Четвер, 27 липня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Сергій ЖАДАН: Я і зараз думаю, що насправді Донбас і не хотів відділятися

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2014-09-12 13:30:21

Сергій ЖАДАН: Я і зараз думаю, що насправді Донбас і не хотів відділятися Один із найвідоміших та навіть можна сказати культових письме­нників сучасної України харків­чанин Сергій Жадан цього тижня відвідав Коломию.

На запро­шення Валерія Ковтуна, директора Коломийського педагогічного коледжу, літе­ратор зустрівся із викладачами та студентами навчального закладу. Пан Сергій у своєму виступі, а потім і у відповідях на запитання розмірковує про Донбас та Харків, Україну, Європу та Росію, війну та мир, про роль письменника в сучасній Україні та про багато інших проблем, що турбують українське суспільство.

 

- Пане Сергію, розкажіть, як справи на Східному фронті?

- Я на фронті не був, знаю те, що знаєте й Ви. Якось говорити про те не можу. Знаю, що на Сході важко й погано, бо все це набирає чимраз більше обертів. З одного боку - військові події, з іншого - не слід забувати, що там залишається багато людей. Час від часу мої друзі, які там залишилися, пишуть, повідомляють. Насправді це дуже печально. А що буде попереду, коли настане зима, важко уявити.

- У Вас особисто змінилося ставлення до росіян, до Росії?

- Я б не ототожнював усю Росію з Путіним, думаю, що війну, за великим рахунком, розпочинає одна людина. Інша річ, що суспільство їхнє могло б бути більш активним. Бо ця пасивність при спогляданні, як твоя країна фактично займається окупацією, агресією, обов’язково вдарить і по тобі самому. Очевидно, що це не внутрішні проблеми України, зрозуміло, що це російсько-український військовий конфлікт, не оголошена, але справжня війна. І як вона завершиться для України й Росії, я зараз сказати не беруся. Але очевидно, що війна не потрібна ні нам, ні їм, і гинуть в ній і українці, і росіяни. Як би російське керівництво не запевняло, що їхніх військ в Україні нема, ми розуміємо, що це неправда, і щодня із України в Росію повертають трупи їхніх солдатів.

- Відомо, що Ви брали участь в акціях протесту проти Кернеса, Добкіна. А тепер як ситуація в Харкові?

- Погана ситуація в Харкові. Кернес залишився міським головою, та й зі своїми проблемами після того поранення, самі бачите, що з ним зробилося. А проти Добкіна закрили судове провадження. Таке враження, що вони не займалися ні організацією “тітушок”, ні не робили закликів до сепаратизму, ні в інший спосіб не порушували законів України. Таке враження, що це добропорядні громадяни. Громадська активність в Харкові не вщухає. Просто так чи інакше, всі волонтери, всі активісти намагаються підтримати армію, біженців. У нас зараз спільна велика біда, і не вистачає часу займатися цими проблемами в тилу. На превеликий жаль, Україна втрачає час, купу ресурсів. Замість того, щоб займатися реформами, реорганізацією життя, ми займаємося тим, що гинуть наші люди.

- Ви збираєте гроші на АТО, цей тур триває?

- Ми збираємо гроші. Навіть не на антитерористичну операцію, це гроші для поранених, які в лікарнях. Зараз триває тур з колективом “Собаки в космосі”. Вчора зібрали кілька тисяч гривень, у Харкові зібрали. Це, можливо, не так багато, але мені здається, якщо ми будемо під час культурних акцій нагадувати молоді про те, що в країні серйозна проблема, біда, і що нам потрібно об’єднуватися, потрібно триматись разом, здається, це правильно.

- Чи будете підтримувати якогось кандидата на виборах у Верховну Раду?

- Я не агітатор. До мене час від часу звертаються представники політиків, на президентських виборах, на попередніх парламентських виборах теж було. Я намагаюся відкрито не займатися агітацією. Щодо власних вподобань з-поміж теперішніх кандидатів, я ще не визначився. Оскільки взагалі якось так трішки не до виборів через цю ситуацію, але очевидно, що я піду на вибори. Думаю, що цю Верховну Раду треба максимально змінити.

- Вважаєте, це допоможе країні?

- Думаю, це не зашкодить принаймні. Україні допоможе терплячість і віра українців. Крім нас самих, ніхто нам не допоможе. Не треба мати жодних ілюзій. Реалістично дивитися на речі. У нас попереду непрості часи, і тільки в разі якщо ми будемо всі далі разом, як це було взимку, в нас є шанси перемогти.

- Що заважає Україні?

- Є якісь риси, які нам завжди заважають, скажімо, чому наші політики так себе поводять? Бо це на рівні ментальності. Людина йде до влади, говорить одне. Стає можновладцем, говорить інші речі. Це теж ментальні речі, якась непослідовність, безвідповіда­льність, легковажність, недалекоглядність. На жаль, це нам теж притаманно. Я завжди був переконаний, що ми самі здатні розв’язати свої проблеми.

- Як вважаєте, нам Донбас пот­рі­бен, чи можна його ”злити”?

- Як “злити”? Як? Там живе кілька мільйонів людей, з них багато хто вважає себе громадянином України. Ви ж не будете довіряти результатам псевдо­рефе­рендумів, який вони провели на кількох аркушах у кількох місцях.

- Просто виходить, що для України Донбас буде такою до­рогою ціною, а чи не будуть вони нас тягнути знову назад? Ви вірите, що їх можливо інтегрувати в Ук­раїну?

- Так, дуже дорогою ціною. Цілком можливо, що будуть нас тягнути назад. Ця проблема була, вона є, і нікуди не поділася. Очевидно, що заявами про те, що їх потрібно “злити”, ми їх нікуди не інтегруємо. Те, що не буде так, як раніше, це очевидно. А як буде, мені важко сказати, бо ситуація дуже серйозна, і якогось швидкого, простого і корот­кочасного вирішення її я особисто не бачу. Я не політик, можливо, в політиків є якесь бачення всього цього, більш стратегічне бачення. Мені видається, що буде купа проблем, навіть якщо це розв’яжеться в якомусь політичному аспекті (регіон з особливими правами, якась особлива зона, чи повернення в лоно України), все одно, зрозуміло, що це будуть навіть нерівні стосунки. Я ж бачу, як змінилося ставлення до Донбасу багатьох українців. Коли дивишся по телевізору, як твої співгромадяни рвуть твій державний прапор, очевидно, що починаєш думати, а чи справді це мій співгромадянин. Інша річ, що там рвуть ці прапори одиниці, а ретранслюється це все на мільйони. Це теж не слід забувати.

- Ви в Асоціації українських письменників?

- Ні, я не в асоціації. А нема вже ніякої асоціації. Я не впевнений, що існує.

- У Спілці письменників України?

- Ні, я вступив нещодавно до ПЕН-центру.

- І що дає Вам як письменникові приналежність до такої структури?

- Це щось на зразок міжнародної письменницької профспілки, яка захищає соціальні права письменників, не професійні, а соціальні. Я сподіваюся, що не буде такої нагоди, коли мене треба буде захищати, але це організація, яка гідно представлена в світі. У них зазвичай чітка, послідовна і симпатична мені позиція стосовно політичних речей, правових, соціальних, з приводу цензури й так далі.

- Чому така ситуація склалася із Асоціацією письменників, Спілкою, як Ви думаєте?

- Мені здається, ці організації просто не потрібні. Спілка загалом така доволі сумнівна форма організації літературного життя. Якщо вони не потрібні, то стають нежиттєздатними. Потрібні якісь такі профспілкові речі, щоб письменників захищати. А що спілка робить? Я не проти спілки, в мене там багато друзів, але, чесно кажучи, вона в мене ніколи не викликала багато інтересу.

- Як Ви ставитесь до літера­турних премій і Нобелівської в тому числі?

- Добре ставлюся. Це форма організації літератури. Інша річ, що преса зокрема чи читачі дуже реагують на якісь такі речі, часто дізнаються про письменників, їхні твори через лауреатство в якихось преміях. Це не може бути самоціллю, метою, йти в літературу заради того, щоб отримати премію, - це трохи смішно. Хоча, чому б і ні?

- Що письменник може сказати зараз громадськості, бо україн­ський письменник, на відміну від іноземних, є більшою мірою гро­мадський діяч.

- Письменник може за допомогою своєї праці якось нагадувати людям про те, що під час цієї катастрофи на Сході можна залишатися людиною, не втрачати свою сердечність. Тому що дуже легко озлобитися, втратити адекватне сприйняття дійсності, а потім дуже важко повернутися назад. Війна рано чи пізно закінчиться, ми далі залишимося жити разом, в одній країні. Дуже важливо зараз робити так, щоб нам потім не було соромно за наші сьогоднішні вчинки.

- У творах багатьох письмен­ників були передбачення такої сьогоднішньої критичної ситуації в Україні. Ви себе ловили на таких передбаченнях?

- Я знаю одного письменника, в якого було конкретне передбачення всього цього, просто дослівне передбачення. Це донецький прозаїк Дмитро Білий, який десять років тому почав писати роман про Україну майбутнього, от у цьому творі просто описана окупація України Росією. Окупований Донецьк, Харків. Слава Богу, що для Харкова це поки що закінчилося більш-менш добре.

У мене, мушу сказати, що скоріше навпаки. Я ніколи не вірив у те, що Донбас захоче відділитися. Я і зараз думаю, що насправді Донбас і не хотів відділятися. Йому просто нав’язали цю гру, втягли в цю авантюру. І, на жаль, Донбас дозволив себе втягнути в цей жах. Я б хотів побачити реальні результати референдуму. Ми бачили офіційно одні результати, а потім неофіційно із Росії - інші. І взагалі, про які ми цифри говоримо, це взагалі незаконний референдум, просто окупація. Якщо Путін цього хотів, хай би зробив це в законний спосіб, без російських танків.

Автор: Оксана ПАЛІЙ, тижневик “Коломийська Правда”