Вівторок, 23 травня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Педагогів запідозрили в корупції

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2013-07-05 10:30:02

Педагогів запідозрили в корупції Зовнішнє незалежне оцінювання цього року серйозно підмочило репутацію прикарпатського шкільництва - із 1 030 випускників шкіл, нагороджених за грунтовні знання й особливі успіхи в навчанні золотими і срібними медалями, лише кожен п’ятий у процесі тестування підтвердив відмінні оцінки, виставлені вчителями в атестаті. Це стало темою окремого обговорення на колегії облдержадміністрації, засідання якої відбулося минулого тижня.

- Відрадно те, що 62 цьогорічних випускників шкіл краю стали переможцями всеукраїнських олімпіад із базових предметів, що вивело нашу область на 8-ме місце в Україні, - це високий показник, а 32 школярів стали переможцями конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів Малої академії наук - це п’яте місце в державі, - зазначив у доповіді директор департаменту освіти, науки, сім’ї, молоді та спорту облдержадміністрації Сергій Дерев’янко. - Назву ще одну цифру, яка, з одного боку, є досить відрадною, а з другого, - змушує серйозно замислитися і дає підстави для ррунтовного аналізу. із 10 тисяч випускників кожен десятий у нас нагороджений золотою або срібною медаллю. Та, на жаль, результати зовнішнього незалежного тестування не підтверджують цей результат, він на п’ять порядків нижчий. і ми спробували було ще до закінчення навчального року розібратися з цією ситуацією, а з вересня вивчатимемо її глибоко і предметно. Мені імпонує ідея, яка народилася в Міносвіти, - нагороджувати медалями випускників аж за результатами ЗНО.

Голова облдержадміністрації Михайло Вишиванюк погодився з тим, що це мудра думка і висловив припущення, що в цьому випадку йдеться про корупційні дії, які, можливо, мають місце в окремих педколективах.

- Можна допустити, що в різних школах різною є якість навчання дітей. Але якби там було на один порядок (різниця між кількістю медалістів, які підтвердили свої знання під час незалежного тестування, і тими, яким це не вдалося зробити. - Авт.). А коли різниця в п’ять разів, то, вибачте, ми такі речі повинні називати своїми іменами, - зазначив у коментарі М. Вишиванюк.

У багатьох школах Івано-Франківщини останніми роками навантаження на педагогів, порівняно з радянськими часами, коли у переповнених класах навчалося по 30-35 учнів, істотно знизилося. Здавалося б, якість освіти від цього мала б стрімко зрости. Адже маючи в класі лише 10-15 учнів, педагог за 45 хвилин уроку може встигнути і перевірити, чи зробили його вихованці домашні завдання, і до дошки майже кожного викликати, і подати нову тему та приділити більше часу тим, кому навчання дається важче і кому потрібні індивідуальний підхід та додаткова увага. Проте цього не сталося. Чому? Очевидно, відповідь на це запитання мали б дати насамперед сама педагогічна громада краю та наука, зокрема науковці Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Тим часом представники влади, та й керівники освітньої галузі, дедалі настійливіше кажуть про те, що малокомплектні школи і класи не можуть забезпечити високоякісної освіти прикарпатським дітям.

Не беручись судити про це, бо організаторам освіти все ж таки видніше, зауважимо лишень, що останнім часом спливає на поверхню, образно кажучи, дедалі більше очевидних речей, які сигналізують про те, що оте горіння і навіть жертовність, які були притаманні нашим педагогам старших поколінь, покидають стіни прикарпатських шкіл. Не всіх, звичайно, але багатьох.

Під час короткої дискусії на колегії з цього приводу мені згадалася недавня розмова з тележурналістом із Тисмениці. Мій колега взявся проаналізувати, скільки школярів після уроків поверне до читальні центральної районної бібліотеки. Й витративши майже дві години, він налічив аж… трьох старшокласників.

Мабуть, це не вина дітей. Прикро писати, але багато вчителів краю і самі мало читають - не купують книг та практично не передплачують газет і журналів. Директори шкіл, навіть якщо говорити з ними про ці речі, переконані, що вони не мають права  сьогодні щось нав’язувати педагогам. і в усіх є стандартна відмовка

- навіщо, мовляв, книга чи газета, коли є інтернет. Де всього є набагато більше й до того ж все безплатно. Щоправда, ніхто не аналізує, на що, власне, учні витрачають час, який проводять в інтернеті? Вчать, наприклад, самотужки англійську мову чи здебільшого “сидять” “В контакті”, “втикають” музику та грають в ігри? Якщо ж не думати й піти цим шляхом трохи далі, то дійдемо до того, що не лише книжки, але й школа і вчителі у цьому новому вимірі також стануть не потрібними. Бо інтернет, наприклад, уже нині дозволяє в принципі запровадити дистанційне навчання дітей і зробити, так би мовити, одну школу на всю державу. Отож, і директори шкіл, і педагоги мали б замислитися над тим, як і в якому напрямі їм все ж працювати, яких стандартів і цінностей дотримуватися.

На жаль, поки що істотне розвантаження вчителів та новітні інформаційні технології, що запроваджують у школах, не переросли у вищу якість навчання. Цього не сталося, на наш погляд, бо мала кількість дітей та й комп’ютери і інтернет - це лише можливості та інструменти, які самі по собі мертві, якщо нема ентузіазму і бажання у вчителів шліфувати власну майстерність, самим вчитися, аби згодом свої знання, уміння і життєву мудрість віддати дітям. Проте історія з медалями, якщо висловлені на колегії ОДА припущення підтвердяться, - це межа, за якою вже починається руйнування моральних засад шкільництва. Бо вчитель, як і наші батьки, має право бути суворим, навіть помилятися. Проте не має права діяти несправедливо і з корисливими намірами. Тим більше, що у громадах, особливо сільських, де одна школа, і так усі добре знають, яка дитина впродовж одинадцяти років сумлінно вчилася, а у кого відмінні оцінки в атестаті і медаль - “липові”. Такими кроками можна домогтися, власне, лише одного - поховати ті шану й авторитет, які директори шкіл і вчителі незмінно мали у громадах сіл та містечок Галичини ще з часів Австро-Угорщини, а відтак і Польщі.