Субота, 24 червня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

На Прикарпатті є село, у якому немає крадіжок та злісних хуліганів

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2013-01-30 16:45:53

На Прикарпатті є село, у якому немає крадіжок та злісних хуліганів Микола Кіцелюк, сільський голова села Текуча Косівського району, що на Івано-Франківщині, більшість проблем села вирішує… біля церкви.

Таку новацію сільський очільник запровадив уже давно. Чоловік з радістю розповідає, що біля храму люди стають уважнішими та спокійнішими. Окрім того, сюди приходять й ті, яких до сільради не докличешся.

- Розповідаю людям про те, що чув у районі, про необхідність впорядкування доріг, обійсть, проведення роботи на цвинтарі, біля цього ж таки храму, пояснюю особливості сплати земельного податку, - каже Микола Кіцелюк.

Мешканці Текучої до таких зборів під церквою уже звикли. Війт першим виходить з храму і прошкує за клілька метрів від церкви там є невеличке підвищення, на яке він стає та починає розмову з людьми. Останні задають війтові питання. Часом не погоджуються з тим, що він каже. Але лаятися, говорити нецензурні слова, як то, не таємниця, часом буває по сільрадах, у Текучій, не прийнято. Адже поруч - церква. Сором і гріх щось подібне робити. А релігійністю та побожністю ще наразі гуцули відрізняються.

Щоправда ніколи війт не повчає селян біля церкви після Богослужень у великі свята.

- Тоді, - каже пан Микола, - люди дуже поспішають додому, аби зустрітися із рідними, які приїжджають у село, побути з родиною. А тут я - зі своїми промовами. Так робити негоже». Як правило, збори біля церкви відбуваються двічі на місяць. Місцевий священик, о Микола Миклащук дуже позитивно відгукується про такі збори. Служитель церкви розповідає, що люди після таких зборів думають не лише про слово Боже, але й про слова місцевих обранців, які стараються зробити все, аби Текуча стала кращою.

Важливими є промови війта біля церкви є для тих, хто дебоширить в родинах чи зловживає алкоголем. Конкретних прізвищ тут не називають, але селяни добре знають, про кого каже Микола Кіцелюк. Порушники громадського спокою, як правило, після таких «виховних бесід» приходять наступного дня до сільради та просять вибачення у війта і у своїх рідних. А кому жодні настанови не допомагають, то Щовівторка до села приїжджає дільничний міліціонер викликає дебоширів та алкоголіків у сільраду, або йде до них додому, складає протоколи.

Праця війта дає свої результати: у Текучій немає крадіжок, наркоманів, злісних хуліганів, жінок непристойної поведінки, а про вбивство й казати не варто. Не забуває Микола Кіцелюк і заходити до школи. Як колишній педагог легко знаходить спільну мову з учнями та каже, аби вони не вживали пива, не курили, шанували старших, допомагали батькам, відвідували церкву. Тому в дитячій кімнаті міліції і на обліку в правоохоронців - жодного учня з Текучої.