Субота, 27 травня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Керамічні артефакти і Коломия

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2013-11-22 15:30:18

Керамічні артефакти і Коломия Керамічні артефакти свідчать, що Коломия була і залишається відомим культурно-освітнім та гончарним центром Галичини.

Цього року в жовтні Національному музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського було запропоновано взяти участь в археологічному симпозіумі “Розвиток ремесел у давньоруському місті Х-ХIII ст.”, який відбувся в культурно-археологічному центрі “Пересопниця” на Рівненщині.

У вивченні стародавньої історії неоціненним помічником є кераміка. На відміну від дерева, тканини, кості, паперу, випалена глина не боїться вогню, вологи, атмосферних впливів. На противагу золоту, сріблу та іншим металам, випалену глину не можна переплавити. Ось чому археологи знаходять набагато більше давніх керамічних виробів, ніж виконаних з інших матеріалів.

З метою дослідження етногенези гончарного промислу на Коломийщині наукові працівники відділу кераміки коломийського музею провели комплексний аналіз археологічних матеріалів, виявлених під час розкопок на цій території та проаналізували праці попередників з питань територіального становлення цієї місцевості. Виняткове значення для вивчення цього питання має “Опис України” (1650 р.) французького інженера ўійома Левассера де Боплана та його карта ”Покуття”.

Саме Боплан був одним із тих, хто найбільше посприяв популяризації України в Європі. Він казав, що “Україна простягається від границь Московії до границь Пенсильванії і поділена на кілька провінцій Польщі” (теперішня Галичина). історичне Покуття представлено низкою фактів, які засвідчують його належність до Галицького, з 1199 р. - Галицько-Волинського князівства. Прикарпаття було південно-західною прикордонною частиною Давньоруської держави. Її кордони пролягали по річці Прут і горах Карпатах. В економіці Київської Русі та князівств періоду феодальної роздробленості важливу роль відігравали солеварні промисли. Одним з головних районів добування солі в Київській Русі було Прикарпаття. Галицько-Волинський літопис подає важливі відомості про велике економічне і політичне значення соляних промислів на Коломийщині. Про Коломию в літописі написано, що князь Данило Романович послав до Галича в 1241 р. стольника Якова з дорученням: “Коломыйскую соль отлучите на мя”. Прибутки з коломийської солі мали йти на утримання “окружників” (пішої дружини). Про життя людей в старовинній покутській Коломиї, що належить до найдавніших галицьких міст, довідуємося з археологічних розвідок і тих матеріалів, які були виявлені на території міста та його околиць.

Територія Коломийщини досить багата на археологічні пам’ятки. Але історія їх досліджень почалася лише з 20-х рр. ХХ ст. ініціатором та сподвижником розкопок 1934-1936 рр. території с. Грушева на горі Корнів був Володимир Кобринський - колишній директор Українського народного музею “Гуцульщина” ім. Й. Кобринського в Коломиї (тепер - Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського). Обстеження проводив археолог та історик М. Клапчук і відомий український археолог Я. Пастернак. Виявлені знахідки підтверджували наявність на цій території слідів трипільських поселень (2,5-2 тис. р. до Р. Х.), згодом їх було передано до музею “Гуцульщина” в Коломию.

Археологічна збірка НМНМГП ім. Й. Кобринського налічує близько 300 керамічних різноманітних зразків. Найдавнішими є вироби побутової кераміки, що належать до пізньотрипільського періоду (2100–1700 рр. до Р. Х.), де вагоме місце посідають три ліплені теракотові фігурки: скульптурні зображення жінки і баранчика, знайдені на горі Корнів біля с. Грушева. Такі фігурки в давні часи використовували для різних ритуалів та мали охоронну функцію. Також зберігаються круглі глиняні прясельця-грузила для веретена, які є доказом того, що трипільці займалися ткацтвом і прядінням.

Із 1500 археологічних пам’яток, виявлених нині на Прикарпатті, 70 належать до періоду культури карпатських курганів, датованих IIVI ст. нашої ери. Найбільше їх- на Коломийщині та в околицях Печеніжина.

В археологічній колекції нашого музею вагоме місце займає і кераміка переважно у вигляді фрагментів. Основна маса цих уламків належала опуклобоким горщикам з вигнутими вінцями, які декоровані хвилястим, лінійним та точковим зображенням на боках. Крім того, є багато інших видів посуду: мисочок з широкими краями, кулястих банок, черпаків, кухликів, покришок та ін.

Ще й сьогодні в центрі міста можна побачити залишки оборонних валів, розташованих на місці колишнього коломийського замку, а також збереглися деякі старі назви вулиць: Замкова або Замчище, Валова, Гетьманська.

Івано-франківський археолог Богдан Томенчук у 1970-му, 1974-му і 1977 рр. проводив розкопки та обстеження окремих місць на території міста Коломиї: церкви Св. Михайла, центр - вул. М. Лермонтова (колишня і. Берковича), вул. М. Грушевського (колишня Я. Собєського), поблизу ЗШ №1 - вул. А. Міцкевича (колишня Лілова) й околиць (села Голосків, Корнів, Дебеславці, Грушів). Згідно з його підсумковими звітами було виявлено, що на території Коломийщини існували археологічні пам’ятки різних культур: шнурової кераміки, трипільської культури, культури карпатських курганів, ранніх слов’ян, Давньої Руси-України. Більшість речового матеріалу археолог передав на зберігання до НМНМГП.

Рідкісною знахідкою цих розкопок, яка не має аналогів, є фрагмент (1/4 частина) плоского, декоративного тареля (медальйона) діаметром 40 см і товщиною 1 см з вигнутими догори вінцями, прикрашеного рельєфним орнаментом і покритого зеленою поливою. До цього часу керамічні плитки ХII ст., декоровані тисненим орнаментом, були відомі з підлог Давнього Галича. Знайдену частину тареля виконано з глини, з домішками дрібнозернистого піску, ручним способом, з допомогою дерев’яного штампа. Можемо припустити, що це був таріль світського характеру, декорований примітивним рельєфним фігурним орнаментом, який зображує частину сюжетної сцени: багатий боярин або воїн з короткою бородою у шапці з перами. Праву руку він тримає на поясі, а у лівій руці алебарду - бойову сокиру зі скошеним лезом у бік довгого держака. Алебарди як вид древкової холодної зброї поліфункціонального призначення були у вжитку в Київській Русі із Х століття, і до ХVIII ст. виконували функцію зброї для палацової охорони, замкової і міської варти, а також для парадів.

Тому можна припустити, що орнаментований декоративний таріль-медальйон міг прикрашати покої замку управителя “Коломийської солі” - гордого і багатого боярина Доброслава часів князювання Данила Галицького. Сюжетна композиція тареля доповнена рослинним орнаментом і опоясана широкою коловою смугою, декорованою паралельними рисками.

На думку доцента кафедри етнології й археології інституту історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Б. Томенчука, цей виріб можливо датувати кін. ХII - поч. ХIII ст. Саме на цей час припадає розквіт культури міст Галицько-Волинської землі, коли інтенсивно розвивалося ремесло і торгівля, будували численні монументальні споруди, розширювали економічні та культурні зв’язки з іншими давньоруськими землями.

Міські гончарі того часу вже мали великий досвід в орнаментації зворотного боку скіфських дзеркал (центральносиметрична композиція) та фігуративного зображення. Після великої монголо-татарської навали (1239-1240), що завдала страшної руйнації нашим стародавнім містам, цей досвід був втрачений майстрами на якийсь час. З кінця ХIII ст. гончарне мистецтво почало інтенсивно відроджуватися. Пластичні вирішення стають об’ємнішими, у виконанні зображень людини більш виразно проступають реалістичні риси обличчя. Подібний до цього декор можна було побачити на свинцевих вислих печатках, які було знайдено при розкопках Давнього Галича і які були характерними для світської та духовної знаті. Згідно з висновками відомих дослідників старожитностей М. Лихачова, Б. Рибакова, Ф. Філіна та інших, орнамент на вислих печатках мав певне смислове навантаження, що є характерним і для цього керамічного виробу. Згаданий фрагмент тареля є свідченням високорозвинутого керамічного ремесла в цій місцевості.

Україна цікава світу тим, що ще зберігає народне мистецтво на своїх теренах, а гончарство є одним із найбільш розвинених образотворчих видів народного мистецтва. На прикладі виявленого археологами керамічного матеріалу, давніх письмових джерел та на багатій збірці художньої кераміки Коломийського музею можна отримати неоціненні відомості про минуле Коломийщини. Керамічні вироби дають уявлення про її господарський та соціальний устрій, вони допомогли відтворити картину торгівельних зв’язків, показали рівень технічних досягнень та культури. Такий багатий матеріал свідчить про те, що Коломия була і залишається відомим культурно-освітнім та гончарним центром Давньої Галичини.