Субота, 18 листопада, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Наша держава є рівно такою, яким є наше ставлення до інших

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2013-07-18 17:30:03

Наша держава є рівно такою, яким є наше ставлення до інших Нещодавно, я абсолютно несподівано став свідком цілком буденних подій між собою абсолютно нічим не пов’язаних, та окремо одна від одної нічого не значимих. Однак вкупі вони видались надто красномовними. Це були наче маленькі пазлики того, що називається “українська дійсність”.

Якось після довгого та спекотного робочого дня йдучи додому, я вирішив потамувати спрагу і випити кухоль пива. Зручно сівши за столик під відкритим небом, я попиваючи янтарного напою, спостерігав за тим, що відбувалось довкола мене. Раптом десь із нетрів багатоповерхівок на оживлену дорогу по якій рухалось достатньо автівок, вибігло кошеня. Побачивши це, проходячі повз мама із дочкою буквально кинулись його звідти забирати. Мала взяла його на руки і занесла аж під сам під’їзд. Однак минуло трохи часу як кошеня знову вибігло на дорогу. Тепер його долею перейнялись двоє парубків зовні абсолютно не схожих на борців за права тварин. Один із них смачно матюкнувшись кинув недокурену сигарету прямо на тротуар та побіг забирати кошеня із середини дороги. Поки перший “грінпісівець” ловив кота, другий так само смачно матюкаючись розповідав йому куди слід це кошеня віднести, щоб йому нічого не загрожувало. Третя спроба кота потрапити на дорогу закінчилась тим, що продавчиня взяла його на руки та дала кусок якогось м’яса. На тому моє пиво закінчилось і я пішов додому.

Буквально через день йдучи по справах в центральній частині міста я став свідком іншої події. На стометрівці, акурат навпроти входу в пошту не зважаючи на людей, двоє “пацанів” дубасили третього. Що не поділили не знаю, але “махач” виглядав “конкретним”. Бійку на стометрівці я побачив будучи біля 9-ої школи. Тож поки добрався до місця події минуло трохи часу за який хулігани встигли втекти, а постраждалий деякий час оговтуючись, посидіти прямо на асфальті. Стометрівка місце людне, але ніхто, абсолютно ніхто не втрутився в ситуацію. Побитого хлопчину минали навіть коли той напівсидів-напівлежав, не кажучи вже про те, щоб розборонити забіяк. Всі проходили повз так, наче нічого не відбувається. Лише деякі старші жіночки спостерігаючи на дійством незадоволено коментували, мовляв, знову понапивались і розбираються…Втім, коли я підійшов до побитого, запитати чи не потрібна бува допомога, він п’яним не був…

Не хочу робити спрощених узагальнень, але видається, що тварини у нашому суспільстві мають більшу цінність ніж люди. Але тут справа навіть не в цьому, не в тваринах. Проблема - те, що у нас людина втратила свою самоцінність. Можна лежати і помирати, і ніхто навіть не підійти щоб банально запитати чи не треба часом допомогти, бо усі думають, що лежати на асфальті може тільки “п’янь”. Можна нахамити іншому тільки тому, що він “слабак” чи “кинути” на гроші, вважаючи інших за “лохів” і будучи переконаним, що з лохами тільки так і треба поступати. Але якщо ми не будемо поважати інших, вони не будуть поважати нас, - це замкнене коло. Якщо ми самі хочемо “бути людьми і жити по-людськи” треба попри все бачити людей і в ближніх. Інакше обов’язково трапиться ситуація, коли хтось подумає, що п’яні ви і пройде повз…

Показовими ці події є не лише з точки зору моралі, але і з точки зору якості нашої держави на яку ми постійно скаржимося. Але ж, розумієте, держава - це ми з вами, це наша спільна справа, а спільна справа можлива тільки тоді коли ближній має якусь цінність, коли ми готові, образно кажучи, вибігти за ним на дорогу. Ми ж на жаль у переважній більшості бачимо довкола себе “п’янь”, яка уваги вартує менше за домашніх тварин. Тому маємо, те, що маємо…Наша держава є рівно такою, яким є наше ставлення до інших. Тому, перш ніж щось міняти у нашій державі, - скидати Януковича, боротись із корупцію чи несправедливістю треба просто змінити ставлення один до одного.

Автор: Віктор ФІТЬО, тижневик “Коломийська правда”