П'ятниця, 21 липня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Від шеф-кухаря - до віце-спікера

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2013-01-28 13:30:03

Від шеф-кухаря - до віце-спікера В ексклюзивному інтерв’ю газеті “Галичина” заступник Голови Верховної Ради України Руслан Кошулинський розповідає про визнання за “Свободою” ролі “передового загону” опозиції в парламенті, про те, як “Свобода” спільно із союзниками блокуватиме антиукраїнські законопроекти у Верховній Раді, своє вимушене сусідство з “регіоналом” та комуністом у президії ВРУ, а також про своє перше місце праці шеф-кухарем у ресторані на Прикарпатті, своїх тещу і тестя із села Биткова Надвірнянського району та інше.

- Пане Руслане, як можете пояснити те, що за вашу кандидатуру на посаду заступника Голови Верховної Ради проголосувало аж 305 депутатів, а це, погодьтеся, рекордна підтримка як для українського парламенту. Виглядає, що ви влаштовуєте навіть представників Партії регіонів?

- Виглядає так, що провладні фракції хотіли показати добру міну при поганій грі. Адже опозиція мала б бути представлена в особі першого заступника Голови ВРУ, так само як мала б отримати контрольні функції через керівництво відповідними комітетами. Натомість Партія регіонів разом зі своїми сателітами з КПУ порушила парламентські традиції та, застосувавши примат сили, забрала все собі, а опозиції залишила за принципом “на тобі, небоже, що мені не гоже”.

Щоб хоч якось зберегти обличчя, “регіонали” проголосували за кандидатуру опозиціонера на посаду заступника Голови ВРУ. Підкреслю: опозиціонера, бо мою кандидатуру запропонували саме лідери фракції “Батьківщини” та “УДАРу”, і саме прізвища Яценюк, Кличко та Тягнибок стоять під відповідним проектом постанови. Отож любителі формулювання усіляких змовницьких теорій мають знати, що Партія регіонів підтримала пропозицію дружніх нам опозиційних фракцій. А якщо серйозно, вважаю великим досягненням - фракцію націоналістів у ВРУ та націоналіста у президії парламенту. Зі свого боку, відчуваю й велику відповідальність за покладену на мене і моїх побратимів місію.

- Як сприйняла ваша дружина обрання ваше віце-спікером? Чи відчуваєте якісь зміни в її ставленні до себе?

- Слава Богу, ставлення дружини не змінилося. Хіба що тепер вільного часу, який можна було присвятити родині, буде ще менше. А це не може аж так радувати. З другого боку, це нові професійні горизонти, нові можливості для мене як для політика змінити якість самої української політики, привнести в неї справді український інтерес. Отож сім’я з розумінням поставилася до моєї нової посади і надає мені постійну підтримку.

- Як вам, націоналістові за духом, працюється під керівництвом “регіонала” Володимира Рибака і комуніста Ігоря Калетника? Чи досвідченому шеф-кухареві комфортно і на парламентській “кухні”?

- Ох, якби на якійсь нормальній кухні був такий безлад, як на “кухні” політичній, не варто, мабуть, було би щось так намагатися “пакращіті”, а треба одразу закривати її… Але куди діватися - треба таки цю “кухню” змінювати, адже іншого парламенту в нас немає. Тож роботи попереду - сила-силенна. Що ж до сусідства з комуністом і “регіоналом”, то воно - вимушене. Комуністів взагалі не має бути в українському парламенті. Значно продуктивніше для мене - зосередитися на тому, аби вже незабаром такий стан справ змінили самі українці, побачивши, на що здатні в парламенті українські націоналісти. Впевнений, недовго залишилося правити бал у найвищому законодавчому органі нашої держави нащадкам “сталінсько-брежнєвської” епохи.

- Заступник Голови Верховної Ради - це ваш рекордний стрибок у політичній кар’єрі чи просто наразі найліпший результат?

- Як кажуть, поживемо - побачимоѕ Якщо серйозно, то це, безперечно, визнання нової ролі українських націоналістів у нинішньому політичному житті держави. Якщо хочете, це де-факто свідчення переходу “Свободи” у нову політичну вагову категорію. Тепер націоналісти в українській політиці - не просто “вуличні бійці”, “радикали” і т. п., а справжні “важковаговики”. Запевню вас, що зупинятися на досягнутому не планує ні партія, ні я. Все ще попереду.

- Незважаючи на те, що “Свобода” у Верховній Раді має найменше депутатів порівняно з опозиційними “Батьківщиною” і “УДАРом”, їй в опозиційному таборі відведено далеко не другі ролі. З чим пов’язані такі преференції “Свободи”?

- Це не преференції, а визнання за “Свободою” ролі такого собі передового загону опозиції, сили, спроможної у вирішальний момент рішуче стати на захист тих, хто опонує нинішньому антиукраїнському режимові. Зрештою, це не математика, а політика - тут далеко не все визначають цифри. Значно більше важать згуртованість, спроможність у критичній ситуації діяти як одне ціле. Наші колеги по опозиції високо цінують таку нашу здатність.

- Поза сумнівом, своєю присутністю в парламенті ваші однопартійці оживили опозицію, яку дотепер чимало експертів називали млявою, інертною, не спроможною до дії. Чи не виникає в опозиційному таборі конфліктних ситуацій саме через активну позицію “Свободи”?

- Поки що наші стосунки всередині опозиційного табору в парламенті складаються добре. Перші голосування у Верховній Раді засвідчили високий рівень довіри поміж різними опозиційними силами. Нам є над чим працювати, але головне - довіра й дотримання взятих на себе зобов’язань: усі ми, представники опозиції в парламенті, маємо працювати на спільну мету - забезпечити законодавчо захист інтересів українців.

- Згідно з результатами моніторингу перших тижнів роботи нового парламенту, здійсненого громадянською мережею “ОПОРА”, “Свобода” є аутсайдером щодо законотворчої діяльності, за винятком вашої законодавчої ініціативи щодо запровадження жорсткіших правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, оскільки ви позафракційний як віце-спікер. Чим можете пояснити такий низький рівень роботи своїх однопартійців у царині законотворчості?

- Думаю, що сама “ОПОРА” тепер розуміє, що така оцінка була щонайменше передчасною. Немає підстав говорити про “низький рівень законотворчої активності “Свободи”. По-перше, більшість законопроектів деяких так званих лідерів законотворчої діяльності, наприклад, комуністів, - це банальне тасування старої засмальцьованої колоди, позаяк майже всі їхні “ініціативи” є, по суті, перелицьованими законопроектами, поданими ще за попередньої каденції. Оце вам і вся “активність”.

Щодо “Свободи” можу поінформувати: депутати-націоналісти зареєстрували у Верховній Раді низку надзвичайно важливих для держави і принципових законопроектів. Зокрема, “Про ліквідацію приватних монополій”, “Про примусову легалізацію капіталу та рахунків у банках, що перебувають та зареєстровані за кордоном”, “Про спрощений режим реєстрації малого та середнього підприємництва через установи банків”, “Про ліквідацію дефіциту бюджету Пенсійного фонду”. Загалом члени нашої фракції самостійно та у співпраці з іншими депутатами стали авторами понад 80 законодавчих ініціатив. Хоча, на мою думку, законодавчий вал - це не найкращий показник ефективності роботи парламенту.

Також слід зазначити, що “ОПОРА” оприлюднила результати свого дослідження після перших пленарних засідань, коли політичні сили, які мали свої фракції у попередньому скликанні, автоматично перенесли свої ініціативи з минулих скликань, а нові фракції не мали сенсу вносити законопроекти, бо ще не були сформовані комітети, які мають розглядати законопроекти перед внесенням їх до порядку денного сесії. До кінця сесії ситуація кардинально змінилася. Але про це чомусь уже не пишуть. Сподіваємось, що “опорівці” ретельніше підійдуть до наступних досліджень і не дадуть підстав сумніватися у фаховості та коректності їхньої роботи.

- Які завдання тепер стоять перед “Свободою” як опозиційною фракцією? З огляду на те, що в парламенті немає патріотичної більшості, як “Свобода” спільно із союзниками блокуватиме антиукраїнські законопроекти?

- Варіантів - кілька. Це й активна робота в комітетах, де представлена опозиція, зокрема “свободівці” є в усіх без винятку комітетах Ради, і робота з позафракційними депутатами, і залучення додаткових можливостей у вигляді посади віце-спікера, про що ми вже говорили. Але наголошу: ніхто не заборонить опозиції, зокрема “Свободі”, апелювати безпосередньо до нації, яка є носієм суверенітету держави. Наш головний ресурс - українці. А трибуна Верховної Ради в цьому контексті - гарний майданчик, а в разі екстреної ситуації - і барикада…

- Свого часу ви навчалися у Львівському спортінтернаті. Як ця школа вплинула на формування вашої особистості?

- Ще античні греки вважали, що для гармонійного розвитку особистості мало самого інтелекту, хоча без нього - нікуди. Необхідні також сила духу, сила волі, не кажучи вже про здоров’я як таке. Усі ці властивості якраз і розвиває спорт, виступаючи в ролі горнила для людини. Той, хто серйозно займався спортом, не боїться труднощів, готовий до боротьби, до напруженої роботи.

- Подейкують, що ви не курите, не вживаєте алкоголю і навіть не п’єте кави, рецептами приготування якої так славиться ваш рідний Львів. Як вам це вдається і чим зумовлена така аскеза?

- Відповідь на це запитання певною мірою пов’язана з попереднім. Від дечого варто відмовитися або принаймні обмежити себе - задля високої мети.

- Пане Руслане, вас чимало пов’язує із Прикарпаттям. Як відомо, із с. Биткова Надвірнянського району походить ваша дружина Марія, а своє перше місце праці шеф-кухаря ви отримали в с. Яблуниці у ресторані “Беркут”. Як вас, корінного львів’янина, прийняли в гуцульській Яблуниці і що змусило повернутися назад до Львова?

- У 1991 році, після закінчення Львівського кооперативного технікуму, я отримав направлення на роботу в Коломию. Однак там тоді не було відповідного місця за моєю кваліфікацією технолога, і споживча кооперація Івано-Франківської області, зважаючи на мій хороший диплом з гарними оцінками, дала мені змогу попрацювати в одному з найкращих на той час ресторанів Івано-Франківщини на посаді інженера-технолога.

Перша моя зустріч із його працівниками була цікавою. Звісна річ, приїхав якийсь молодий панок зі Львова, і вони не знали спочатку, чого від мене чекати. Але ми дуже швидко знайшли спільну мову. і я щиро вдячний всім працівникам, які навчили мене на той час практично невідомої для загалу гуцульської кухні. Досі пам’ятаю, як вперше вчився варити банош та інші гуцульські страви. Для мене було дуже цікавим пізнання цієї традиції чи навіть культури готування і споживання. Була й величезна кількість відкриттів, особливо у знанні про гірські трави, які додавали як приправи.

Але радянська система громадського харчування передбачала певні взаємини. Треба було або пристосовуватися і залишатися в цій системі, або її змінювати. Тоді взаємини між рестораном і клієнтом базувалися на зискові, замість боротьби за доброякісну кухню і клієнта. На превеликий жаль, мені, молодому спеціалістові, який прагнув оновити цю багаторічну систему в 1991 році, цього не вдавалося.

- Тепер ви часто відвідуєте своїх тестя і тещу в Биткові? Вони вітали вас з обранням на таку високу посаду?

- У мене дуже хороші тесть і теща. І я неймовірно їх поважаю та люблю. Щиро вдячний їм за опіку як наді мною, так і над моїми дітьми. Особливо вона була важливою, коли не стало моїх батьків. Сьогодні для мене надзвичайне задоволення бувати у них, спілкуватися, відчувати їхні тепло і повагу. Однак, на жаль, це буває доволі рідко.

Батько мого тестя воював проти радянської влади. Родина дружини - це високодуховні, високоосвічені люди, які досягли високих результатів у своєму житті: один з братів - директор найкращої школи в місті Надвірні, другий - викладач права в коледжі.

Обидві мої доньки народилися в Надвірні. Щодо їх народження є одна цікава історія. Моя теща працювала санітаркою в лікарні, і коли дружина народжувала і вперше, і вдруге, вона була на зміні. І коли народилася друга дитина - теж донька, я сказав: “Мамо, або ви наступного разу не йдете на роботу, або вона не буде народжувати в Надвірні”. Так і сталося: третя дитина народилася вже у Львові, і це був син.