Понеділок, 23 жовтня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Повенева історія міста над Прутом

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2014-07-19 10:30:08

Повенева історія міста над Прутом У липні Прикарпаття лихоманить: незважаючи на начебто сонячну погоду, почастішали застереження синоптиків про штормове попередження.

Минулого тижня франківські метеорологи попереджали, що переповнені дощовою водою ріки вже загрожують вийти з берегів, зокрема це стосується Дністра та Пруту, а отже, і безпосередньо Коломиї.

Зрештою, минулого тижня і Коломию заливали дощі: за якусь годину-дві вранці зокрема військове містечко було повністю у воді, навіть проїжджою частиною вулиці Шкрумеляка текла вода майже по коліна.

Мимоволі згадалося, які наслідки для нашого міста та околиці мала кількаденна злива в 2008 році. Тоді ми пережили небачену упродовж століття повінь, після якої не забарилося стихійне лихо 2010 р.

Не застраховані від такої напасті і цього року, б’ють на сполох прикарпатці: небайдужі просять звернути увагу на ненадійний стан дамби на Пруті, екологи попереджають - вивозячи з Пруту гравій, ми накликаємо нову повінь. Тим паче що водної навали, як засвідчує історія, Коломия зазнає часто.

 

Тихоплинні “потічки” зривали мости

Коломийський краєзнавець Василь Нагірний розповідає про давнішу історію нашого міста, коли розбурхана стихія взялася верховодити між П’ядиками та Коломиєю. Пошуковець віднайшов знимку, датовану 1897 р., завдяки якій уява може відтворити розмах тодішнього лиха. Тоді наприкінці червня тихоплинний потічок Косачівка покинув свої береги, і постраждала підпора залізничного моста на його шляху. У результаті потяг із Чернівців на Львів, що прямував 26 червня через Коломию, не прибув на місце призначення. Багато його пасажирів того дня загинули у водній стихії.

Коломию мало заливати у минулому неодноразово, адже навіть у заокеанській пресі писали про найчорніші сторінки тих паводків. Висвітлюючи цю тему, Василь Нагірний цитує діаспорну газету “Сво­бода!”, яка повідомляла, що “міст над Прутом біля Вербіжа зірваний, наслідком чого відтам ніяк дістатися до Коломиї”. Також польська “Варшава” 22 липня 1911 р. містила фоторепортаж із затопленої Коломиї, зокрема горе-моста через Прут, який річка зламала навпіл, як щепку.

У 41-ому воєнне лихоліття шокувало коломиян і стихійною катастрофою. Знову ж таки влітку Прут вийшов із берегів, і місто опинилося в цілковитій блокаді: врожай був знищений, картоплю збирали прямо у воді, а згодом голод змушував вирушати на сезонні роботи за Дністер, в обмін за працю просячи тільки харчів, щоб прогодувати себе і родину.

 

Замість міста - водне плесо довкола ратуші

Наступного разу велика вода прийшла в місто у 69-ому. Все почалося із великих червневих дощів. Дощова вода заходила на подвір’я приватних господ, за нею не забарилися і річкові потоки. Прут вийшов з берегів і залив безборонне місто - дамби тоді ще не було. Над водним плесом височіла тільки ратуша, та ще добротніші будинки, довкола яких потоки води несли цілі стовбури дерев та залишки людських господарств. Коломияни пересувалися містом на човнах, ловили досхочу рибу та чекали, коли велика вода відійде і вдасться повернутися до нормального життя.Повенева історія міста над Прутом

Коломиянин Святослав пригадує, що він тоді, закінчивши технікум МОД, саме готувався вступати в чернівецький університет. Сім’я жила поблизу площі Героїв, і студент, проводячи час за книжкою, якось одразу і не зрозумів, звідки взялася та вода. А тим часом вода розливалася по обидва боки Пруту. Вона почала підточувати, а незабаром таки завалила підпору вербізького мосту. “Найцікавіше” ж для коломиянина почалося за два-три дні, коли вирушив до Чернівців. Їхав тоді поїздом і за вікном довелося спостерігати справжні картини “всесвітнього потопу”: на місці теперішньої “долини бідних” - море, посеред якого на невеликому острівці зібрався табун коней, з яких видно одні голови. А повз них пропливають трупи корів, шафи, зірвана покрівля з хатів. При цьому пшениця на полі не лягла, і по ній вода несла купу якихось бочок. Посеред цього моря по насипу їхав поїзд, але теж не довелося доїхати до кінцевого пункту. Перед Чернівцями через затоплену місцевість потяг спинили, і до самого міста довелося добиратися автобусами. Назад до Коломиї ще довго доводилося добиратися з пересадками, і за вікнами спостерігати все ще невтішну картину: ще кілька днів, в міру того, як вода потрохи сходила, люди збирали на заболочених просторах сміття, закопували померлих тварин, ремонтували подвір’я та будівлі.

 

Найбільша повінь 20-го століття

2008-го Коломия пережила повінь, якої Україна не бачила вже століття. Тоді дощі, розпочавшись 21 липня, не припинялися майже тиждень. Невеличкі потічки в селах перетворювалися на річки, а Прут “виріс” на 5 метрів, і вода вийшла з берегів. Водна лавина підмила й зруйнувала дамбу у Воскресинцях і накрила село. Напір води був такий сильний, що один за одним впало сім мостів, зокрема корницький, печеніжинський, спаський. (Сума збитків від руйнування всіх мостів сягала 14 млн грн.) Через це відрізаними і повністю відданими під владу стихії залишилася ціла низка сіл. Запрутські села тоді постраждали найбільше, а також Нижній та Верхній Вербіжі та Спас. Вода підходила до будинків так швидко, що люди не встигали врятувати жодне майно - тут би своє та життя найближчих вдалося спасти. Люди залишалися відірваними від суші у залитих водою помешканнях - цілими сім’ями рятувалися на дахах. 36 сіл залишилося без газу. Десятки з них - без світла, кілька сіл навіть без телефонного зв’язку. І між ними та сушею - прірва на місці, де колись був міст. Тоді звичайною картиною на вулиці могла бути така, описана та побачена місцевими журналістами на вулиці одного із затоплених сіл: “Посеред дороги стояв, весь у намулі, добротний диван, різний домашній реманент і кілька схвильованих людей. Як з’ясувалося, повінь забрала з п’ятнадцять метрів берега і зруйнувала будинки. Люди похапцем виносили, що ще можна було врятувати: посуд, консервації, хатній дріб’язок, знімали телеантену. А тим часом Прут забрав задню стіну господи й уже зазіхав на цілу двоповерхову хатину”.

Повенева історія міста над Прутом Дивлячись на сам Прут, можна було бачити, як вода несе не тільки легке сміття, а й величезні дерев’яні балки, колоди, вирвані з корінням дерева. Про велетенську силу напору стихії свідчить і той факт, що одна з несених водою верб тоді вночі вдарила опору печеніжинського моста, спричинивши його обвал. Старші люди згадували, що на своєму віку ще такої води не бачили, та переживали, що зачинені на ніч качки і кури потопилися. Не одна сім’я залишилася без житла. Стихія тоді в Західному регіоні забрала загалом 13 життів, серед них - і дитячі.

 

2010 рік - і знову ми під водою

Після повені 2008-ого держава виділила кошти на відшкодовування збитків та відновлення інфраструктури. Але найкрасновомнішою ревізією того, як ліквідовували наслідки стихії на Коломийщині, стала вже наступна повінь. Вона не забарилася, і влітку 2010 р. велика вода знову збирала дорогу данину із Коломийщини. Сила стихії тоді була меншою, але перелякані люди спостерігали знову ту ж саму картину: після тривалих дощів 22-27 червня вода почала заливати подвір’я - постраждали 920 присадибних ділянок і 24 господарські будівлі. Ненадовго припинившись, дощі продовжилися 7-8 липня. Вода підіймалася просто на очах - 8 липня рівень Пруту сягав уже 6 метрів. Одразу підтопило Вербіжі: чотири гірські річки, що протікають через Нижній Вербіж, підтопили 64 господи; а у Верхньому Лючка затопила ще 30. Люди там залишилися без газу та світла, так само, як і в Мишині. Обірвалося електропостачання в цілій низці сіл - Коршеві, Торговиці, Сідлищі, Тростянці. В Іванівцях вода зруйнувала міст до Тисового заповідника. У Воскресинцях підмило дамбу і поставило під загрозу новий міст. У Корничі через небезпеку закрили переїзд через міст. Люди, які ще не оговталися від біди 2008 року, панікували. У самій Коломиї найбільше постраждали вулиці Людкевича. Миколайчука, Сотні Мороза, Сковороди, Сосюри - вся “долина бідних”. Від останньої наразі повені Коломийщина оговтувалася ще кілька років.

Автор: Віта БОЙЧУК, тижневик “Коломийська Правда”