Субота, 23 вересня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

30 років без сонячного світла

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2013-09-06 15:30:09

30 років без сонячного світла Жоден сонячний промінчик не потрапляє у помешкання 65-річної Антоніни Сапович вже протягом тридцяти років. Колись жінку поселили у приміщення, яке нагадує комору, з обіцянкою невдовзі дати їй квартиру. Як мовиться у прислів’ї, нема нічого постійнішого, ніж тимчасове. Досі пенсіонерка не отримала нормального житла, а від чиновників вже багато років чує лише відмовки.

Антоніна Миколаївна народилася 1948 року у селі поблизу Івано-Франківська. З дитинства вона є інвалідом ІІ групи. Ще дитиною втратила обох батьків, виховувалася в інтернатах Яблунова та Снятина, а потім жила у будинку для інвалідів. Попри важкі випробування жінка на життя ніколи не нарікала.

У тридцятирічному віці вийшла заміж і народила доньку, але шлюб виявився нещасливим. Довелося самій виховувати дитину, без будь-якої допомоги. Понад 15 років жінка працювала у дитсадках прибиральницею, але була настільки доброю та надійною працівницею, що доручали їй часом бавити малечу. Деякий час працювала двірником. Каже, що скрізь користувалася авторитетом, бо виконувала завжди роботу якнайкраще. Щоразу сподівалася, що її старання помітять згори і таки дадуть обіцяне помешкання.

Хоча вже минуло стільки часу, Антоніна Миколаївна не втрачає віри та не здається. За будь-якої нагоди нагадує про себе у міській раді. Результату від того жодного - чиновники лише розводять руками. Мовляв, квартира потрібна усім. - Я стою й стою під кабінетами, а вони мені: “Чого хочеш? Чекай! Ти не одна”. От я й чекаю, - каже Антоніна Миколаївна. - Прийду до себе, заплачу…

У Коломиї нові будинки виростають, як гриби після літнього дощу. Населення Коломиї скорочується, а житла все одно не вистачає для пільгових категорій.

Донька пані Антоніни живе у Коломиї у невістках. Зі слів жінки, для матері поряд місця нема. Досі доводиться пенсіонерці мучитися у малесенькій кімнатці, де ніде стати, імпровізованій кухні та туалеті. Ремонт цього приміщення вона не робить, бо ж усе сподівається на диво: нову квартиру і людське життя. “Я мушу мати нормальні умови, бо взимку тут дуже холодно, від того застуджуюся. Вже не маю куди відступати. Вже 30 років мордуюся. Хіба є правда на світі?”, - підводить руки до неба, і далі, замість тисячі слів, за неї промовляли сльози відчаю.

Автор: Оксана РИЖУК, член НСЖУ