Субота, 23 вересня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Особливості підводного полювання на Прикарпатті

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2014-01-13 10:30:13

Особливості підводного полювання на Прикарпатті В 10 годин 9 хвилин Ярослав пірнув, а вже через п’ять хвилин над водою з’явилася його рука, в якій трипотів невеличкий, з долоню, карасик.

Але першу здобич Славік відпустив, бо, власне, і не рахував її за здобич. Його цікавила, так звана, трофейна риба, грамів, мінімум від триста. Хоча, як пізніше розповідав, траплялося, що міг взяти й “дріб’язок”, але не для пательні. У своєму селі разом з такими ж затятими рибалками вирили озерце, якого й “зарибнюють” виловленими в інших водоймах карасиками, окуньками тощо. Та, водночас, доводиться дбати і про охорону, інакше не дадуть рибі підрости інші любителі цього суто чоловічого хобі, які, на жаль, не уявляють собі відпочинку, якщо не тягнуть додому добрячий міх з уловом.

 

Краса того світу

Ярослав Дем’янів з села Хмелівки Богородчанського району з тих рибалок, котрих, радше, цікавить сам процес, ніж кількість здобичі. Дехто, щоправда, намагався залучити його до, так би мовити, “промислового” вилову, (йдеться, по суті, про звичайну браконьєрку), але чоловік відмовився. “Скільки треба на життя грошей я зароблю”. - каже Славік, який має ще таке захоплення, , як пасіка. У чоловіка, не багато, ні мало, а сто сімей бджіл. Та, все ж такі, на першому місці стоїть рибалка, при чому, не звичайна, а підводна.

- Це таке задоволення, такий адреналін отримуєш, що словами тяжко передати - емоційно розповідає Ярослав. - Трапляється, що нічого впіймати не вдається, та настрій однаково гарний. Хоча, здається, проїхав не один десяток кілометрів, спалив чимало бензини, витратив купу часу, але абсолютно не шкодуєш про це.

Він зараз мріє назбирати грошей та купити спеціальну відеокамеру для підводних зйомок. І потім виставляти відео в Інтернеті, щоби якомога більше людей побачили незбагнену красу нашого прикарпатського підводного світу.

- Якось натрапив на зимувальну яму. Це таке глибоке місце, де риби збиваються в купи, аби перезимувати. То було таке видовище, що аж дух перехопило. - згадує співрозмовник. - Мабуть, бачили в супермаркетах великі акваріуми, які кишать рибою. А тепер уявіть, коли на порівняно невеличкій площі її скупчилося - великої, середньої, малої, разів у десять, може й двадцять більше. Тільки на перший погляд здається, що вона рухається хаотично.

Спостерігаючи, починаєш розуміти, що тут все живе за своїми певними законами і в повній гармонії…

А іншого разу трапилася не менш цікава пригода, коли також пошкодував, що не можу її зазняти. Саме був під водою, як щось доволі сильно вдарило по голові. Глянув вверх, а від мене віддаляється справжній сомище. Він просто зачепив, коли пропливав наді мною. На фоні променів сонця, які пробивалися скрізь воду, все це мало просто фантастичний вигляд…

Ярослав хвильку помовчав, відходячи від спогадів, а потім додав: “Можливо, менше у нас було браконьєрів, якби ми усвідомили, що там, у воді існує своє життя і гріх його нищити”.

 

Двоногі хижаки

Не вперше він висловлює свою неприязнь до осіб, для яких природа і все, що живе у ній лише засіб наживи. Можливо тому, що доволі часто доводилося зіткатися як з ними, так і наслідками їх діяльності. Адже 13 років пропрацював єгерем у лісі. Його й досі кличуть на полювання, бо ж знає усі звіринні стежки, але Ярослав здебільшого відмовляється. Немає що зараз у лісі робити, каже. Зайців повибивали браконьєри, серед лисиць цього річ була пошесть сказу, тож багато повиздихувало.  

- Але кажуть, що багато козуль та кабанів, - втручається в розмову наш водій і фотограф Юрій, який також захоплювається полюванням.

- Може й так, - погоджується Ярослав. - Але, знаєте, хлопці, вже років п’ять, як не б’ю козів. Шкода таку милу тваринку вбивати.

Та, можна сказати, щемить серце, коли бачить дно ріки, усіяне мертвою рибою. Тут попрацювали так звані “електрики”, які ловлять рибу з допомогою електричного струму. Це найбільш варварський спосіб вилову, бо вбиває все живе. Що спливе браконьєри забирають. А інша риба залишається на дні і там розкладається, отруюючи все навколо.

- Такі особи здобич рахують не кілограмами, а міхами. - каже співрозмовник. - Через них практично вже немає риби у Бистриця, Пруті, Лімниці… Буває, що пливу і бачу, як хижаки, так і риба, яка є потенційною їхньою здобиччю, збилися разом під берегами, ховаючись від ”електриків”.

Зауважую, що не раз траплялося, коли ці браконьєри самі гинули від своїх же знарядь лову. Щоправда, це поодинокі випадки. Та, виявляється, усі “електрики” мають проблеми зі здоров’ям через своє “хобі”. Бо імпульс, за допомогою якого глушать рибу лупить і по людині. Часто користуватися “електровудкою” майже те саме, що носити в кишені якийсь радіоактивний елемент, пояснює Ярослав.

Та річ у тім, що “електрики” небезпечні не тільки для риби, але й таких підводних пловців, як мій візаві. Струм не вибирає, кого вбивати. Тому Ярослав хоча й полюбляє рибалити на одинці, але почувається впевненіше, особливо влітку, коли “електрики” найбільш активні, якщо на березі є ще хтось, навіть сторонні люди. Бо ж браконьєри намагаються не потрапляти на чужі очі.

Так само не бажана зустріч для підводного рибалки з так званими “косарями”. Так називають цих браконьєрів, бо використовуються не менш варварське знаряддя вилову - усіяну гачками сітку, якою, по суті, вигрібають усе, що є у воді. При чому, багато риби просто калічиться і вона в подальшому також гине. “Косарям” на гачок може потрапити і підводний пловець. Щоправда, у Славіка завжди з собою ніж, отож вивільнитися з пастки може легко.

Зрештою, можна потрапити в небезпечну ситуацію і з власної необережності. Одного разу Ярослав погнався за великою рибиною, яка заховалася у коріння прибережних дерев. Це були справжні хащі, в яких заплутався і рибалка. Рятуючись, дерся наверх щосили, не переймаючись, що може пірвати доволі дорогий гідрокостюм. Навіть пістолет для підводного полювання кинув. І після цього випадку зарікся запливати у такі місця. А іншого разу ледь сом, як потім виміряли, метр тридцять в довжину, якого загарпунив, не затягнув його на глибину. Але такі випадки не відбили бажання у Ярослава займатися улюбленою справою. Інша річ, що з кожної помилки треба робити відповідні висновки, зазначає він.

 

Особливості підводного полювання на Прикарпатті

На каналі

А залучив його до цього швабро, коли мій співрозмовник ще був підлітком. Поступово набирався досвіду, коли почав заробляти вже зміг придбати собі гідрокостюм, щоби можна було плавати і холодній воді. Це заняття, до речі, не з дешевих. Якісна амуніція тягне приблизно на тисячу доларів. Добрий пістолет - понад двісті “баксів”. Доволі дорогі спеціальні ласти, за допомогою яких можна легко плисти проти течії. Отже, це далеко не всім по кишені.

Наприклад, у Ярослав свій гідрокостюм “вісімку” придбав, так би мовити, з рук. Ну і маска не дуже “крута”, але йому вистачає. Головне, що не холодно у зимовій воді. Усе спорядження, разом зі свинцевим поясом, який допомогає триматися під водою важить понад двадцять кілограмів. Отже, це захоплення не для слабких і не тих, хто має різні поганів звички, наприклад куріння, каже чоловік. Для цього треба мати добрі легені…

Отак за розмова під’їхали до місця риболовлі. Над Бурштинським каналом парувала вода. Береги вкриті кораловими зарослями. Власне, з ними асоціюються прибережні дерева та кущі, які обсів пухнастий іній. Приблизно через кожні два метри люди з вудками та спінінгами. Авжеж, сьогодні 19 грудня - свято, ну а для справжнього чоловіка яким ще може бути найкращий відпочинок. Попри велике скупчення народу жодних конфліктів, хоча рибальське щастя посміхається не кожному. Для прикладу, компанія з трьох чоловіків - батько, син та їх родич, коло яких ми зупинилися, пробули тут цілу ніч, а улов такий собі. Добре, хоч на юшку вистачило. Та люди не нарікають, хоча ночувати при десятиградусному морозі навіть у мікроавтобусі, мабуть, задоволення для романтиків. Тільки молодший зітхає, що краще б залишився коло жінки.

- Мабуть, недавно одружений. - припускаю.

- В яблучко. - сміються старші.

А ось в кілометрі від цього місця зауважили двох рибалок, які хоча й розташували на березі приблизну годину тому, а вже спіймали кілька гарних карасів. Двох витягнули на наших очах за якихось 15-20 хвилин.

 

На сома голіруч

Наш приїзд викликав серед присутніх пожвавлення. “А що, є там риба?” - запитували Ярослава, коли він з’являвся з води. Хоча, йому траплялося зіткатися і з негативним ставленням рибаків з вудками. Мовляв, пливе звідси, рибу всю нам розлякаєш. Але таке рідкість. В нашому випадку усі настроєні доброзичливо. Дехто спостерігає як Ярослав натягує на себе гідрокостюм. Слово “натягує” вжив у буквального розумінні, бо процедура доволі складна. Але цей ритуал починається з того, що Славік робить невеличкий ковток медовухи власного виробництва. Так би мовити, для зігріву. Роздягнувшись, обливає себе теплою водою, яку привіз у термосах, так само льє її в костюм. І тут з’ясовується, що забув шампунь. Серйозне упущення, бо при одяганні гідрокостюма він грає роль змазки. Колега Ярослава Юрій каже, що має у машині господарське мило, але одразу сам відмовляється від своєї ідеї, бо воно може обпекти шкіру. Та з певними зусиллями і зі сторонньою допомогою процедура облачення закінчується. Наш “іхтіандр” за цей час встиг добряче замерзнути. Авжеж, на дворі мінус десять. “Добре б мати мікроавтобус, щоби переодягатися в таку погоду”. - каже він. Нарешті взуває ласти і шльопає до води. При цьому пістолет для підводного полювання залишає у машині. Ярослав, власне, його рідко використовує, хіба що коли знає, що може зустріти велику рибу. А так воліє ловити її руками. У це тяжко повірити, але просто він добряче вивчив повадки різної риби, місця, де вона полюбляє збиратися і, так би мовити, у чесному герці довести їй можливість не опинитися на пательні.

Щоправда, все, як відомо, тече і все змінюється. На тому місці, де ми зробили першу зупинку, торік, приблизно у такий самий час Ярослав добряче пополював. Але тепер там здобичі майже не було. Риба десь мігрувала. Та це він з’ясовує пізніше. А спершу адаптовується у воді. Нарешті висовується і кричить нам, що йому вже тепло, він не замерзне, отож і нам краще погрітися у машині. Та ми залишаємося на березі. Спостерігаємо, як він.. Зрештою, спостерігаємо сказано занадто гучно, бо можемо бачити лише кінець дихальної трубки над водою, але час від часу і вона зникає. Я вже знаю, що Ярослав може затримувати дихання до двох хвилин. Все ж такі не курить.

Та ось він раптом виринув майже до пояса і робить якісь маніпуляції коло протилежного берега. “Намагається рибу притиснути”, - припускає Юрій і виявляється правий. Той карась міг бути найбільшою здобиччю серед риб цього різновиду, які того дня зловив Ярослав, але він виграв двобій з людиною і втік.

Ярослав вплав, точніше, під водою, піднімається каналом вверх, а ми слідуємо берегом на машині. Раптом нам доводиться похвилюватися, бо водоймою пропливають кілька байдарочників, серед яких є жінка. Турбуємося, аби не зачепили веслом нашого “іхтіандра”, котрий у той момент повністю зник під водою. Але він сам помітив небезпеку і відплив.

Через густий туман, що робить Ярослав не видно і залишається тільки милуватися природою. А вид казковий. Ось на кораловий кущ прилетіла весела зграйка горобців. Посиділи і раптом дружно перелетіли через грунтову дорогу на протилежний кущ коло самої води. А за мить, немов чимось сполохані як за командою, повернулися назад І так кілька разів. Ніяк не збагну їхньої поведінки. Але тут, під час чергового перельоту більша частина горобців раптом опустилася на покриту густим інеєм як снігом землю і стала щось дзьобати. Авжеж, щойно тут пройшов один з рибалок, наминаючи добрячу канапку з білого хліба. А пташкам дісталися кришки. Ось вам гарний приклад доброго симбіозу людини і природи. А з першим ми зіткнулися, як тільки приїхали. На березі біля самої води сиротливо лежала зіжмакана браконьєрська сітка. Хтось з нормальних рибалок її зачепив та витягнув її геть. До речі, і Ярослав, як пізніше з’ясувалося, під час цього полювання, не одну браконьєрську сітку зняв.

Все це зігрівало душу, але, на жаль, не тіло. Скрізь сірі хмари, що затягнули небо тільки один раз блимнув промінчик сонця та сховався, забравши разом і надію на якесь потепління. З каналу тягнуло вологістю. Навіть машина вже не рятувала від холоду. А тут ще по “Ретро ФМ” діктор бодрим “регіанальним” язиком сповістив, що в Івано-Франківській області сонячно і плюсова температура. Знову ці м…..і брешуть. Хоча відразу згадав по аналогії з доволі дотепною їхньою комедією, що, власне, особливості української національної риболовлі в деяких приємних моментах не відрізняються від їхніх. Тільки проблема була, що Юра за кермом, а Ярослав вже четверту годину у воді хлюпається. Та, на щастя, підійшов один його колега, з яким все ж вдалося розділити задоволення від рибалки і водночас скоротити час в очікуванні, коли наш іхтіандр вже нарешті наплавається.

Як потім підрахували, Ярослав пробув у каналі біля п’яти годин, пропливши під водою кілометр з добрим гаком. І тут з ним трапилася ще одна неприємність, яка становить небезпеку для підводних мисливців. Він забагато часу без підготовки, бо в силу обставин давно не пірнав, провів у воді, до того ж холодній, і відчув, що почало паморочитися у голові. Зрозуміло, що тут одразу треба було виходити на берег. Скільки риби вдалося наловити не важили. Зауважу тільки, що найкращою здобиччю виявилися два сома. Один в довжину будь сантиметрів на тридцять, другий дещо довший. Зрештою, міг бути і третій, більший, але він перехитрував людину. Ярослав натрапив на нору, де він заліг, спробував нащупати і відчув, що його намагаються вкусити. “Чи не видра часом”. - подумав чоловік і витягнув руку, бо від зубів цієї тваринки ніяка рукавиця не захистить. А сом тим часом шуснув собі через другий отвір нори. Тільки його і бачили. Зрештою, їхали ж не за здобиччю, а задоволенням і репортажем. Усе це отримали, ще й по кілька “хвостиків” на додаток.

 

Галицький порадник

Та, як відомо, світ недосконалий. Дружина, не зважила на мій втомлений вигляд і що я кілька годин провів на морозі і категорично відмовилася сама чистити рибу. Хоча було лише кілька карасів, але незабаром пів кухні та весь автор цих рядків був вкритий їх доволі міцною лускою. Та на цьому проблеми не закінчилися, бо по жеребу мені випав один з сомів. Марно ощупував цю слизьку рибину в пошуках луски. Довелося телефонувати до досвідчених рибалок з запитанням, як чистити сомів. Виявляється, отой слиз і треба відшкребти, але спершу слід обдати рибу окропом. Пошкребти, знову облити варом і далі чистити, поки тушка не стане білою.

Але винагорода все ж знайшла свого героя у вигляді карасів у сметані, запечених у фользі. Це, скажу річ. Щоправда, і тут дещо напартачив, бо, як роз’яснили, не слід було відрізати голову та плавники. В них є якісь корисні ферменти, котрі під час приготування проникають у тушку риби, роблячи її ще більш смачною та поживною. Отож наступних карасів так і приготую і вам раджу. А ще передаю привіт від Ярослава Дем’яніва усім справжнім рибалкам Прикарпаття, який бажає їм у цьому руці ні луски, ні хвоста!