Субота, 18 листопада, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Як захистити права ув’язнених жінок

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2012-11-29 11:45:04

Як захистити права ув’язнених жінок 22 листопада в Комітеті Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин відбувся круглий стіл, на якому обговорювалося становище жінок та матерів з дітьми, які перебувають в ув’язненні, шляхи вдосконалення та гуманізації системи відбування покарань. Одна з учасниць круглого столу - керівниця Інформаційно-консультативного жіночого центру Олена СУСЛОВА - вже не перший рік долучається до процесу реформування та модернізації Державної кримінально-виконавчої служби України, закріплення міжнародних норм та стандартів у цій сфері, відстоювання прав жінок, що відбувають покарання. Наша розмова зосередилася на тих проблемах, які потребують невідкладного вирішення.

- Є мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими, прийняті понад 50 років тому, - зауважила Олена Суслова. – Але досить часто вони не враховують багатьох змін, які відбулися в суспільстві за цей час, нових стандартів та підходів. Думаю, вкрай важливо привернути увагу громадськості до цієї непримітної групи населення, до її потреб. У цивілізованому світі жінки можуть відбувати покарання і користуватися сучасною медициною, побутовими зручностями, отримувати вищу освіту тощо. У нас вони опиняються осторонь суспільства, а часто разом з ними труднощі переживають і їх малолітні діти.

Багато питань треба вирішувати на законодавчому рівні. І можна лише подякувати парламентському Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, підкомітету з міжнародно-правових питань і ґендерної політики, який завжди підтримує ініціативи, пов’язані з правами жінок.

Для мене теж ці питання не випадкові. Певний час Інформаційно-консультативний жіночий центр у співпраці з іншими партнерами займався реалізацією проектів у цій сфері за підтримки Швейцарської агенції з розвитку і співробітництва, а саме питаннями, які стосуються становища ув’язнених жінок та матерів з дітьми.

- Скільки сьогодні жінок в Україні перебувають у місцях позбавлення волі?
- Ця цифра постійно змінюється. За інформацією Державного департаменту України з питань виконання покарань, яка була озвучена під час круглого столу, в 15 установах виконання покарань для жінок та слідчих ізоляторах тимчасового утримання нині перебуває понад 9 тис. жінок. Також 17 тис. жінок отримали покарання без позбавлення волі.

- Чи забагато це для нашої країни?
- Напевне, такі показники завжди виглядатимуть надмірними, адже йдеться про жінок. Є й інші аспекти. Скажімо, в нашій країні жінки часто потрапляють за грати через такі правопорушення, які в багатьох інших країнах не передбачають ув’язнення. Враховуючи те, що в’язниці не стільки перевиховують, скільки додають проблем на все подальше життя, посилення покарань, пов’язаних із позбавленням волі, не є тим фактором, який міг би поліпшувати ситуацію в цілому.

- У якому віці, зазвичай, жінки вперше потрапляють за грати?
- Це дуже індивідуально. Велика частина жінок потрапляє у віці до 30 років. У Мелітопольській колонії для дівчат перебуває близько 100 осіб. Тобто, ув’язнених жінок у віці до 18 років не так багато. Але є такі категорії правопорушень, скажімо, в економічній сфері, коли за ґратами опиняються жінки досить поважного віку.

- А що переважно спонукає жінок нехтувати законом?
- Інформаційно-консультативний жіночий центр регулярно проводить опитування і дослідження в цій сфері. Я також знайомилася з результатами досліджень, які здійснювалися в інших країнах. Однієї переважаючої причини визначити неможливо. Зазвичай, це комплекс факторів. На думку опитаних нами ув’язнених жінок, першим чинником можна назвати зловживання алкоголем і наркоманію (28%), далі відзначаються особистісні риси характеру (16%), криміногенне оточення (13%) і складне матеріальне становище (11%). І набагато рідше згадують неблагополучну ситуацію в сім’ї. Під час дослідження ми прагнули виявити залежність між сімейним насильством і правопорушеннями, які скоює дитина, що виховувалася у цій родині. Так ось, така залежність простежується лише між насильством у сім’ї та наркоманією.

- Чи позначається сімейний стан на асоціальній поведінці жінок?
- Переважно жінки цієї групи населення є самотніми – неодруженими та розлученими.

Дуже часто жінка не є самостійною у скоєнні злочину чи правопорушення. Чоловік може втягнути жінку у криміногенне середовище, спільно вчинити злочин. А коли ситуація призводить до викриття, то чоловік може вмовити жінку взяти всю провину на себе. Мовляв, тобі як жінці зроблять послаблення, а я чекатиму на тебе. Велика психологічна травма для жінки є потому, коли вона потрапляє за грати, а чоловік їй не пише, не приїжджає, не підтримує ні морально, ні матеріально.

Слід відзначити, що розрив соціальних контактів у жінок, які потрапили за грати, відбувається значно частіше, ніж у чоловіків. Тобто, жінка частіше чекає чоловіка з ув’язнення, ніж чоловік жінку.

- Чи багато матерів серед жінок-в’язнів?
- Більше половини опитаних нами ув’язнених жінок мають дітей. У 2006-2009 роках за підтримки Швейцарської агенції з розвитку і співробітництва Державний департамент з питань виконання покарань разом з Інформаційно-консультативним жіночим центром реалізовував проект “Жінки і матері з дітьми в ув’язненні”. Він був спрямований на жінок, які мали дітей до трьох років, що відбували покарання разом із мамами. Зазвичай, в Україні таких близько 100 осіб – в Одеській та Чернігівській колоніях. На той час у Чернігові було 15-17 жінок із дітьми, зараз – понад 20. І місткість будинку матері і дитини, який спільними зусиллями Швейцарської агенції з розвитку і співробітництва та Пенітенціарної служби України було чудово відремонтовано, уже не задовольняє потреби колонії.

Але є дуже велика частина жінок, у яких діти старші трьох років. За ув’язнення матерів вони переважно мешкають з іншими родичами. Та трапляються випадки, коли жінки не знають, де опиняються їхні діти, коли самі потрапляють за ґрати. Наприклад, під час затримання жінок були неточно оформлені документи або наявність дитини не була оформлена зовсім, діти потрапили до розряду безбатченків та безхатченків, і держава передала їх до відповідних установ. Відтак, родичі загалом можуть втратити інформацію про них.

Слідкувати за точним оформленням документів під час затримання треба дуже чітко. Зокрема, це передбачають Правила ООН стосовно поводження з ув’язненими жінками і засобів покарання для жінок-правопорушниць без позбавлення їх свободи (Бангкокські правила).

- Вважається, що жіноча злочинність в усьому світі зростає швидше за чоловічу. Як це виглядає в Україні і чому так відбувається?
- В Україні маємо подібні тенденції. Розширюючи поле діяльності, в якому жінки себе реалізують, вони набувають не лише позитивного досвіду. Також більш широкою стає і сфера злочинів, які скоюють жінки. Якщо раніше переважно можна було говорити про різні види шахрайства, то нині збільшується кількість злочинів, пов’язаних із тяжкими тілесними ушкодженнями, вбивствами. Відділення для довічно позбавлених волі, яке знаходиться у Качанівській колонії, практично заповнене. Там перебуває близько двох десятків жінок. І на них припадає (лише доведених!) близько 50 вбивств.

Такі зміни пов’язані з глибокими комплексними процесами в суспільстві, які треба ретельно досліджувати.

- Чи пристосовані українські в’язниці до утримання жінок?
- Однозначно - ні. Справа в тому, що в Україні нема жодної в’язниці, яка була б побудована як жіноча. Для цих потреб пристосовували чоловічі в’язниці, або установи зовсім іншого типу. Скажімо, Галицька колонія розташована в колишньому монастирі. І, безумовно, ні архітектурні, ні санітарні, ні естетичні умови не відповідають жодним елементарним вимогам. І, враховуючи, що фінансування цієї сфери не є у нас пріоритетним, соціальні гарантії для персоналу цих закладів також є мінімальними.

- Пенітенціарна система понад усе покликана виконувати виховну роль, та чи справляється вона з нею повною мірою?
- Вона досить часто не встигає за тими завданнями, які покладає на неї сучасне суспільство, діє за стереотипами. Велика проблема полягає в тому, що влада не завжди розуміє, що пенітенціарна система і органи МВС – це різні системи, різні підходи. Одні мають викривати і ловити, інші – наглядати за тим, як людина відбуває покарання. І не відомо, що важче. Свого часу, зокрема, на вимогу Ради Європи відбувся процес демілітаризації, коли управління з виконання покарань було виведене за межі МВС. Але це відбулося більш формально, в реальному житті процеси в цій сфері проходять складно.

Персоналу, який працює в пенітенціарній системі, треба налагодити контакт із ув’язненими і підготувати їх до виходу на волю. На жаль, підготовка персоналу для пенітенціарної системи ще не є такою, яку хотілося б бачити. І часто вони самі не вірять, що їхні підопічні можуть виправитися на волі. А без такої віри важко змінити ситуацію на краще.

Пенітенціарна система у нашій країні потребує більшої прозорості та відкритості, залучення допомоги громадських об’єднань. У нас є приклад, коли наша підопічна, яка відбувала покарання в Чернігівській колонії, після виходу на волю не тільки змогла організувати власне сімейне життя, вступити до вищого навчального закладу. Вона створила громадську жіночу організацію, аби допомагати іншим жінкам, які опинилися в таких складних життєвих обставинах.

- Ви згадували Правила ООН стосовно поводження з ув’язненими жінками і засобів покарання для жінок-правопорушниць без позбавлення їх свободи (Бангкокські правила). Якою є перспектива їх широкого впровадження в нашій країні?
- Бангкокські правила були схвалені Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 2010 року. Вони не є таким документом, який юридично зобов’язує державу робити якісь кроки, як, припустимо, конвенція. Але, водночас, це є документ Організації Об’єднаних Націй, який має і рекомендаційний характер, і намагається допомогти державі змінити ситуацію на краще. Деяких положень Бангкокських правил в Україні більш-менш дотримуються. Зокрема, це стосується жіночого персоналу під час оглядів тощо. Інші правила сьогодні не закріплені в законодавстві України. Наприклад, щодо жінок з дітьми, які потрапляють у місця позбавлення волі. Бангкокські правила приділяють вагому увагу тому факту, що все утримання жінок-ув’язнених має відповідати ґендерним підходам, політиці в цілому.

Якщо Бангкокські правила стануть “настільною книгою” для пенітенціарної служби, ми зможемо реально говорити про захищеність прав ув’язнених жінок, а заразом – і про гуманізацію здійснення покарань, про наданий шанс розпочати на волі нове життя.

Автор: Роман НЕЧИПОРУК, Національний прес-клуб “Українська перспектива”