Субота, 22 вересня, 2018
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Тримайся, Україно! Литва з тобою! , або Мої литовські враження

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2014-08-11 11:30:51

Тримайся, Україно! Литва з тобою! , або Мої литовські враження Минулого року, прощаючись із литовською подругою у Львові, мої перспективи відвідати Вільнюс здавалися доволі примарними. Але вже цьогоріч, у день підписання Угоди про асоціацію, я отримала ствердну відповідь на моє клопотання про візу.

Незабаром я вже була в Литві, і за два тижні там переконалася, що литовці патріотичні, гостинні, і, розмовляючи про Україну, вони не стримують сліз; по їхньому телебаченню кілька разів денно транслюють новини, присвячені суто подіям в Україні; вони толерантно ставляться до своїх російськомовних громадян, але в громадських місцях російської чути не хочуть; їхні улюблені страви - з картоплі; пенсії у них вищі, але половину віддають за комунальні послуги; ціни на продукти такі ж, як у нас, за винятком хліба; вони дуже ввічливі і спокійні; а ще в магазинах завжди є здача. Про ці та інші мої литовські враження - далі.

 

За нашу і вашу свободу

Першого дня після приїзду у Вільнюс ми з подругою вирушили до тамтешніх барикад, які в литовській столиці збереглися від 1991 р. Зведені тоді для захисту парламенту, барикади залишилися на спогад про криваві події, коли після проголошення своєї незалежності Литва була окупована радянськими військами: тоді у Вільнюс увійшли танки і загинуло 14 мирних демонстрантів, ще понад сотню було поранено. Литва відстояла свою незалежність, а барикади досі стоять біля парламенту на згадку про дорогу ціну, якою вибороли свободу. Зараз те згромадження залізобетонних блоків накрите скляним ковпаком і всередині облаштований невеликий меморіальний музей. Там серед написів Laisve Lietuvai (Свободу Литві), колючого дроту і литовських прапорів - несподівано наші, жовто-блакитні кольори, а далі - низка фотографій із Майдану, а в самому центрі на синьо-жовтому полотні - шолом загиблого захисника Майдану; поряд - із посвятою “За нашу і вашу свободу” - серія фотографій загиблих литовських героїв і…. нашої Небесної сотні. Більш зворушливу зустріч литовської столиці українцю годі уявити. Одразу згадалися усі слова підтримки на нашу адресу, які від імені своїх рідних, друзів і знайомих передавала моя литовська подруга відколи розпочався Майдан. І ось я була в самому серці Литви, яке - тієї миті в цьому переконалася особисто - б’ється в одному ритмі з українським.

Вільнюс розділяє на дві частини річка Нерес або Вілія. (Це друга за величиною ріка в Литві. Найбільша ж, Нямунас (або Неман), впадає у Балтійське море. Це дуже звивиста річка, і батько моєї подруги розповів, що під час російської окупації ця особливість добряче заважала нападникам: щойно вони пересікали ріку в одному місці, аж попереду Нямунас утворював чергову петлю, змушуючи непрошених “гостей” злитися: “Скільки у вас цих Неманів?”) Перейшовши міст, прямуємо до історичного центру Вільнюса. (До речі, у Литві нещодавно провели транспортну реформу і зокрема у Вільнюсі зовсім відмовилися від “маршруток”, забезпечивши місто новим, доволі зручним громадським транспортом.) Туди веде головна вулиця литовської столиці, названа на честь засновника міста князя Гедімінаса. Тут власне і розташована будівля парламенту, навпроти на одній із будівель - статуя покровителя міста св. Крістофера (Христофора), поруч - багатоповерхівка, в якій виділено житло для членів парламенту. Далі знаходиться будівля колишнього КГБ, тепер перетворена на єдиний у Східній Європі музей пам’яті жертв політичних репресій. Уздовж цілого фасаду будинку викарбувані імена та роки життя литовців, які були тут закатовані: серед них мало хто дожив 30 років. Далі знову минаємо місце пам’яті жертв радянської окупації - невеликий хрест. Загалом мене вразило, як литовці вшановують ці трагічні події. Там відсутні помпезні монументи, а натомість в багатьох, часто неочікуваних місцях, лаконічно зафіксована згадка про ту чи іншу подію. Як-от посеред тротуару встановлена невелика гранітна плита із написом: тут 23 серпня 1987 р. відбулася перша масова демонстрація проти радянської окупації, яка вимагала виведення окупаційних військ і відновлення незалежної держави Литви. Чи-то таблиця на стіні про те, що 31 серпня 1993 р. радянська армія покинула Литву, 1940-1941, 1944-1991 рр. більш ніж 300 000 литовців були вислані, ув’язнені, вбиті. Такі “месиджі” дійсно торкають за живе.

 

У Вільнюсі - 40 католицьких церков, серед яких і греко-католицька

Мабуть, через теперішні події в Україні, усі ці згадки про російську окупацію особливо закарбувалися в пам’яті. Але згодом я піддалася чарам старого міста, і в наших розмовах та моїх враженнях трішки помен­шало політики. Литовці мають дивовижно багату архітектуру. Вулиця Геді­мінаса виводить на величезну площу, з якої власне і почався Вільнюс, а точніше, із вежі Гедімінаса на сусідньому пагорбі. В його підніжжі розташована резиденція великих литов­ських князів, пам’ятник князю Гедімінасу, поруч собор святих Станіслава та Владислава, із каплицею св. Казимира. У ній поховані члени однієї із князівських родин. Литва мала тільки одного короля - Міндаугаса. Говорячи про свою історію, литовці ще обов’язково згадують короля Вітаутаса, внука Гедімінаса, корону якого перед самим коронуванням викрала польська делегація, боячись створення сильного литовського королівства. Серед інших правителів Литви мені особливо запам’ятався князь Казимир, названий святим після смерті. Церква св. Казимира увінчана великою короною із хрестом, і ця прикраса височіє над всім Старим містом. Ця корона, як мені пояснили, - символ незалежності литовського народу.

Литва - римо-католицька країна, в самому тільки Вільнюсі нараховується близько 40 католицьких храмів, з яких один - греко-католицький. У Вільнюсі зокрема знаходиться відома на весь світ святиня - чудотворна ікона Вільнюської Мадонни, яку вшановують і католики, і православні християни і копії якої є в храмах по всьому світу. Ікона розташована над єдиною вцілілою брамою у стіні, яка захищала місто від 16 ст. Це місце називають Брамою Світанку і сюди здійснив прощу папа Іван Павло ІІ.

Неподалік від Брами Світанку, але вже посеред вуличної метушні - в одному ряду із сувенірними магазинами, вуличними кав’ярнями і магазинами - досить несподівано розташувалася каплиця із одним-єдиним образом у ній - Милосердного Ісуса (знаного в нас як Боже Милосердя). Каплиця відчинена 24 година на добу і тут справді панує виняткова тиша, на противагу більшості церков, заповнених туристами. І не дивно, адже це - оригінал образу Божого Милосердя, набожество до якого поширене у всьому світі і в нашому місті зокрема. Образ, до речі, був намальований свого часу вільнюським художником і вперше був виставлений для поклоніння на Брамі Світанку.

З-поміж усіх вражаюче красивих храмів, про які можна говорити годинами, окремо виділяється церква Святих Петра і Павла, інтер’єр якої повністю білий. Цей костьол був збудований, коли Вільнюс почав відновлюватися від російської експансії, яка зруйнувала столицю Литви в середині 17 ст. Закладений храм був гетьманом литовським у подяку за дивовижне врятування від смерті під час війни з Москвою. Як прокоментувала подруга, Литва воювала з Москвою століттями - і воює з нею досі.

 

Український слід у столиці Литви

Більша частина моєї відпустки у Вільнюсі (з виїздом у Ригу, Каунас) складалася з таких собі пізнавальних приємних прогулянок, переважно старим містом, - там, де багато костелів, старих будинків і красивих краєвидів “з висоти пташиного польоту” . Останніми ми милувалися, підійнявшись на дзвіниці кафедрального собору, Вільнюського університету та телевежі. І особливо я тішилася, коли на тлі краси, яка відкривалася перед нашими очима, раптом майорів синьо-жовтий прапор - їх доволі багато у Вільнюсі, і не тільки на будівлі посольства України в Литви. З українського в литовській столиці побачила і меморіальну дошку Тараса Шевченка на корпусі університету, і греко-католицьку церкву Святої Трійці, яка якраз святкує 500 років. Священик у ній, о. Вікентій, з Івано-Франківщини. На запитання, чи має багато парафіян, він вказав на стіни храму, які потребують ремонту, мовляв, самі бачите. Але все ж тамтешня українська громада тримається купи, і саме готувалися до міжконфесійного заходу - молитви за мир в Україні. Пам’ятний знак на будівлі церкви повідомляє, що тут провів 13 років свого подвижницького життя Святий Йосафат Кунцевич (ім’ям якого названа “дитяча” церква в Коломиї).

Української мови у Вільнюсі мені чути не довелося, але впала в око назва одного з ресторанів - “Борщ”, де справді готують українські страви, як розповіла подруга. А ще одного вечора, коли ми затрималися на годинку в одній затишній кав’ярні просто неба в одному з провулків Старого міста, Юргіта вказала на невелику компанію за одним із столиків і прокоментувала: “Там сидять один відомий політик та телевізійна ведуча - і вони розмовляють про Україну”. І вже зовсім я розчулилася, коли нам на шляху трапилася наліпка на вулиці - “Тримайся, Україно! Литва з тобою!” І всі дні мого перебування там я відчувала: вони таки з нами. Це зрозуміло і з того, як вони висвітлюють події в Україні, і зі слів моєї подруги та її батьків, які на прощання обіймали мене зі словами: “Тримайтеся, українці, ми з вами, ми про вас думаємо весь час і живемо в очікуванні відновлення миру в Україні”.

 

Про литовський побут

Насамкінець трішки про литовський побут. Від батька Юргіти довідалася, що середня пенсія литовця - 850-900 літів (помножте на 4,5-5 і матимете суму в гривнях, отож це близько 4 тисяч грн.), з яких 500-600 літів іде на оплату комунальних послуг (сюди входять і плата за мобільний зв’язок, і Інтернет). Якщо подружжя складе дві пенсії докупи, то прожити можна, ні про що особливо не переживаючи. Просто литовці, жартує чоловік, звикли скиглити. Звичайно, вони стараються економити, де можливо: обирають крамниці, де продукти трішки дешевші, адже так підказує здоровий глузд. Проте, зізнається чоловік, досі не можуть вони позбутися окремих “совкових” звичок, наприклад, “віддячити” медперсоналу, хоча всі знають, що лікар і так огляне.

Щодо цін у магазинах, то переважно така ж вартість молочних, м’ясних продуктів, як у нас. Проте дорожчий хліб - в середньому 3 літи. Дорого коштує взуття: наразі в крамницях пора розпродажів, тож можна “дешево” придбати шкіряні босоніжки - всього за 200 літів (900 гривень), а так вони коштують 400-600 літів. На розпродажі літні блузки, футболки зараз можна придбати за ціною від 19 до 30 літів - це 50% від звичайної їх вартості. У магазинах продавці не намагаються нав’язати товар - їх узагалі там не помітно, доки покупець не обрав щось і хоче оплатити покупку. У супермаркетах ніхто не залишає сумок у “шафках” і ніхто сумок не перевіряє, а також покупець може сам “пробити” товар і заплатити через термінал. Продавці та працівники інших сфер обслуговування вас не зустрінуть вдаваними усмішками, проте спокійно і ввічливо відповідають на всі питання. І ніколи вас не проситимуть пошукати копійок (!) - і в них завжди є здача.

Дорого коштує проїзд у громад­ському транспорті: 2.20 літів (більш ніж 10 грн) за квиток. Проте для охочих зекономити є чудова альтернатива: по всьому Вільнюсу стоять припарковані велосипеди і, заплативши 49 літів за сезон (який триває від початку весни до пізньої осені), можна пересуватися містом на двоколісному, залишаючи його на одній стоянці та беручи на іншій, коли знову є потреба. Половина тротуару спеціально відведена для велосипедистів, тож ні вони пішоходам, ні пішоходи їм не заважають. І судячи з вигляду велосипедистів, багато з офісних працівників не гребують таким засобом пересування, добираючись на роботу.

Спробувала я литовську кухню. Мама моєї подруги готувала цепеліни. Це великі, зроблені із тертої сирої та жменьки товченої вареної картоплі кульки, з начинкою з фаршу, які треба варити до 30 хвилин та подавати до столу із соусом із смаженої цибулі, шкварків та сметани. Інша традиційна страва - холодна бурякова зупа: свіжі огірки, зелень, варений маринований буряк, залиті кефіром, - їдять цей суп із вареною картоплею. За словами Юргіти, ця страва в литовців у крові. І справді, в одній із кав’ярень ділового вигляду молодий чоловік насолоджувався цією стравою із виглядом “нехай весь світ зачекає”.

Автор: Віта БОЙЧУК, тижневик “Коломийська Правда”