Субота, 27 травня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Табу на подвірне тваринництво - знищення основного виробника молока і м’яса чи надумана проблема?

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2013-07-10 14:30:30

Табу на подвірне тваринництво - знищення основного виробника молока і м’яса чи надумана проблема? Запальні дискусії точаться на рівні Києва навколо проблеми “1 січня 2015 року”, як її охрестили фахівці з розвитку вітчизняного тваринництва.

Адже від цієї дати в Україні набуде чинності заборона реалізації гуртом і вроздріб необробленого молока, сиру домашнього виробництва, а також м’яса тварин так званого подвірного забою. і хоча до того своєрідного “часу ікс” ще півтора року, активісти дотичних до галузі громадських організацій та експерти профільних міжнародних проектів, котрі працюють у нашій державі, зокрема USAID “Агроінвест”, уже б’ють на сполох, стверджуючи, що молочне і м’ясне скотарство у країні - під загрозою остаточного занепаду.

Що ж це за новий головний біль для українського селянства? Річ у тім, що 2009-го на вимогу західних партнерів і на виконання міжнародних зобов’язань, які Україна взяла на себе під час вступу до Світової організації торгівлі, Верховна Рада ухвалила нову редакцію прийнятого ще 1997 р. закону “Про безпечність та якість харчових продуктів”.

Цей документ, який наближає українські показники безпеки їстівної продукції до прийнятних у світі стандартів, набув юридичної сили ще 2010-го. Але вступ у дію кількох його статей з особливо жорсткими вимогами, що, як видно з їхнього переліку вище, стосуються насамперед особистих селянських господарств (ОСГ), відтермінували на три роки.

Якби ж цього не зробили, то країну, як стверджують знавці таких справ, спіткав би колапс зі збутом тваринницької продукції: селяни б під завісу 2009-го взялися б масово вирізувати свою живність, або ж перекупники за безцінь скупили б у населення худобу, десь би її забили та тіньовим способом збули.

Втім, очевидно, мали б місце одночасно обидва варіанти розвитку подій, у підсумку яких в ОСГ, де нині утримують майже 69 відсотків ВРХ і виробляють близько 50 відсотків м’яса та понад 70 - молока, різко скоротили б виробництво цієї продукції, що підірвало б продовольчу безпеку держави…

Та водночас із пролонгацією обмежувальних норм закону парламент доручив Кабінетові Міністрів розробити державну програму створення мережі пунктів - як закупівлі молока, так і забійно-санітарних.

Останні надавали б селянам послуги із забою худоби і свиней, які вони вирощують. і уряд концепцію такої програми розробив. Він навіть було представив її до публічного обговорення у квітні 2010 року. Та, на жаль, далі справа не пішла - ті накреслення так і не схвалили. А відповідно й досі не створили мережу централізованих закупівель молока й забою тварин на м’ясо.

Тож і нині, як і три роки тому, індивідуальний сегмент українського агросектору абсолютно не готовий до введення в дію відтермінованих до 1 січня 2015 р. відповідних норм згадуваного закону.

і навряд чи буде готовий і 31 грудня наступного року. За оцінками фахівців, реалізація тієї програми не потребувала б аж надто великих як для України грошей - вистачило б і двох мільярдів гривень. Проте якби такі кошти й знайшлися нині, це все одно вже нічого б не вирішило. Замало часу, щоби створити достатньо розгалужену мережу “цивілізованих” боєнь та молочарень.

Що ж далі? Над цим запитанням дедалі частіше застановляється чимраз більше голів, небайдужих до долі вітчизняного АПК й України взагалі. Адже з’ясовується, що коли закон “Про безпечність та якість харчових продуктів” почне діяти, сказати б, на повну силу, то негативні наслідки цього відчують на собі не лише ОСГ, а й невеликі фермерські господарства, в яких відгодовують по 300-400 свиней чи тримають по кілька десятків голів ВРХ - за браком інших варіантів там виробляють свинину й яловичину просто неба чи у пристосованих, не впорядкованих санітарно приміщеннях…

Отож, спеціалісти сходяться на тому, що “запуск” критичних для широкого загалу селянства й малого фермерства статей згадуваного закону потрібно знову відкласти на декілька років. Однак за той період уже необхідно підготувати належну базу для їхнього запровадження. інакше, мовляв, наслідки такої бездіяльності можуть стати катастрофічними.

Власне, на розгляд ВР уже подали законопроект, який передбачає повторну пролонгацію окремих статей закону “Про безпечність”. і більшість українських економістів, які переймаються цією темою, думають, що парламент піде на такий крок. Однак стосовно наступного кроку - створення за бюджетні фінанси мережі державних боєнь і молочарень - у багатьох фахівців виникають і сумніви, і скепсис.

Попередній гіркий досвід з виконанням цих намірів, а також стійка практика розкрадання коштів із держскарбниці переконує, що то утопія, кажуть вони. Навіть мізерних коштів на це діло не вишукають, а якщо й знайдуть і виділять, то на місцях частину з них розтягнуть по своїх кишенях - заявляли таке (мабуть, і цілком резонно) на тих диспутах тверезі голови.

Та водночас, за їхніми словами, вже накреслену на папері мережу задуманих державних боєнь і молочарень можуть цілковито замінити сільськогосподарські обслуговувальні кооперативи (СГОК), курс на масове створення яких взяли торік в Мінагрополітики через здійснення власної програми “Рідне село”, про котру ми вже писали. і справді, СГОК пасувало б стати головним гравцем на ринку формування прозорих каналів збуту продукції тваринництва, яку виробляють в ОСГ. Надто ж кооперативам молочного та м’ясопереробного профілів.

Тим паче, скажімо, що хоча в більшості випадків молоко від населення приймають переробні заводи, вони далеко не охоплюють молочний потенціал України. Нині на теренах держави діє лише 10 тисяч пунктів зі збору молока, стверджує, приміром, виконавчий директор Українського клубу аграрного бізнесу Олександр Вержиховський. А це, за його словами, вкрай мало. Бо, скажімо, торік в українських ОСГ загалом виробили майже 11 млн тонн молока, з яких лише близько двох мільйонів здали на молокопереробні підприємства. Решту ж продукції реалізували на споживчих ринках, причому більшість - на стихійних.

Насамперед на базі сільгоспкооперації і слід би формувати мережу додаткових молокоприймальних, а також сервісних забійно-санітарних пунктів. Бо це природна функція СГОК - надавати різні послуги селянам, у тому числі й з забою, охолодження та збуту тваринницької продукції. Звісно, що і в цьому потрібне державне сприяння. і в принципі воно є й діє. Принаймні кошти на розгортання СГОК закладено і в Держбюджет-2013. 

Скажімо, завдяки цій підтримці на Прикарпатті з початку втілення в життя “Рідного села” створили понад 70 нових СГОК. А також започаткували діяльність майже півсотні родинних міні-ферм, власникам яких держава відшкодовує вартість придбаних апаратів машинного доїння.

Тому в департаменті агропромислового розвитку Івано-Франківської ОДА переконані, що проблема “1 січня 2015 р.” - надумана. Адже якщо проект “Рідне село” розгорнути в тих масштабах, які він передбачає (згідно з ним лише на івано-Франківщині має бути створено ще понад 400 СГОК), і в усіх регіонах, то відпаде і потреба “критичні” для подвірного скотарства статті згадуваного закону пролонговувати, і загроза для продовольчої безпеки держави.

і нині - дуже вдалий момент для сільгоспкооперації, щоб цілковито зайняти молочно-м’ясну нішу у вітчизняному агровиробництві, розвинутися самим і посприяти в економічному поступі як дрібних господарів, так і тваринницької галузі та українського села взагалі. Якщо ж цього не станеться, то те місце під сонцем обов’язково посядуть інші - ті ж комерційні структури, приміром, які пропонуватимуть послуги за значно вищу ціну, через що селянам буде складніше вести прибуткову господарку. А без доходів багато хто з них змушений буде справді або згорнути свою аграрну діяльність, або піти “в тінь”, що, звісно, аж ніяк не сприятиме розвитку сільських територій.

Окрему думку з цього приводу має і президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України наш краянин Микола Миркевич. “Проста заборона, так би мовити, подвірного молочно-м’ясного промислу, без налагодження тих чи інших економічних важелів-механізмів розв’язання проблеми, тобто без створення належних передумов для реалізації всіх положень закону “Про безпечність та якість харчових продуктів”, вдарить по селянах, - так прокоментував він ситуацію кореспондентові “Галичини”. - Особливо ж підкосить людей пенсійного віку з їх числа, котрі не мають інших засобів для існування, ніж утримування свійської живності. Це також призведе до того, що хтось на тому наживатиметься, інакше кажучи - дасть реальний поштовх для розвитку корупції. А ще спровокує масове завезення ззовні тваринницької продукції, якість якої доволі сумнівна.

Водночас та проблема, коли худобу забивають на подвір’ї, на мою думку, не така страшна, як інша, - те, чим годують ВРХ агрохолдинги і що в підсумку пропонують споживачам у вигляді своєї “індустріалізованої” продукції. Адже, наприклад, 85 відсотків сої, яку великі сільгосппідприємства вирощують в Україні й годують нею худобу, - генетично модифіковані рослини. 

Однозначно, що той закон вигідний насамперед аграрним баронам, оскільки обмежує участь на ринках їхніх конкурентів - малих виробників, які до того ж пропонують споживачам натуральні продукти харчування, а не всілякі ”ерзаци”.