Субота, 27 травня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Коломиянин Іван Григорів: На Сході багато людей з нами, але багато й проти нас

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2014-08-01 14:30:12

Коломиянин Іван Григорів: На Сході багато людей з нами, але багато й проти нас Коломиянин Іван Григорів очолює на Прикарпатті громадську організацію “Золоті леви Чорної сотні”. 

Після подій на Майдані активісти “Золотих левів” вирушили на Схід. Іван разом з побратимами перебував на одному з блокпостів Слов’янська під час так званого “перемир’я”. За його словами, для повного визволення підконтрольних бойовикам територій потрібне правильне трактування та усвідомлення подій жителями Сходу та цілої країни загалом.

 

Не всі мешканці Слов’янська сприймали нас, як визволителів”

- Іване, розкажіть, де саме ви дислокувалися та яким було ваше завдання.

- Від початку грудня ми були на Майдані, брали участь у найзапекліших боях. Потім наша організація вирішила відправитися на Схід. Два тижні перебували у самому Слов’янську на блок-пості. Він знаходиться з боку Семенівки, Миколаївки, Селезньовки та Восточного. Перебували ми там тоді, коли закінчувалися бої за Слов’янськ. Були й під час зачистки міста від сепаратистів і терористів разом з 25-ою десантною Дніпропетровською бригадою і Нацгвардією, а саме 2-им полком. З ними потоваришували, з ними працювали, разом ходили у розвідку…

- А чи брали участь у цій зачистці? Як вона проходила?

- Так, я брав участь. Нашою задачею було виявлення, де це було можливо, сепаратистів, які не пішли з основними, а заховалися у місті; також контролювали, щоб у людей не було зброї.

- А скільки осіб з вашої організації перебувало у Слов’янську?

- Безпосередньо з нашої організації упродовж місяця приблизно 20 осіб.

- Вони так само були у розвідці?

- У розвідці було двоє осіб - я і ще один чоловік. Ми ходили у розвідку разом з Нацгвардією, яка була створена із досвідчених добровольців. Вони вже пройшли Югославію, Лівію, Ірак.

- Що входило у ваші обов’язки?

- Ми ходили по селах, виявляли точки дислокації сепаратистів, місця, звідки міг вестися обстріл. Спілкувалися з місцевими жителями та своїми зв’язковими. Від них ми й отримували основну інформацію про сепаратистів.

- А бували випадки, коли ви самі затримували сепаратистів? І як це відбувалося?

- Було кілька таких моментів. Вони були місцевими жителями. Молоді люди, яким по 25 років, які не беруть участі у бойових діях, а просто сидять у своєму селі, вже викликають підозру. Таких ми відправляли у штаб АТО в Ізюмі, а там це все перевіряли.

- Як місцеві мешканці реагують на перебування там українських військових?

- Вже наприкінці визволення Слов’янська у нас залишилося багато продуктів. Ми вирішили роздати їх людям. Возили їх по селах і одразу бачили, як одні сприймали нас, немов визволителів, а інші просто відверталися. Вони були не з нами, а проти нас.

- А чи траплялися конфлікти, коли місцеве населення не хотіло бачити наших визволителів?

Ні, конфліктів не було. Може вони й не хотіли бачити, але просто не показували, бо були раді, що все закінчилося. Їм було вже байдуже як там вже події розвиватимуться. Їм треба знову повертатися до життя. Але й сказати, що за нами всі, це неправда. Вони ніби трохи зомбовані тими подіями, які були. Російське телебачення зробило нас ворогами для свого ж народу. Але минуло трохи часу й вони побачили, що сепаратисти ніякої користі для них не приносять, а ми - ніякої біди, і все стало на свої місця.

 

На Донбасі діє принцип: моя хата скраю”

- Чи є там зараз ще люди, які хочуть до Росії?

Були випадки, коли ми запитували у жіночок, чому вони впустили на свою землю сепаратистів. А вони просто казали, що не мали зброї захищатися. У нас на Західній Україні будь-яка бабуся отруїла б того сепаратиста, щоб знав на чию землю зазіхає, а там люди пасивніші. Була також ситуація із місцевою міліцією. Вона патрулює Слов’янськ без зброї. От ми й запитали де вона поділася. З’ясувалося, що свою зброю ще на початках вони віддали сепаратистам, а зараз просто її не мають. Питання до них: а де ви були? Один пішов у відпустку за власний рахунок, інший просто звільнився, бо не хотів воювати. Зараз ми не можемо сказати хто є хто. Цим будуть займатися відповідні органи. Це все питання часу.

Вони повинні зрозуміти чого прагнуть. Адже вони там зазомбовані. Спочатку їм взагалі байдуже було, мовляв, моя хата скраю. А коли це торкнулося і їх, коли вони залишилися без даху над головою, коли почалася війна, тоді й зрозуміли, що треба боротися. Там зі Східної України дуже багато людей є з нами, але дуже багато є й проти. Як це все далі буде - покаже час.

- А з місцевого самоврядування хтось перейшов на бік Росії чи всі залишилися вірні Україні?

- Тамтешній мер міста, Неля Штепа, спочатку підтримувала українців. Але потім, не знаю яким чином, перейшла на російський бік. Зараз її затримали, працюють відповідні органи. Про інших можновладців у Слов’янську не можу сказати, бо не зустрічалися. Фактично всі люди, які мали можливість виїхати звідти, - виїхали.

 

Без допомоги волонтерів на Сході не обійтися”

- А як ситуація із забезпеченням найнеобхіднішим? Чи були продукти харчування, амуніція?

- Я чув про багато таких випадків, що в Україні армію погано забезпечують саме продуктами харчування. Не знаю, як було на інших блок-постах, але ми були добре забезпечені. В кінці, коли нам не було що там робити, у нас залишилося стільки тих продуктів, що всі навколишні території Слов’янська могли ними забезпечити. Зброю, яка була потрібна для боїв, нам підвозили щодня. З цим не було проблем. Бронежилети… наша організація мала бронежилети. Траплялися випадки із Нацгвардією, що хлопці їх не мали. Тоді вони просили нас і наш командир з Києва це все доставляв.

- А хто забезпечував харчуванням: влада, МВС чи волонтерський рух?

- Харчуванням забезпечували волонтери зі Львова, Києва, Полтави, наші хлопці з ВПО “Коломия-центр”, бізнесмени з Прикарпаття. Я їм просто сказав, що багато не треба, хіба на інших точках, то везіть туди. Ми щиро вдячні наших благодійникам за допомогу.

- А як щодо теплопровізорів, приборів нічного бачення, БМД?

- Знаєте, прибори нічного бачення не діють. Територія, яку ми охороняли, була повністю зелена. Тож прибор нічного бачення нічого не виявить. Дуже велика необхідність була у тепловізорах. Коли порушили це питання, то волонтери почали їх доставляти.

- Скільки у вас було втрат?

- Лише за один день терористи вбили п’ятьох наших хлопців… Це був обстріл. Сиділи тихо і раптом почався обстріл з мінометів. Ми довго не могли вичислити, звідки він ведеться. Знаєте, паніка почалася. Міни попадали саме туди, де сиділи люди. Трьох бійців одразу на смерть. Через кілька секунд за 200 метрів від нас (блок-пост у нас великий був) - знову попадання і ще двоє загиблих…

- Це було під час перемир’я?

- Так, ми зі свого боку його дотримувалися. Але яке там перемир’я, його просто не було.

- На Вашу думку, скільки потрібно часу для звільнення Донецької та Луганської областей?

Коли це все закінчиться, вам і в міністерстві сказати не зможуть… Бо це все залежить, як на мене, від нашої “братньої держави”. Бо саме Росія повністю забезпечує сепаратистів. Щодня через кордон переїжджають їхні техніка і бійці…