П'ятниця, 28 липня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Із заповітним до громади

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2014-08-08 08:00:44

Із заповітним до громади Напередодні чергових роковин Незалежності мимоволі зринають в пам’яті віхи минулого.

Споконвіків живе в душі мого народу українська національна ідея. Нею проникнута вся багатостраждальна історія України.

Щедрий доброзичливий, щирий і свободолюбивий народ наш завжди прагнув єдності і волі, і незалежності долі. Така вже наша ментальність. З надр землі нашої, з народних глибин час від часу зринали величні постаті, одержимі цією ідеєю.

Ярослав Мудрий - князь славетної Київської Русі та король Данило Галицький - вольовий правитель Галицько-Волинської держави.

Пилип Орлик - з першою гуманною Конституцією нашою й Богдан Хмельницький, котрий боронив незалежність нашої землі.

Іван Мазепа, з його відчайдушною спробою відірватись від владичества Росії й відстояти незалежність України. І багато ще світлих імен.

А славетна Запорозька Січ з її козацькою вольницею. Героїчне самовіддане січове стрілецтво і дисидентський рух горстки сміливців в глухі часи радянського часу.

Все це ознаки незнищенності народу, одержимого національною ідеєю.

А далі війна, руїни, кров.

Привид комунізму чорною тінню ліг на Україну протягом десятків літ.

Був бандерівський рух на західних теренах, були численні, жорстоко придушувані радянським режимом повстання на сході України, про що дізнаємось тільки тепер. Всі чужинці, які зазіхали на нашу землю, відчували і боялися цього високого духу нашого народу, цієї внутрішньої нездоланності і непокори.

Як нас тільки не називали: русини, хлопи, хами, хохли…, націоналісти! А нещодавно ми стали уже й ”фашистами”.

Чому в Радянському Союзі ніхто не говорив, - як пише Юрій Канигін, автор “Шляху аріїв”, про білоруський, узбецький чи вірменський буржуазний націоналізм?”. Тільки український застряв їм в горлі.

Ранили в саме серце, знущалися з святинь, морили голодом наш народ, вивозили в гулаги. Позбавляли мови, як ознаки могутності народу.

Яких тільки утисків не терпіла наша мова, починаючи від царських циркулярів і австро-угорських зневаг, польських заборон й радянської гегемонії “великорусского язика”. Законопроект Колесніченка-Ківалова поновлював політику русифікації незалежної України.

А вона жила, живе і буде жити. Дзвенить піснями, рокоче думами під акомпанемент бандур, утверджуючи незалежну державність України:

 

Мова українська,

Мова веселкова,

Пісня солов’їна -

Материнська мова.

 

Жила у неволі,

Та все не вмирала,

У піснях Шевченка

Вона розквітала.

 

У Франкових віршах,

Мов криця, дзвеніла,

У народних думах,

Як буря, гриміла!

 

У “Лісовій пісні” на сопілці грала,

Мала в своїм серці те, що не вмирало.

Мов Дніпро широкий, зберігала сили,

Як її ворожі береги тіснили.

 

Вирвалась з неволі

Попри всі обмови,

Вільно зазвучало

Українське слово.

 

Наше покоління стало свідком нових визначних історичних подій.

Розпався “Союз нерушимый республик свободных”. Охоплені патріотичним поривом люди створили нескінченний ланцюг-символ злуки.

Україна здобула віками вистраждану незалежність, але легше було здобути, як тепер відстоювати її.

Зрадництво, продажність і корупція можновладців сягли такого рівня, що повстав Майдан.

Біль і горе нашого народу - “Небесна сотня”. До глибини душі обурила військова агресія Росії та приєднання АР Крим до складу РФ. Підступний сусід спровокував сепаратистський рух на Донбасі. Жертви, втрати і руйнування - ціна нечуваної війни на території України. Нарешті, катастрофа пасажирського літака “Boeing-777” малазійських авіаліній на Донеччині. Такої наглої брехні і фальсифікацій Росії на державному рівні не бачив світ!

Гірко! Як багато Україна могла б досягти за ці двадцять три роки при мудрому і незалежному від Кремля керівництві, яке не оглядалось би на Москву, не питало у неї дозволів і порад. Зуміли ж, наприклад, країни Балтії. А ми топталися на місці, поки не дочекались віроломства й брутальних дій Путіна, одержимого імперськими амбіціями.

Неймовірний сплеск патріотизму, притаманний нашому народові в часи важких випробувань, тепер сягнув апогею.

Наше військо без новітньої зброї, яка направлена проти нього з російського боку і терористичних позицій, обмежена в своїх діях через те, що війна іде в житлових районах, стійко відстоюють батьківщину ціною крові, ран і смертей. Народ в скорботі підтримує армію чим може, зриваючи далекоглядні путінські плани щодо української незалежності.

Саме духовна стійкість українців викликала захоплення міжнародної спільноти. Світ, нарешті, дізнався про Україну, зацікавився нею, проникся повагою і підтримкою.

Але збереження незалежності і суверенітету України - це справа рук українців. Така незаперечна дійсність. І з такими думками і почуттями зустрічаємо ми двадцять третю річницю Незалежності України. З вірою в перемогу і торжество української національної ідеї. Основними складовими якої завжди були: Незалежність. Державність. Соборність.

Живемо і боремось з надією, що, - як прагнув Шевченко, ще діждемося свого українського Вашингтона з новими і праведними законами. З вірою в мир, злагоду і добробут на нашій землі.

Автор: Зіта Йосипівна Гребеняк, місто Київ