Неділя, 22 липня, 2018
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Василь ТКАЧУК з Покуття - майстер красного письменства

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2014-08-05 08:00:29

Розмова зі знаним дослідником життя і творчості українського письменника-новеліста Василя Ткачука, відомим краєзнавцем та громадським діячем, керівником музею історії села Іллінці, вчителем-пенсіонером Романом Іллічем Ризюком.

 

- Пане Романе! Напередодні двадцять третьої річниці Дня Незалежності України прошу розповісти читацькій спільноті нашого краю, українським громадам з-поза меж нашої держави про себе, про що думаєте і чим живете в такий неспокійний час.

Найперше, хочу привітати рід наш, - вкраїнський, з Днем Незалежності України. Велику ціну заплатив наш народ за право мати свою державу і сьогодні, на жаль, кращим синам і дочкам матері-України знову, - уже вкотре! - доводиться відстоювати державний суверенітет та територіальну цілісність Батьківщини у збройній боротьбі з чужинцями.

У 1973 році я закінчив хімічний факультет Чернівецького державного університету і від того часу, - а це сорок років педагогічного стажу!, аж до настання української Незалежності працював вчителем хімії у Іллінецькій загальноосвітній школі. Моя родина з діда-прадіда проживає у селі і, як ведеться у нашому краї, кожне покоління зробило свій внесок у суспільну працю на благо сільської громади.

Пишаюся сотнями своїх учнів, вони для мене не є колишніми: живуть у моєму серці і, користуючись нагодою, хочу привітати зі святом одного з моїх вихованців: викладача Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича, кандидата хімічних наук Дійчука Володимира Васильовича та студентську громаду моєї alma-mater.

Упродовж багатьох років я вивчав минуле прадавнього села Іллінці, а в 1987 році ініціював заснування музею історії. На посаді керівника культурно-освітнього та науково-дослідницького закладу працюю від початку його діяльності. У 2008 році наша гордість - музей історії села Іллінці отримав звання ”Народний”.

Спілкуючись із давніми мешканцями села, я вперше дізнався про нашого односельця, непересічного таланту письменника-новеліста Василя Івановича Ткачука, який проживав і творив у Львові.

 

- Львів здавна зберігає роль українського П’ємонту: тут друкувалися літератори українських етнічних земель, де рідне слово було заборонене. До цього міста надсилали свої літературні твори майстри пера української діаспори.

Старовинне місто було осердям літературного життя: вражало різномаїттям жанрів і напрямів, повнилось мотивами національної гідності й самодостатності українців. І на тлі такої багатогранної мистецької палітри здобуло визнання об’єднання молодих талантів під назвою “12”.

Справді, завдяки своєму юнацькому романтизму, обов’язку служити пером своєму народові “дванадцятка” й отримала своє неповторне обличчя. Саме тут розквітнув самобутній письменницький талант Василя Ткачука. Звичайного мешканця села, котрий пройшов нелегкий шлях творчого зростання.

У 1935 році побачила світ його перша збірка новел і оповідань “Сині чічки”, 1936 - “Золоті дзвоники”, 1938 - “Зимова мелодія” і у 1940 - ”Весна”.

Василь Ткачук, як і Василь Стефаник чи Марко Черемшина відчував треби свого народу: болі, переживання та сподівання людей серед яких виріс. Наділений рідкісним даром володіння словом, правдиво і точно відтворив тодішнє життя мешканців нашого краю. Він жив задля людей і для них плекав мудре народне слово, що й понині викликає замилування у серцях читачів.

На вихід перших трьох книжок письменника-новеліста відгукнулася Ірина Вільде, яка, зокрема, писала:”…у Ткачука безперечно й безсумнівно талановите перо”. Письменниця захоплювалась “музикою Ткачукового” слова і робила висновок, що автор збірок коротких оповідей “небуденний талант”.

А починалося все так, - по-різдвяному: дивовижно і незвичайно. 13 січня 1916 року в галицькому селі Іллінці у подружжя Івана та Олени Ткачуків народився синочок, якого нарекли княжим іменем Василь. Майбутній письменник був третьою дитиною у селянській родині, де споконвіку зберігалася повага до нелегкої праці хлібороба, прививалися засади християнської моралі і трепетного ставлення до освіти.

Щоб вивчити і глибше пізнати життєвий шлях та літературну спадщину нашого славного краянина мені доводилося багато працювати у архівах міста Львова. І, вперше, у 1991 році в сільському Будинку культури був проведений літературно-мистецький вечір присвячений 75-ій річниці від дня народження Василя Ткачука.

Особливою подією свята була присутність на сцені мешканки нашого села двоюрідної сестри письменника Тетяни Федорійчук. А вершинним моментом творчого дійства став виступ голови Івано-Франківської обласної організації Спілки письменників України відомого українського письменника Ярослава Дорошенка, котрий закликав вчитися любити красу народного слова.

Мої пошуково-дослідницькі зусилля давали свої плоди: книги Василя Ткачука “Сині чічки”, “Золоті дзвоники” і “Зимова мелодія” видавалися у високопрофесійному концерні “Українська преса”, очолюваному видавцем з міжнародним визнанням Іваном Тиктором. З приходом на західноукраїнські землі радянської влади виробничі потужності об’єднання були конфісковані, а засновник національної видавничої галузі вимушений був покинути рідну землю.

1940 року, з нагоди першої річниці возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною київське видавництво “Радянський письменник” випустило у світ твори галицьких літераторів й серед них збірку новел та оповідань Василя Ткачука ”Весна”.

Пошуки писемної спадщини Василя Ткачука продовжувались і знову моя праця була винагороджена наступними скарбами рідного слова: у архівах знайшлося ще десять творів, що не ввійшли до збірки новел і оповідань “Сині чічки”. Вони побачили світ у популярному щоденнику “Новий час”, літературно-мистецькому журналі “Дажбог”, газеті “Народна справа”, часописі “Жіноча доля” та інших періодичних виданнях того часу. Це всі прижиттєві видання творів автора, що зачаровував читача справжніми перлинами народної мови.

Натхненний такими надбаннями української культури, я зробив електронні варіанти видань, роздрукував на принтері та привіз до села десять примірників: з великою радістю подарував у експозицію музею історії, сільську бібліотеку і односельцям. Одне з видань я надіслав доньці письменника Ользі Гофман, котра мешкає у місті Щецині.

Так, через роки і віддалі, пані Ольга познайомилася з літературною спадщиною свого батька, а я насолоджувався спілкуванням зі шляхетною співвітчизницею та зробив чимало корисних відкриттів у науково-дослідній праці.

З нагоди 95-ї річниці від дня народження Василя Ткачука у сільському Будинку культури відбувся вечір пам’яті. На свято прибув голова Снятинського районного об’єднання ВУТ “Просвіта” й очільник літературно-мистецько-просвітницької студії “Калинове гроно” при газеті “Вісник Заболотова” Мирослав Попадюк. Поважний гість іллінецької громади зазначив у своєму виступі: “Без пошанування минулого ніколи не сягнемо міцного поважного майбутнього”.

Цей захід також висвітлювався на сторінках популярного на наших теренах тижневика “Вісник Заболотова”, що сповідує національні і патріотичні традиції та відкриває нові імена видатних постатей покутського краю.

 

- Чи є у вас послідовники, які б єднали різні покоління дослідників та примножували ваші здобутки?

Маю велику втіху з того, що мій внук Роман, будучи учнем десятого класу, підготував наукове дослідження на конкурс-захист науково-дослідницьких робіт до Малої академії наук України.

Працьовитість і наполегливість в обраній справі дали добрі результати: юний науковець виборов ІІ місце за виконання наукової роботи пов’язаної з життєвим та творчим шляхом письменника-новеліста Василя Ткачука. Сьогодні Роман - студент Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича.

Приємно був вражений з того, що минулого року пані Гофман здійснила видання усіх збірок новел і оповідань свого батька, які увійшли до книги під назвою “Сині чічки”. Донька письменника передала у родинне село сто примірників видання, що не втрачає своєї вартості з плином часу.

 

-Нещодавно у сільському Будинку культури відбулася презентація відомої збірки новел Василя Ткачука “Сині чічки”, на якій з мережок думок односельців та гостей свята склалася вишиванка пам’яті славному краянинові.

13 липня, на урочистостях з нагоди представлення диво-чічки в українській літературі - книги Василя Ткачука, прибули гості з різних куточків України.

Думками-лелеками повнилися виступи Зіти Гребеняк та Ярослава Антонюка з Києва, Мирослава Попадюка зі Снятина, численних шанувальників творчості письменника-новеліста з інших теренів країни.

Гість свята, мешканець португальського міста Візеу - Володимир Вакалюк, зробив низку світлин про цю знакову подію у житті громади села.

На жаль, Василь Ткачук прожив коротке життя. Усього двадцять вісім років було відведено йому долею на служіння своєму народові. І він своє синівське призначення виконав сповна.

І насамкінець. Хочу побажати українській родині миру, злагоди і благополуччя. Особливі вітання та пошана доньці майстра красного письменства з Покуття Василя Ткачука: пані Ользі Гофман, усій спільноті Об’єднання українців у Польщі за незмінну відданість українській культурі, вірність рідному слову та безмірну підтримку у боротьбі за збереження соборності й цілісності нашої спільної Вітчизни.

- Дякую за розмову. Дозвольте привітати Вас із Днем Незалежності України, побажати міцного здоров’я й наснаги у шляхетній місії служіння українському народові.

 

Розмову записав Микола СОЛОНЕНКО,

3 серпня 2014 року, село Іллінці, Снятинського району, Івано-Франівської області.