Середа, 23 серпня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Три горішки для Попелюшки , або Вектори розвитку вищої школи

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2013-03-14 10:30:27

Три горішки для Попелюшки , або Вектори розвитку вищої школи Не таємниця, що в Україні мати диплом про закінчення вищої школи престижно і модно. В нашій державі функціонує рекордно велика кількість вищих навчальних закладів - понад 800, відповідно є і рекордно велика кількість студентів та викладачів. Тож і єдиного закону “Про вищу освіту” немає, а тому не дивно, що у Верховній Раді зареєстровано аж три законопроекти, які пропонують різні вектори розвитку вищої освіти України.

Шлях прийняття документа, який би мав врегулювати цю галузь освіти, доволі довгий - уже шість років, з лютого 2008 року. Сподіваємося, що після недавніх парламентських слухань Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти прийняття закону не лише не відкладуть, а оберуть той шлях, який вестиме до вдосконалення української системи освіти, а не навпаки - до деградації.

Знайди десять відмінностей

Отже, представляю вам “три горішки для Попелюшки” чи то для студента, - три законопроекти про вищу освіту, зареєстровані у Верховній Раді. Перший “горішок” від групи депутатів Партії регіонів М. Сороки, С. Ківалова, Г. Калєтніка (№1187). Другий - так званий опозиційний законопроект, його розробили під керівництвом чільника профільного комітету парламенту Лілії Гриневич (№1187-1).

І третій напрацювала робоча група під керівництвом ректора КПі Михайла Згуровського (№1187-2). Орієнтуючись на висновки Центру дослідження суспільства, пропоную знайти десять відмінностей між трьома варіантами законопроекту.

На думку освітніх фахівців з Центру дослідження суспільства, проект Ківалова-Калєтніка-Сороки (ККС) від двох інших відрізняється своєю концепцією та ідеологією. Всі зміни, які він пропонує, посилюють централізацію управління освітою, збільшують лазівки для корупції та зменшують уже наявні соціальні гарантії. Згаданий законопроект не обумовляє механізми державного замовлення, збільшує вагу вступних екзаменів та дозволяє приймати на платну форму навчання фактично за будь-якими правилами, які встановлять ВНЗ. Крім того, він фактично робить ректора університету непідконтрольним самій університетській громаді. Освітні фахівці, що детально вивчили цей проект, переконані: його норми не відповідають принципам високоякісної та доступної освіти.

Найбільше тривоги викликає той факт, що провладний проект немовби забуває про зовнішнє незалежне оцінювання - чи не єдине успішне реформування в системі української освіти за останні 20 років. Сергій Ківалов, один з авторів проекту, вважає ЗНО примусовим явищем, яке дискримінує права абітурієнтів, тому хоче відновити вступні іспити, щоби випускники могли вибирати, за якими правилами їм вступати. Крім того, пропонує дозволити вступати абітурієнтам на платну форму навчання без складання ЗНО, аби їхні умови вступу не відрізнялися від умов вступу іноземних студентів, котрі закономірно та зі зрозумілих причин не подають до приймальних комісій результатів тестувань. Тобто він пропонує не йти вперед, а просто повернутися назад і починати все спочатку, в напрямі більш корупційному та непрозорому.

Про проекти опозиції та групи Згуровського писатиму разом, адже вони мають багато спільного, пропонують зміни в напрямі децентралізації, демократизації устрою всередині самих ВНЗ та ліквідації нинішніх непрозорих схем їх фінансування. Вони значно наближають вищу освіту до принципів Болонського процесу, зокрема встановлюючи гарантії академічної мобільності й вибору предметів студентами, а також спрощуючи процедуру нострифікації дипломів та вчених ступенів. Крім того, надають більші повноваження наглядовій та вченим радам, посилюють відповідальність ректора перед ними, а не перед міністерством. Проект опозиції значно спрощує і повністю унезалежнює від міністерства процедуру обрання та звільнення ректора. Своєю чергою, проект групи цю процедуру уточнює чіткими термінами і повноваженнями міністерства, аби уникнути колізій, які дозволяє чинне законодавство. Хоча, на думку фахівців від освіти, і ці два досить добрі проекти, не є ідеальними.

Студенти проти

Проти прийняття законопроекту Партії регіонів виступають і студенти, які ще з 2010 року розпочали кампанію “Проти деградації освіти”. Під час парламентських слухань під стіни Верховної Ради прийшли понад 100 студентів. Вони мали одну вимогу - зняти з реєстрації у Верховній Раді законопроект “Про вищу освіту”, який подали вищезгадані провладні депутати. На думку молоді, він не гарантує всім успішним студентам стипендії, не убезпечує від зростання вартості контракту протягом терміну навчання. А також не передбачає автономії вищих навчальних закладів, не надає студентам права вибору навчальних дисциплін, не забезпечує їхньої академічної мобільності. Ці речі не можуть не обурювати спудеїв, адже в такому разі вони не мають жодних гарантій під час навчання в тому чи іншому університеті та не будуть конкурентоспроможними зі своїми однолітками з європейських країн. На згаданій акції молодь не буде зупинятися, студенти пообіцяли розгорнути кампанію протесту значно ширше, “аби назавжди відбити у можновладців спокусу підсовувати нам той самий гнилий фрукт у все новій і новій обгортці”.

Схаменіться, Терпець Урвався, Депутатські Експерименти Набридло Терпіти” - саме так розшифрувала слово “СТУДЕНТ” молодь, яка вийшла на акцію протесту. “Не вбивайте ЗНО, не вбивайте надії”, “Депутати - паразити, не дають студентам жити!”, “За вільну, високоякісну, доступну”, “Нам навчатись - нам вирішувати” - отакі прості вимоги в молоді.

Думки з приводу

На думку президента Міжнародного фонду досліджень освітньої політики Тараса Фінікова, “не важливо, як скоро приймуть закон “Про вищу освіту”, критично важливо - наскільки добре він виглядатиме”.

А щоби він добре виглядав, потрібно авторам відкликати усі три і на основі законопроекту групи Згуровського створити один. Таке розв’язання нинішньої проблеми радить екс-міністр освіти Станіслав Ніколаєнко. На думку колишнього директора Українського центру оцінювання якості освіти ігоря Лікарчука, для успішного розвитку системи вищої освіти України, її адаптації в європейський освітній простір необхідно зробити все, щоб у першому читанні прийняли законопроект 1187-1 або 1187-2. “Якщо це відбудеться, то обом робочим групам необхідно разом готувати узгоджену редакцію законопроекту та подавати її для остаточного розгляду Верховній Раді”, - наголосив фахівець від освіти.

Авторка опозиційного проекту і голова профільного парламентського комітету Лілія Гриневич переконана, що ухвалення провладного проекту закону призведе до консервації нинішнього курсу та деградації вищої освіти. “Три зареєстровані законопроекти пропонують два різні шляхи розвитку вищої освіти. Один шлях, визначений у законопроекті № 1187 від Партії регіонів, спрямований на ручне керування ВНЗ з боку міністерства, згортання ЗНО та консервування всіх проблем системи. Другий шлях визначено в альтернативних проектах, що утверджують автономію університетів, сприяють прозорій конкуренції між ними, а отже, зростанню якості вищої освіти. Від того, який зі шляхів ми тепер оберемо, залежатиме майбутнє не тільки освіти, а й країни загалом”, - підкреслила Л. Гриневич.

Серед співавторів опозиційного законопроекту - наш земляк перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Олександр Сич. Він вважає чинну систему освіти в Україні неорганічною і такою, що ррунтується на радянських пережитках й адміністративно-командних методах управління нею. і якщо ми хочемо стати частиною Європейського союзу, то насамперед повинні змінювати й удосконалювати освітню галузь. “Передусім необхідно прислухатися до точки зору та враховувати позицію громадськості - студентської, науково-педагогічної та представників громадянського суспільства”, - переконаний О. Сич.

Дорога з дипломів

Ми вислухали різні думки здебільшого столичних фахівців від освіти, студентів та політиків з приводу трьох законопроектів “Про вищу освіту”. А що про це все думають іванофранківці, яких безпосередньо стосуватиметься вищезгаданий закон, адже вони будуть змушені попри свої симпатії до нього йому підпорядковуватися?  

Святослав НИКОРОВИЧ, студент ПНУ ім. В. Стефаника.

- Очевидно, що ідеального законопроекту про вищу освіту немає і не буде. Молодь зазвичай інертна і переважно любить більше відпочивати, аніж трудитися. Проте ідея майбутнього закону повинна бути в іншому - створити конкурентоспроможне середовище, коли робота студента і викладача гідно винагороджується та унеможливлює будь-яку корупційну складову. Та можу зі стовідсотковим переконанням говорити, що навіть такий закон не працюватиме без реформування середньої освіти, над якою, на мою думку, доекспериментувалися.

В цій ситуації повністю поділяю висновки Центру дослідження суспільства щодо категоричного несприйняття централізації освіти і зменшення соціальних гарантій, які представлено в проекті Ківалова-Калєтніка-Сороки №1187. Якщо ж брати до уваги альтернативні проекти № 1187-1 та №1187-2, то їх можна вважати потенційно хорошими, там немає низки доволі негативних консервативних заходів, які пропонує Міністерство освіти. Але перш ніж щось приймати, слід розуміти, що внаслідок будь-якого “проколу” може постраждати не лише велика кількість людей, а й перспектива розвитку держави загалом, адже саме університети дають нових спеціалістів. Тому варто було б зупинитися на котромусь із цих двох проектів, провести всеукраїнське обговорення та паралельно запустити громадські слухання проекту реформування середньої освіти. Такий комплексний підхід справді корисно вплине на освіту в Україні. Проте це лише за умови, що є бажання змінити щось на краще, а не дбати тільки про якісь власні корисливі інтереси.

Богдан ТОМЕНЧУК, директор Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти.

- У всіх трьох проектів - одна фундаментальна хиба. Вони трактують вищу освіту як мету, а не як засіб суспільства і людини бути конкурентоспроможними у цьому непростому світі. Думаю, що час таких підходів минув давно і безповоротно. На планеті - інформаційна епоха, світові знання подвоюються зі швидкістю думки. Можна навчатися в Гарварді, не виходячи з квартири чи кав’ярні, і навіть диплом отримати. А от до нашого “Енська” треба ще вступити і відсидіти на лекціях п’ять років, бо диплома не бачити, як своїх вух без дзеркала. Пережитки треба подолати, реалії - перетерпіти, а перспективи - узаконити. Причому з урахуванням того, що завтра прийнятий закон не повинен бути удавкою для післязавтрашніх добрих можливостей.

Якщо коротко, то нам потрібен не закон “Про вищу освіту”, а закон “Про кваліфікацію”. Кому не зрозуміло, хай подивиться бодай кілька фрагментів з “інтернів”. У нас дипломами можна замостити всі шляхи державного та місцевого значення. Та дві найбільші проблеми - дороги та дурні нікуди від цього не дінуться. А якщо говорити про нашу дорогу в майбутнє, то вона потребує далеко не ямкового ремонту, бо ми останні на світових мундіалях з футболу, і перші - на “чемпіонаті світу” з корупції. Отже, нам потрібно бодай на два покоління конституційна норма про те, що мірилом життєвого успіху громадянина, а значить і суспільства, є його кваліфікація - сума набутих знань і досвіду та здатності засвоювати й творити нові знання та досвід. А тому необхідно створити конституційний, незалежний від політичних обставин, орган, котрий засобами зовнішнього оцінювання кваліфікації - не плутати зі ЗНО - засвідчує професійну придатність і зростання, в тому числі як основу зростання кар’єрного.

Суспільству економічно та морально невигідна ситуація: купив вступ - купив диплом, купив посаду, сів у крісло і почав “відбивати” затрати. На законодавчому рівні треба зробити так, аби це стало невигідно кожному учасникові суспільства й економічного життя. Таке можливо лише тоді, коли початок і продовження професійної діяльності залежатиме від громадського попиту на вміння конкретної людини як спеціаліста, а право на таку діяльність буде регулярно засвідчувати незалежний конституційний орган.

Цей попит і цей орган сукупно оцінюватимуть і людину як абітурієнта, випускника, професіонала, і навчальний заклад як засіб здобути професію - основу кваліфікації, і міністерство чи комітет як державних менеджерів цієї надважливої справи. Тоді відійдуть у кращі світи і середній бал атестата, що в нинішній формі просто розбещує учасників навчально-виховного процесу, і бал вищої школи, що знову ж таки в реаліях поверне нас у часи знаменитого Шурика з “Операції “И” або неминуче призведе до штампування “мажорів” і “докторів Пі” зі швидкістю друку документів. Бо ж навіть закон у нас буде “Про вищу освіту”, а не “Про вищу кваліфікацію”.