П'ятниця, 22 вересня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Коломиянин Олександр Форкушак: Свій інструмент ношу в своїх грудях

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2013-06-21 14:30:11

Коломиянин Олександр Форкушак: Свій інструмент ношу в своїх грудях Не варто зайвий раз повторювати зачовганий вислів про те, що Коломия має потужні таланти. Уникатимемо також прикметників, які через часте вживання стали безбарвними, типу “чудовий”, “чарівний”, ”неповторний”.

Хочеться декілька слів написати про нашого земляка коломиянина Олександра Форкушака, який днями відзначатиме 30-ліття від дня народження.

Юнакові ще тільки тридцять, а вже стільки у житті досягнуто, а найважливіше - Сашко поставив собі велику мету: покорити світові оперні сцени. Може це звучить надто патетично, однак молодий чоловік до цієї мети йде послідовно, наполегливо й спокійно, не збиваючи піни довкола своєї персони.

Олександрові чудом вдається розширити часові рамки доби: працює на постійній роботі солістом Івано-Франківської філармонії, викладачем вокалу на кафедрі мистецтвознавства у Львівському університеті, а також - солістом Київського ансамблю “Крещендо”. І що ж, гадаєте, це все? Ніскільки. У вільний від роботи час Олександр грає на саксофоні й гітарі у київських клубах, що крім естетичного задоволення приносить матеріальну сатисфакцію. (А ще мушу зізнатися, що він є частим гостем елітарно-музичної кнайпи “Катрін” у Коломиї, особливістю якої є контингент меломанів, які слухають добрий джаз і рок-музику).

Тепер трохи пройдемося фіхами становлення молодого співака.

Народився в Коломиї. Вчився у школі №9 та музшколі на саксі й гітарі. Поступив у педучилище на музпед. Клас вокалу у нього вів Микола Скільський (людина, яка відіграла й продовжує відігравати осьову роль в його становленні, яко оперного співака). Саме цей викладач поставив йому правильно основи оперного вокалу (які вже згодом у Київській консерваторії йому намагалися переламати світила оперного співу й водночас кепські педагоги, - так, на жаль, буває).

Але йдемо крок за кроком услід за героєм нашого нарису.

Поступив здібний хлопець до Прикарпатського університету на музпедвідділення.

- Формально я навчався там у якихось викладачів по співу, але продовжував займатися у Миколи Скільського, бо не бачив йому рівних за вмінням не стільки заспівати, як навчити співу. Можна сказати, я по-суті, нікуди від нього не йшов, ані навчаючись у Франківську, ані згодом навчаючись у Київській консерваторії, - пояснює Сашко Форкушак. - Він дотепер скеровує мій шлях, як професійного оперного співака.

- Здається, бути співаком легше, аніж інструменталістом, адже свій “інструмент” носиш у своїх грудях?

- Важче. Буквально, фізично важче. Оперний співак зазнає величезних фізичних навантажень під час співу. Чимало моїх однокурсників у консі залишали навчання й, здобувши сякі-такі елементарні співочі навики, йшли на “легший хліб”, або й зовсім міняли професію.

- Чому?

- Бо треба бути фанатиком оперного співу. Я мав можливість поїхати на запрошення колег до Швейцарії, або Кореї грати у клубах на саксі. Обіцяли понад дві тисячі доларів заробітку за місяць. Але - це не моє. Сакс - моє хобі, до певної міри він доповнює мої естетичні потреби, але ніколи не замінить основної мети.

- Нескромне запитання: якої мети?

- Оперний спів дає необмежені можливості удосконалювати голос. Деякі мої успішні знайомі підписали контракти з європейськими знаменитими театрами, тепер мають і славу, й немалі гроші. Мушу сказати, що мене не приваблює слава виконання попсової естрадної музики, усі ці шоу з усім цим вінегретом різноманітних сценічних засобів, аби шокувати невибагливу публіку.

- Знову нескромна репліка: але ж Тобі вже тридцять, а світової сцени Ти ще не підкорив.

- Оперний спів, це не спорт. Тут дозріваєш якраз після тридцяти, бо тільки у зрілому віці укріплюються голосові зв’язки, росте об’єм грудей. Фактурний голос у мене бас-баритон. А де ви бачили юного басиста?

- Після закінчення консерваторії куди пролягла Твоя стезя?

- Мене запросили співати у філармонію російського міста Ярославль. Мушу сказати, що мав там постійні аншлаги (зрештою, не лише я). Мав і свою “родзинку”. Мене представляли на концертах як українського співака і завжди після обов’язкової програми публіка просила найчастіше заспівати “Дивлюсь я на небо” і “Чорнії брови”, що я із задоволенням і виконував під бурхливі овації.

- А яким чином Тебе “угледіли” аж із Ярославля?

- Ще навчаючись на четвертому курсі конси я брав участь у конкурсі молодих оперних співаків на Сицилії. Там познайомився зі співачкою з Ярославської філармонії. Ми з нею дали сольний концерт. І я відразу дав згоду працювати у Ярославлі.

Нещодавно любителі опери мали можливість насолодитися співом нашого героя в опері “Весілля Фігаро” у виконанні артистів обласної філармонії в Коломиї.

А наприкінці цього нарису повідомимо найінтригуюче: 27 червня на свій день народження Олександр Форкушак зініціював у Коломиї концерт, присвячений 200-літтю Дж. Верді. (Вхід, до речі, безкоштовний).

- Вважаю, що коломийська публіка ще не зіпсована дешевими популярними пісеньками і достойно зможе оцінити високу класичну музику, яка перебуває поза географічними кордонами і поза часовими межами. Бо є речі тимчасові й невибагливі, а є речі вічні, - не міг мій співбесідник утриматися від дещиці пафосу. Бо має на те право.

Автор: Андрій МАЛАЩУК, газета “ВІЛЬНИЙ ГОЛОС”