Субота, 18 листопада, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

На узбіччі життя

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2013-07-03 14:30:06

На узбіччі життя Явдоха - ім’я бабусі, котра вже роками днює навпроти пошти у Коломиї. Вона знайома всім коломиянам. Вони завжди пробігали повз неї, так робила і я. Ніколи не наважувалася до неї підійти і просто поговорити, зазвичай давала милостиню і боялася зустрітися поглядом. Хоча завжди було цікаво хто вона, звідки, чому так живе, яка її історія…

За роки роботи журналістом я спілкувалася з різними людьми, без проблем йшла на діалог з кожним. З бабусею, яку багато років “знала”, чомусь не могла заговорити. Для мене це було дивним. Цей факт ще більше підігрівав мій професійний інтерес. Виношувала ідею спілкування з бабусею десь рік. Одного дня просто вирішила, що йду сьогодні знайомитися із бабусею.

Її завжди можна було знайти коло поліклініки, що навпроти пошти. Бабуся облюбувала закуток перед старими польськими дверима, які вже давно забули коли через них хтось ходив. Вона чудово туди вписувалася, наче полотно художника у дорогу раму. Протягом дня сиділа собі тихенько на своїх клунках, а поряд лежав песик на шнурочку.

Вона ніколи нікого не чіпала, але якщо на її адресу хтось висловлював щось образливе, то відбивалася бабуся голосно. Так навчило її життя. Може того я не хотіла порушувати її спокій, тому що боялася дістати прочуханки на всю Сотку? Щоб якось задобрити бабусю-“бомжа” вирішила купити чогось солоденького. Життя у неї явно не було таким, то хотілося хоча б на мить надати йому солодкого смаку.

Прийшла до місця умовної зустрічі, а бабусі там не виявилося, проте кульки з “багатством”, букет липи, якою вона заквітчала свій куток на Зелені свята, і пес були на місці. Недовго шукала її. Вона господарювала у кущах поряд. Там у неї була схованка, де тримала ще якісь добре замасковані клунки. Я вирішила поспостерігати за нею, бо відкривала її для себе з нового рухливого ракурсу.

Бабуся поспішно провела інспекцію смітників, пішла у магазин за водичкою. Частиною води вмилася, а частину жадібно випила, бо день видався спекотним. Потім поволі посунула до своєї штаб-квартири, вмостилася зручно і простягла руку. Тоді я вирішила, що час діяти.

Підійшла, привіталася, простягла їй замість грошей куль очок печива. Вона підняла голову і запитала: “За кого помолитися?”. Так почалася наша розмова і тривала, може, хвилин двадцять. Чим більше я нею цікавилася, тим пильніше вона придивлялася до мене, її обличчя світлішало, малесенькі очі обережно виглядали з-під обвислої поморщеної шкіри. В неї добрі очі і вона, мабуть, була досить красивою у молодості.

Баба Явдоха народилася у Космачі 1932 року. Крім неї, у сім’ї було ще четверо дівчат. В дев’ять років померла мама, а в дванадцять років вона залишилася повною сиротою. З того часу живе сама по собі. У школу ніколи не ходила: “Хто думав, що дитині школи треба? Всі мене використовували аби пасла гуси, худобу. Де вони хотіли, аби я ходила до школи!”. Жила у різних людей багатьох селах, за їжу і нічліг важко працювала. Часто випасала худобу на полонинах.

Коли виросла, то хотіла мати якийсь кращий одяг, а ніхто нічого просто так не давав. Вона наймитувала по року і наприкінці терміну їй виплачували гроші. “Люди мене хвалили і казали, що я світова вихованка, бо вихована поміж людьми.”, - каже бабуся. Чоловіка так ніколи і не мала, дітей також. Не хотіла мати дітей, бо не хотіла їм такої долі, як у себе.

Пізніше переїхала до Коломиї. Добрі люди допомогли виробити паспорт, трудову книжку і працювала 12 років у ветеринарній лікарні. Запитую, чи отримує пенсію або допомогу від держави, на що баба Явдоха тільки сплюнула убік і сказала: “Дають мінімальну допомогу, аж 35 гривень. Зараз подала скаргу, ніби обіцяють підвищити трохи. Але то багато говорити, а мало слухати.”

Життя таки було дуже жорстоким до цієї бабусі. Казала, що її ґвалтували і не було кому за неї заступитися. Напав якось зловмисник і порізав тіло тоді ще жінки, а зараз воно ниє від тих старих ран. Що дивно, після всіх поневірянь, знущань, її душа сповнена добра, а серце любляче.

Минулої зими бабу Явдоху прихистила племінниця Марійка з Яблунова у спорожнілій хаті сусідки. Жінка впустила бабусю і та щасливо собі газдувала. Навесні об’явилася дочка зі Східної України, яка навіть не була на похороні матері, викинула всі речі баби Явдохи, змінила замок і поїхала далі. Два гуцульські килими - це головне багатство бабусі, ще кілька кульків з одягом вона заховала у шопці коло церкви. Сама подалася, як завше, до Коломиї.

Вона каже, що за день вона може мати від 20 до 40 гривень. Під вечір все купує палку собачого корму за 12 гривень, годує Жучку і Чорнульку. Собі купує молоко за 5 грн, а булочку часто дають просто так. На свята “балує” себе іншими делікатесами.

Ночує зараз баба Явдоха коло будь-якої церкви. Каже, що так відчуває себе безпечніше, ніби хтось її там оберігає. “Без Бога не дійдеш і до порога”, - таку мудрість почерпнула від своєї співрозмовниці. Говорили б далі, але небо вмить почорніло і пішов рясний дощ. Баба Явдоха прудко зібралася, ще раз подякувала за печиво і пошкандибала своєю дорогою, залишивши мені ситний харч для роздумів про життя.

Автор: Оксана РИЖУК, член НСЖУ

Джерело: Газета “Дзеркало Коломиї”