісно, приклад російських ЗМІ доводить: якщо держава повністю контролює медіа, то й крутитиме ними так, як заманеться. Та чи це означає, що медіа країни, яка бере участь у конфлікті, завжди брешуть? До того ж російський приклад свідчить, що йому треба протистояти, і без вітчизняних медіа тут не обійтися. Тим паче, що в більшості випадків усе, що потрібно робити українським журналістам, — це спростувати брехню у ЗМІ сусіда.

 

У Ґроцкі є вирішення для поставленої ним же проблеми: “Я за журналістику за принципом неурядових організацій, коли громада дотує медійників”. Така журналістика може працювати, бо маємо приклад “Громадського”. Аргументом “за” є й розвиток культури доброчинства, бо щораз більше українців жертвують гроші на благодійність. Тим не менш, неприбуткова журналістика — явище доволі ризиковане, бо справді може такою стати, коли журналістам доведеться працювати без гонорарів, а лише заради ідеї, а може, й пропаганди.

 

Соціальні мережі — вірити чи ні?

 

Загалом, важко визначити ідеальну форму існування правдивої журналістики, бо наші уявлення про медіа та інформування постійно змінюються. Наприклад, під час революції почали активно вживати термін “громадянської журналістики”, який не так-то й легко визначити, пояснилаНаталія Габор, спікер з України, доцент кафедри нових медіа на факультеті журналістики Львівського університету. На її думку, підходів до громадської журналістики може бути багато, бо в це поняття можна включати як професійних — і традиційних — медійників, так і стрімерів, блогерів і фрілансерів. Якщо ж вірити усім «громадянським» і часто неперевіреним джерелам, то тут уже більше шансів інформаційного хаосу. Тому громадянську журналістику треба обговорювати, аби зрозуміти роль її традиційної версії

.Чи однаковою буде правда у різних медіа

 

 

 

 

 

 

Наталя Габор

 Цікаво й те, що громадянська журналістика — це наслідок інтернетизації, коли будь-хто може стати журналістом. Однак так само легко інформація може стати новиною. Зокрема, нові медіа — це така-собі скринька Пандори, бо її неможливо зачинити, коли ти кладеш у неї певну інформацію. Соціальні мережі, наприклад, стали джерелом для новин багатьох журналістів, які в “Однокласниках” та “ВКонтакте” шукають профілі терористів і сепаратистів. Тим не менше, такі профілі не завжди правдиві, тож їм не варто вірити. Німецькі та українські спікери дивилися на цю проблему з протилежних сторін. Хольгер Мюллер із Бамберга казав про те, що необхідно перевіряти акаунти в соцмережах, бо майже завжди вони містять неточну інформацію, якій не варто вірити. Юрій Залізняк зі Львова казав про “ополченців”, які публікують фото вбитих українських військових і в яких західні медіа не вірять через аргументи, озвучені Мюллером.

 

Отож, нові медіа (й соціальні мережі в тому числі) дають людям багато можливостей. Журналістам простіше шукати інформацію, вони можуть публікувати її швидше. Але такий поступ містить для журналістів небезпеку: вони втрачають почуття відповідальності. Про це казав доктор Гюнтер вон Лоєвські. За його словами, журналісти в демократичних суспільствах часто мають забагато впливу і забувають про відповідальність перед людьми. А в недемократичних — стають маріонетками впливовіших осіб. “Я викладав в університеті Ломоносова в Росії, де навчав багатьох молодих і талановитих журналістів, — каже Лоєвскі. — Та мені не вдалося навчити їх як слід”. Він переконаний — російські журналісти, які мали доступ до світових стандартів, пишуть так, як пишуть, через страх і небажання йти проти влади. Але так не має бути. “Журналіст має право відстоювати свої громадянські й політичні переконання, — додає Лоєвскі. — Він навіть може стати політиком. Але тоді нехай відмовиться від журналістики”.

Чи однаковою буде правда у різних медіа

 

 

 

 

 

 

 

Гюнтер вон Лоєвські

 

Але як від неї відмовитися, коли семінар показав стільки тривожних тенденцій? Зокрема те, що західний світ не розуміє українських реалій та все ще замислюється, кому вірити. Коли ми відвідували місцеві німецькі медіа, випусковий редактор районного радіо гордо заявив: “Я знаю, що українська мова відрізняється від російської”. Очевидно, це максимум знань, які він здобув про Україну за останній рік. І він наряду з багатьма західними медійниками інформує світ про те, що відбувається в нас.

 

Іншою тривожною тенденцією став погляд на правду: для німецьких спікерів вона була розмитою, непереконливою та двоякою, тимчасом як українці ставали занадто емоційними й дивувалися невпевненості німців. Семінар показав, що медіа та медійники різних країн мають дуже різні підходи до журналістики та інформації, хоча політичний потенціал онлайн-ЗМІ однаково сильний у різних країнах.

 

За тиждень часу я зрозуміла, що німецькі журналісти не мають чіткого погляду щодо України, й інколи це навіть гірше, ніж мислити стереотипами. Але, як підсумував один з організаторів семінару, професор Маркус Бемер, обмін міжнародним досвідом між журналістами — найкращий спосіб сформувати власну позицію.