Вівторок, 19 вересня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Забуті цвинтарі, віднайдені коломиянином

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2014-07-07 10:30:33

Забуті цвинтарі, віднайдені коломиянином Рівно сто років тому 28 червня в Сараєво було вбито ерцгерцога Франца Фердинанда, спадкоємця трону Австро-Угорської імперії. Після чого не забарився початок Першої світової війни, своєрідним меморіалом якій у нашому місті є цвинтар, що на вул. Бандери.

Тут поховані австрійці, німці, вояки Української галицької армії та й багато коломиян, не тільки військових. Наразі стан кладовища такий, що не тільки імен на могилах не прочитати, вже самих могил майже не помітно. Цей занедбаний містом цвинтар особливо болить Святославу Кендзьорі, адже він сам розшукує місця воєнних поховань на наших теренах. При цьому німці й угорці беруться перепоховати прах своїх співвітчизників в належному місці, на батьківщині. Там облаштовані для цього спеціальні меморіальні комплекси, не до порівняння із занедбаним коломийським кладовищем.

 

Масові поховання почали відкривати в 90-их

Уперше Святослав Миронович зіткнувся з цим, коли віднайшли велике воєнне поховання в Тлумачі, на початку 90-их років. Там під час війни було поховано кілька тисяч німецьких військових, а зовсім поруч знаходилася так звана радянська братська могила. Справа Святослава Кендзьори з колегами - віднайти місце захоронення. Самими ж розкопками займається спеціальна бригада: всі віднайдені під час розкопок рештки поховань вона відвозить у Потелич, що під Равою Руською. Там знаходиться єдиний цвинтар для таких перепоховань, призначений для всієї Галичини. Єдиний нюанс - ховати там дозволено тільки німецьких військових. Тому спершу їх слід ідентифікувати, що то справді німецькі вояки. З німцями у цьому зазвичай жодних проблем: у Коломиї свого часу проходив фронт, у Корничі знаходився німецький аеродром (в місті був облаштований німецький госпіталь - у старому корпусі теперішньої третьої школи), і кожен із німецьких льотчиків мав відповідний льотний жетон, у чому переконалися під час розкопок у Тлумачі. До речі, якщо льотчик гинув, частину його жетону одразу відправляли в Німеччину, в архів - з тим, щоб із часом знайти та забрати цих померлих на рідну землю.

Так само в Отинії, біля костьолу, у 2008 р. знайшли величезний німецький цвинтар. Поспілкувавшись із місцевими жителями, Святослав Миронович навіть почув від очевидців, як відбувалися там похорони в час війни. Це було зовсім не так, як би ми могли подумати: все відбувалося як належить, ішла процесія, в якій брали участь місцеві люди. Так ховали простих німецьких солдат, до присутності яких звиклося і яких навіть до певної міри поважали за порядок. (Інша справа - фанатичні есесівці та більшовики, яких наші люди боялися, але ненавиділи.) На отинійському кладовищі поряд із німцями було поховано також багато мадяр. На відміну від німецьких жетонів, мадяри мали невеличкі книжечки в алюмінієвій “обкладинці”, всередині яких були записані їхні особисті дані. (Німецькі жетони ж були з міді, а от у моряків вони були латунні, мідні - щоб у воді не ржавіли. Радянські солдати мали жетони тільки до 43 р., опісля ж Сталін їх заборонив - військові просто перетворилися на гарматне м’ясо, доля кожного з них ставала не важливою; деякі солдати видряпували свої імена на касці і це зараз єдина можливість їх ідентифікувати).

 

Німці їдуть сюди навіть заради одного солдата

Німецькі пошуковці, які займалися тоді розкопками в Отинії, наполягли, щоб Святослав Кендзора відвіз їх на місце поховання у Вербіжі. Воно знаходиться на одному тамтешньому подвір’ї, біля хати. Наскільки знав коломиянин, там поховані 12 російських та 7 мадярських солдатів. Звідкись німецькі колеги знали, що там поховані і два їхні земляки. Але господарі не дозволили проводити розкопки в своєму обійсті. Також у Печеніжині німці тоді віднайшли місце, де серед мадяр був похований їхній десантник,- там розкопки їм вдалося провести. Тоді ж знайшли похованим ще німецького офіцера, і Святослав Миронович допомагав розшифровувати дані з його жетону. Тоді ж приїхала група з Потеличів, куди й були перевезені та перепоховані тлінні останки. Так, німці, через 70 років після закінчення війни, не забувають своїх померлих, як би далеко вони не були поховані.

У Коломиї та околицях є ще багато віднайдених Святославом Кендзьорою та не відомих широкому загалу, а отже, занедбаних поховань. Серед них немало мадярських могил: є масове захоронення в П’ядиках; поблизу колишньої щіткової фабрики в Коломиї поховані двоє застрелених п’яним енкаведистом серед білого дня солдатів. У Слободі є мадярський цвинтар, який був знесений більшовиками: свого часу угорський генерал звертався до Святослава Кендзьори з інформацією, що там поховано 93 його співвітчизників; за іншими даними, там поховано 200 осіб. Зараз якраз порушують питання про розкопки на тому місці.

 

П’ядицький цвинтар-фантом

Цього року Святослав Миронович зна­йшов два досі не знані цвинтарі з похованими російськими солдатами. Займаючись цією справою, чоловік знає воєнну історію нашого міста, як ніхто інший, і слухати його розповіді над­звичайно цікаво. Так, він повідав передісторію одного з таких коло­мийських поховань ще часів Першої світової, яке він віднайшов за пере­їздом, в околиці вул. Гостинець. Роз­повіла про нього від старенької жінка, яка ще пам’ятає шанці, які там були, купи зброї повсюди. Вона та ще старші від неї пригадують безліч хрестів потому на тому місці, наразі ж залишився тільки один і грушка, що виросла на могилі. А її батько після одного з боїв поховав на тому місці близько десятьох мадярів, а одного, пораненого в ногу, забрав додому; лікував його упродовж місяця, але довелося везти його в лікарню, де обоє - мадяр і його рятівник - потрапили до рук енкаведистів, і нашого земляка відправили на фронт, він загинув десь у Прибалтиці. Очевидці свідчать, що вже під час наступної війни енкаведисти привозили туди застрелених мадяр, із зв’язаними колючим дротом руками, і підхоронювали на тому давньому цвинтарі. Ще на цьому місці загинув у повному складі загін із Сибіру, і колишній голова П’ядицької сільради Сікорський пригадує надпис на їхньому хресті - “Сыновъям от родителей”. Але попри стільки інформації, встановити межі колишнього цвинтаря досі так і не вдається.

 

Вербізьке поховання коломиянин шукав 20 років

Основна робота Святослава Кендзьори та його колег зараз стосується поховання у Нижньому Вербіжі, в якому спочивають 50 з лишком німецьких льотчиків. Його передісторія - наче сюжет кінофільму: у квітні 44-ого радянські війська зайняли Коломию й околиці і поставили довкола зенітки. Німці ж втікали в цьому напрямку з оточення під Кам’янець-Подільським, поранених звідтам вивозила авіація, і летіли вони понад Прутом у вербізькому напрямку - чи-то на Надвірну, чи в гори, чи повертали потім на Франківськ, не відомо. Але, мабуть, вони не знали, що Коломия вже захоплена і тут летіти небезпечно. І от 6 квітня, розповідають вербізькі свідки, один із підбитих зеніткою двомоторних літаків полетів далі на одному моторі, інший же летів над самою землею, збив дерево (воно й досі стоїть понівечене) та впав у Вербіжі біля мосту. На борту було 53 людей - 50 поранених, два пілоти та медсестра, яка відстрілювалася з кулемета. Одразу приїхала машина з більшовиками, забрали кулемет, щоб не потрапив до рук УПА; тих, хто ще був живий, вбили, як і дівчину; всіх пороздягали і тільки одного пілота тоді скинули в поховальну яму у формі - у нього була понівечена голова і якась дитина почала плакати, тож його швидко скинули в яму. Святослава Мироновича розбирає цікавість щодо жетона, який точно має бути в похованого у формі німці, з усіма відомостями на ньому. У формі іншого пілота вже після війни їздив на роботу один із жителів села. Ще тоді серед особистих речей німців знайшли привітальну листівку, з берлінською адресою. Згодом намагалися сконтактувати з особою за тією адресою, але та вулиця у Берліні була знищена під час війни. До речі, щоб знайти це поховання, Святославу Кендзьорі знадобилося 20 років - радянська влада зрівняла могилу з землею. Наразі йдеться про організацію на тому місці розкопок.

Наприкінці нашої розмови Святослав Кендзьора звернувся з проханням до читачів: якщо хтось має відомості про досі не відомі воєнні поховання на наших теренах, повідомляти в редакцію газети. А ще особлива просьба - звернути нарешті увагу на польський цвинтар на вул. Бандери та якось дати нарешті раду безладу, який там панує та загрожує стерти з лиця землі останню пам’ять про полеглих на війні та цілі покоління наших містян.

Автор: Віта БОЙЧУК, тижневик “Коломийська Правда”