Субота, 16 грудня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Люба-Параскевія Стринадюк: Ми, гуцули, любимо любити

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2013-10-24 09:30:21

Люба-Параскевія Стринадюк: Ми, гуцули, любимо любити В українській літературі незабаром з’явиться справжня гуцульська проза. Її авторка - наша землячка Люба-Параскевія Стринадюк, яка походить із села Замагора Верховинського району. Книга її повістей “У нас, гуцулів”, написаних автентичним гуцульським говором, побачить світ у львівському видавництві ”Піраміда”.

Окрім писання прози рідною гуцульською мовою, випускниця германістики Львівського університету Люба-Параскевія професійно перекладає з німецької літератури. У її доробку - дитяча книга Лізи Ґаллаунер “Гаф-пайп - старт Леона-новачка” (2013), роман в ілюстраціях Юдіт Шаланскі “Шия жирафи” (ще не опублікований), етнографічна книга Фрідріха Крістофа Й. Фішера “Пробні ночі німецьких сільських дівчат” (2013).

До книги гуцульської прози Люби-Параскевії Стринадюк увійдуть дві повісті “А кємуєш, єк то було” й “У нас, гуцулів”. А ще письменниця танцює гуцульські данці у музичній капелі “Бай” та в родинній гуцульській капелі “Відлуння Карпат”.

- Хто чи що тебе підштовхнуло до літератури?

Щоби сказати, що щось або хтось, то, напевно, так не скажу, якось зсередини є потяг до читання літератури, до писання, це моє внутрішнє хотіння. Саме через писання я можу висловити те, що насправді є - в моїх думках, в мені.

- Ти пишеш гуцульською мовою, чому? Адже ти звужуєш коло аудиторії.

Ні. Мої тексти написані українською мовою, а діалоги в текстах - гуцульською. А про звуження аудиторії чи її розширення при цьому я аж ніяк не думаю. Мені текст має грати. Йдеться про гармонійність і природність того, що я пишу. Все інше - другорядне. Читачеві полюбиться й написане гуцульською, якщо він відчує правдивість і відкритість автора.

- Міф про гуцулів і Гуцулію - звідки він взявся?

Я й не знаю одного конкретного гуцульського міфу про гуцулів. Їх є багато. Кожен відштовхується від свого світогляду, коли щось про когось каже, міркує. Гадаю, ті, хто складає міфи, і не намагаються зрозуміти, у даному разі, гуцулів. Але нас і не треба розуміти. Про нас і не потрібно нічого складати. Тобто нам все одно. Ми собі живемо. На нас хтось дивиться збоку, хтось сприймає, хтось - ні. Ми перш за все люди. І ми такі, як ми є. Ті міфи не змінюють нас. І нам справді байдуже, чи негуцули розуміють нас, гуцулів. Бо й ми, гуцули, багато кого не розуміємо. Міфи були і залишаються міфами. Можливо, вони полегшують чиєсь існування, коли узагальнюють щось і когось.

- Ти зараз чітко провела межу - ми, гуцули, і негуцули. Що відрізняє вас від них? Хто вони для вас, гуцулів, - ті решта?

Вираз “ті решта” мені не подобається. Зрештою, між всім і всіма є чіткі чи нечіткі межі. Але в даному випадку нас, гуцулів, відрізняє від негуцулів наше життя у горах, а звідси й умови, побут, якісь довголітні звичаї в побуті, манера спілкування, стосунок один до одного. Ми не кращі й не гірші. Ми такі, як є.

Я особисто відчуваю від своїх гуцулів якусь неймовірну енергетику, любов до тої тяжкої праці, вміння виживати й не нарікати на життя. Для нас, гуцулів, найголовніше любити: себе, свою працю, своїх рідних. Але не говорити про те. Просто любити. А як не любиш, то й не мати з тим нічого спільного. А інші люди, певно, також мають що про себе сказати. Я кажу про гуцулів, бо сама гуцулка. І нам легше говорити про себе - чи добре, чи лихе, а не про інших. Хоча ми вміємо і любимо про себе мовчати.

- Відома річ про надзвичайну пластичність гуцулів. З одного боку - коли вони спускаються з гір на рівнину, то стараються максимально не декларувати себе як горян, з іншого - мало шансів чужому в горах стати своїм. З чим це пов’язано, на твою думку?

Ох, важко отак про всіх й одразу. Суто зі свого досвіду можу сказати, що коли я навчалася у Львові в університеті, я намагалася не привертати увагу своїм горянством, походженням, адже дуже хотілося закцентувати всі свої сили на навчанні. Я мала велику охоту здобути освіту, бо й здібна до науки. Мені не хотілося відволікатися на пояснення себе іншим, витрачати свій час на розмови про себе. Я знала, чого й навіщо я приїхала до Львова. Мені добре в душі бути гуцулкою, але робити екскурсію по собі й своїй біографії я не бажала. А от щодо чужого в горах, то якось справді так і є. Ми нюхом чуємо своїх, свою кров. Просто нам важко лицемірити, вдавати, що так, ми приймаємо кожного за брата й сестру. Ми не є ворожі до не своїх. Най собі живуть, але ті не свої приносять з собою якісь дивні для нас звичаї в побут, що у нас викликає сміх. От наш недалекий сусід, родом із Тернопільщини, косить косою із довгим держаком і не присідає, коли бере ручку. Нам від того смішно.

- Продовжимо про пластичність. Тепер моральну. В гуцульському соціумі стосунки між чоловіком і жінкою не такі консервативні, як на рівнині. Оце “любас” чи “любаска” таки зафарбовано іронічним ставленням, а не трагедійним. Як би ти прокоментувала таку свободу у стосунках між гуцулами?

Ми, гуцули, любимо любити. І ми не любимося з усіма. Без іскри, без навіть якоїсь душевної близькості ми не будемо любитися. Ми - відкриті, для нас найважливіше - стосунки, тому й виникають так часто любовні зв’язки. Гуцули вміють отримувати задоволення від життя, це доброму сенсі цього слова. Гадаю, все залежить від пріоритетів. Видимо, на рівнинах щось інше на першому місці. Я й не уявляю життя без стосунку до чоловіка. Це як? Любовні стосунки підтримують нашу духовність, як би це не звучало.

- Гуцули - дуже творчий етнос: співучість, музичність, оця вітальність… Звідки і чому у цього народу стільки любові до саме мистецьких проявів життя, як ти вважаєш?

Ох, у мене ціла родина мистецька, при цьому тато й брати ходять у ліс, рубають дрова, косять сіно. Де є важка й непосильна праця, там і хочеться свята. Там і душа рветься до вищого. І саме слово “любов” передбачає потяг до мистецтва, музики. Важка фізична праця облагороджує й дає здатність душі до лету. Ще й до того, гуцули думають, перш за все, аби на душі було весело й радісно. І тут не можу не згадати про гори, які надихають, в яких і таїться те магічне, яке виливається в гуцульському мистецтві.

- І про третій тип гуцульської пластичності. Відомо, що гуцули будь-яку владу сприймають майже без опору. Це факт, що, наприклад, за Партію регіонів на Галичині, де її вважають мало чи не окупаційною, у Верховинському районі був чи не найбільший відсоток “за”. Звідки це у такого свободолюбного народу?

Ми - безпартійні, ми не фанатики. Про політику я взагалі не говорила б. У цьому плані ми, гадаю, самі по собі. Можливо, тут є й інші підстави, але гуцули не вірять жодній владі. Все минає. І особисто моїй родині жилося при кожній владі однаково: батьки мусіли старатися з усіх сил, аби прогодувати багатодітну сім’ю. Чула від тата, що колгоспи - то було найгірше, бо там не було права бути самому по собі, а всі інші - однакові.

- В тебе і батько, і брати - відомі замагорівські весільні музиканти. Я так зрозумів, це було причиною твоєї участі в гуцульському оркестрі “Бай” Остапа Костюка. Як тобі цей досвід?

У мене і тато музикант, і три брати також. Досвід чудовий і не останній. Я й надалі данцюватиму в оркестрі “Бай”, а також у родинній капелі “Відлуння Карпат”. Правда, в родинній капелі більше бере участь моя рідна наймолодша сестра Оксана, яка і співає, і танцює, і навчається зараз в Франківську на театральному факультеті. А мені от цього тижня мають передати з дому дримбу. Я хочу грати на дримбі. Зараз дуже захотілося. А то, певно, від того, що моя баба Параска грала на дримбі, про що я нещодавно дізналася. Я люблю гуцульські данці, ритми, темпи. Через данець, як і через своє письмо, я передаю свої переживання. Це невід’ємне від мене. Люблю, і все.

- Що для гуцулки є найважливішим у чоловікові?

Аби він був чоловіком. Аби був дужий, аби знався на любощах, аби любив свободу, аби вона знала, що він не до кінця належить їй. Але й аби була впевнена у ньому, що коли він каже, що любить, - значить любить. Чоловік має цінувати її і знати, що може втратити. Бо то є життя. Й не відкладати на потім свою любов до гуцулки. Зараз і вже. Бо далі - як Бог дасть.