Субота, 29 квітня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

А їм до ЄС - 300 метрів

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2014-03-27 12:30:38

А їм до ЄС - 300 метрів Спрощеного, а ще краще безвізового режиму з Євросоюзом тут очікують, як ніде в Україні. Для жителів села Четфалви Берегівського району (Закарпатська область) комунікація із сусідньою Угорщиною просто життєво необхідна.

Так склалося, що на цій території компактно проживає громада українських угорців, які плекають власну самобутню культуру та разом з тим толерантно ставляться до інших народів. Не випадково одним із найпопулярніших способів заробітку на Берегівщині віднедавна став “зелений” туризм. Хоча іншого заняття угорцям тут годі собі придумати. Щоб реалізувати себе різносторонньо, їм треба їхати аж до Угорщини, яка відділена поки що важкопробивним бар’єром шенгенських віз.

Почути українську мову в Четфалві найчастіше можна тоді, коли до села приїжджають туристичні автобуси. Тоді, до речі, й кількість жителів тут різко зростає: до місцевих 700 осіб додається ще добра сотня туристів. Їдуть сюди переважно ті мандрівники, яким цікаво пізнати світ іншої культури, не перетинаючи Державного кордону України. Хоча окремі мобільні оператори на цій території вже сигналізують sms-повідомленнями: “Вітаємо вас в Угорщині”.

Господарі садиб, в яких приймають туристів, хоч із акцентом і важко добираючи слова, все ж намагаються спілкуватися українською мовою. Причому навіть тоді, коли в присутності туристів спілкуються поміж собою. Толерантність і гостинність до прибульців тут виявляють навіть у тому, щоб, частуючи своїх гостей, не переборщити з приправами: місцеві звикли додавати до страв багато паприки, тому, коли приймають туристів, гострий перець ставлять на окрему тарілочку, щоб кожен брав собі сам до смаку.

Власне зі знайомства з угорською кухнею зазвичай приїжджі до Четфалви починають пізнавати тутешню культуру, звичаї і традиції. Треба сказати, що місцеві страви відразу вказують на те, що перебуваєш в іншому краї. Якщо гуляш, бограч і лечо ще можна скуштувати в якійсь іншій місцевості, навіть поза межами Закарпаття, то голубці по-угорськи (копчене м’ясо з паприкою у квашеній капусті і кукурудзяна крупа замість рису) чи дісно-перкельт (тушкована з паприкою свинина) смакують зовсім екзотично. Зрозуміло, жодна гостина тут не обходиться без так званої паленки (фруктової горілки на абрикосах чи сливах) і знаменитого домашнього вина, яке мусить бути в кожній садибі.

Кажуть, село Четфалва зовні мало чим відрізняється від таких самих угорських сіл по той бік кордону. Ошатні хатини, прибрані подвір’я та чисті вулиці. Вивіски на магазинах, державних установах, на клубі та сільській школі - угорською мовою. Але є тут і справжня дивовижа для туристів - архітектурна перлина, якої не знайдеш деінде. Мова йде про один з найгарніших готичних храмів Закарпаття, який належить реформатам-протестантам, зведений ще у ХV столітті. Дерев’яна дзвіниця, яку добудували біля цієї кірхи у ХVIII столітті, вважається найвищою в Україні - заввишки 30 метрів.

Поруч із реформатським храмом стоїть католицький храм - костел Святого Духа. Хоча католиків (західного і східного обряду вкупі) в селі заледве десять відсотків. Ця церква, збудована у 2001 році, модерна не тільки за зовнішнім виглядом, а й за способом використання. Оскільки тут почергово відправляють богослужіння греко-католики і римо-католики, то в ній передбачено відсувний іконостас. Отака толерантність і ніяких релігійних конфліктів.

Від Четфалви до Євросоюзу якихось 300 метрів. Угорщина - ось вона, на тому боці норовливої річки Тиси. До речі, річка не тільки відділяє українських угорців від їхніх одноплемінників за кордоном, а й значно дошкуляє тутешнім жителям. Упродовж останніх 15 років село двічі потерпало від великої води. 1998 року тут було підтоплено 138 будинків, з яких 76 були повністю зруйновані. А в 2001-му вода не оминула жодного обійстя. Не дочекавшись допомоги від держави, багато сімей виїхали геть із села. А ті, що залишилися, звели нові будинки з високим фундаментом. Тоді ж тут з’явилася чи не найбільша на Закарпатті 20-метрова дамба.

Як розповіла журналістові “Галичини” одна з тутешніх господинь Марта Блонар, жодних пільг щодо перетину кордону жителі прикордонного села дотепер не мають. Щоб перейтися в сусіднє угорське село до родичів, вони мають, як і всі українці, отримати візу. Ні часу, ні грошей бавитися з тим нема. Хоча на Закарпатті багато хто правдами й неправдами отримує угорські паспорти, щоб мати можливість безперешкодно бувати на історичній батьківщині. Кажуть, щоб отримати такий документ, необхідно довести, що предки були громадянами Угорщини до 1920 року, а також підтвердити знання мови та історії Угорщини. А ще - цілком можливо купити такий паспорт у прикордонній зоні за п’ять-десять тисяч євро.

Здебільшого на такий крок наважуються молоді українські угорці, які не бачать для себе перспективи в Україні. Справді, молоді в селі майже немає, адже працювати тут можна лише у школі, клубі чи кафе. Або ж їздити на роботу за 20 кілометрів - до райцентру, в Берегово. Для дітей, які навчаються в школі угорською мовою, у майбутньому вибір також невеликий - продовжувати навчання в Ужгородському університеті чи в Мукачівському та Берегівському педінститутах, де є відділення для угорськомовних, або їхати на навчання до Угорщини. Більшість намагається обрати другий варіант.

Загалом на Закарпатті проживає понад 152 тисячі угорців, які компактно розмістились у чотирьох районах: Ужгородському, Виноградівському, Мукачівському та Берегівському. Свого часу була ідея об’єднати цю територію в один Притисянський район - такий собі автономний округ з центром у Береговому. Таку ідею, між іншим, підтримує Євросоюз, адже деякі тамтешні політики вважають, що ситуація із забезпеченням прав угорців в Україні незадовільна.

Втім, політичними іграми жителі Четфалви не переймаються. Вони наводять лад у селищі, вимітають вулиці та прикрашають подвір’я, готуючись гостинно зустрічати чергових гостей. і з сумом позираючи на той бік повноводної Тиси…