Вівторок, 25 вересня, 2018
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Міськрада має претензії до Києва. Ми - до міськради

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2014-09-27 11:30:06

Міськрада має претензії до Києва. Ми - до міськради Коломийська міська рада незадоволена діяльністю команди президента України, Кабінету міністрів і Верховної Ради. Своє невдоволення вона виразила в зверненні на адресу всіх трьох високопосадовців, тобто Петра Порошенка, Арсенія Яценюка й Олександра Турчинова, б’ючи тривогу з приводу “нівелювання здобутків Майдану”.

У документі, опублікованому на сайті міськради, навіть проведено паралель із ситуацією після Помаранчевої революції, коли національне піднесення народу поступово перейшло в загальне розчарування.

Чого конкретно домагаються від Києва обранці коломийської громади? Передусім – люстрації чиновників, причетних до різного роду зловживань і розвалу держави. І не тільки паперової люстрації, але й кримінальної відповідальності за скоєні злочини. А також активніших дій у напрямку реформування всіх галузей, припинення переговорів з терористами і недопущення зміни статусу Донецької і Луганської областей. Думаю, багато хто з нас, недепутатів, теж охоче підписався б під цим зверненням, дарма що бракує йому конкретики, суто коломийської оцінки стану речей у країні. Стану, чого там загортати в папірці, катастрофічного, коли з усією очевидністю постає питання: бути чи не бути?

Оскільки про цю люстрацію не кричить хіба німий, провідники держави нарешті пішли назустріч побажанням трудящих і прийняли з третьої спроби відповідний закон. Колишнього секретаря Дніпропетровського обкому комсомолу й азаровського віце-прем’єр-міністра Сергія Тигипка закон, мабуть, не зовсім влаштовує, оскільки забороняє таким як він входити до складу уряду впродовж наступних 10 років. Прийнятий 16 вересня під тиском громадськості люстраційний закон, на переконання знавців, не такий жорсткий, як, скажімо, в Польщі. Окремі його норми суперечать трудовому законодавству, тож звільнити злодійкуватого і безпринципного чиновника з посади буде проблематично, особливо знаючи непорушні традиції людей у суддівських мантіях.

Судячи з усього, приблизно так же половинчасто реагують у Києві й на інші вимоги коломийських депутатів, які перегукуються з вимогами активної частини українського суспільства. Воно й не дивно, це лише в уявленні Кремля владу в Україні захопила «кровожерна хунта», насправді ми цілком демократичним способом обрали поміркованих буржуазно-ліберальних політиків. А характер надміру поміркованих не той, щоб усіляко поглиблювати Революцію гідності, на повну силу використовувати реформаторський, не кажучи вже про антиолігархічний, потенціал. Так собі, латаємо якісь дірки й час від часу ховаємо голову в пісок.

Я це до того, що дипломатично виписаними зверненнями нікого на Банковій чи Грушевського особливо не проймеш. Ось якби спромоглася міська рада організувати в Коломиї потужну маніфестацію з вимогами очищення влади, реформування економіки, якби тележурналісти зняли про неї змістовний сюжет – це могло б бути куди резонанснішим. А просто спостерігати за тим, як нівелюються здобутки Майдану, й передбачати, що національне піднесення може вилитися в загальне розчарування – на це великого розуму не потрібно. Давно ж зауважено мудрецем, що ніщо не вистигає так швидко, як ентузіазм.

Але організовувати маніфестацію – справа ой яка клопітна. Це раніше, при загниваючому соціалізмові, достатньо було телефонного дзвінка з міськкому партії, щоб секретар парткому і директор заводу вивели на вулиці в травні чи листопаді сотні роботів з транспарантами й червоними прапорами. А де ті заводи нині? Підозрюю, що навіть творці освіти, культури й житлово-комунального господарства, які ще залишилися в підпорядкуванні міської ради, не зібралися б з наказу ратуші заманіфестувати своє прагнення до структурних змін. Оскільки бачать: ратуша геть безпорадна в елементарному – оплаті газових боргів у їхніх установах. Уже сам факт глузливого вітання з облдержадміністрації на адресу міського голови, який зібрався у Верховну Раду, змушує сумніватися в авторитеті керівників органу місцевого самоврядування.

Не додають нашим місцевим вашингтонам авторитету й справи на ще банальнішому полі діяльності – збиранні сміття. Від недавнього часу мікрорайон, де я проживаю, обійшли хата в хату дві панянки, наполегливо вимагаючи підписати договір на вивезення сміття їхньою фірмою AVE. Допотопна жеківська автомашина, запевнили, більше не приїжджатиме, мусите користуватися послугами тільки нашої фірми. Моя сусідка, пенсіонерка з дуже скромними доходами, не змогла дозволити собі розкоші платити за сміття більшу суму, ніж платила жекові, і від AVE відмовилась. Що, не тягали жінку в міськвиконком, не псували нервів, змушуючи укласти договір з приватною фірмою? Хоча жеківська сміттєвозка й далі преспокійно виконує свою роботу.

І якби ж тільки ці факти… Стали притчею во язицех значно ганебніші явища, наприклад маніпуляції з кошторисом пам’ятника Іванові Франкові, масове видурювання грошей в охочих придбати квартири, підтасування документів стосовно заміни бруківки на бульварі Лесі Українки… З таким багажем крутійств і гешефтсмахерства відкрито хіба дві дороги – до Йванової хати або до Верховної Ради. Зрозуміло, що носії такого багажу обирають другу, привабливішу дорогу.

Хоча починали ми, здається, за здоров’я, з того, що депутати бажають бачити рідну Вітчизну оновленою й очищеною від усякого бруду. Тож і не будемо кінчати за упокій. Будемо вірити наперекір усьому, що колись та настануть часи, коли пиво на Красній площі коштуватиме, як і прогнозувала Ванга, 6 гривень. Бо що нам залишається?

Автор: Дмитро КАРП’ЯК