Середа, 26 квітня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Сезон цукроваріння закінчився великим галасом

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2012-11-16 11:30:19

Сезон цукроваріння закінчився великим галасом Городенківський цукрозавод несподівано швидко завершив цьогорічний сезон варіння цукру. На Городенківщині це викликало значний резонанс - у громадськості виникли побоювання, чи не йде справа до закриття цього підприємства.

3 жовтня, коли робітники запустили завод і розпочали варити цукор з буряків нового врожаю, в електронних ЗМІ промайнула інформація про те, що колектив підприємства планує цього року переробити понад 100 тис. тонн солодких коренів. Та вже з 6 листопада процес виробництва цукру зупинився.

Одночасно із звісткою про це до редакції “Галичини” передали копію відкритого звернення до голови облдержадміністрації Михайла Вишиванюка об’єднання національно-патріотичних партій та громадських організацій Городенківщини “Правиця”. Його підписали голова “Правиці” Іван Григорчук і голова секретаріату ради об’єднання Іван Курганевич, відомі насамперед тим, що трохи більше двох років тому, у березневий холод 2010-го разом з іншими городенківцями - їх тоді зібралося близько трьох сотень - впродовж тижня вартували завод і таки не допустили, щоб його порізали на брухт спеціалісти фірми “Ал Метал”. Нечинний на той час цукровий завод, нагадаємо, цій фірмі перепродав банк “Форум”. Самому ж банкові він дістався наприкінці 2007 року у “спадок” від банкрута - приватної фірми “Аверс 93” після того, як її власник Мирослав Мусій взяв у кредит 27 млн. грн. і не зміг його повернути.

У відкритому зверненні до голови облдержадміністрації І.Григорчук та І.Курганевич сповіщали, що, як їм стало відомо, з заводу мають намір забрати 40 тис. тонн цукрових буряків, “чим буде зроблена зупинка його роботи, а далі за таким кроком настане його знищення”.

“У той час, коли Ви, зі свого боку, зробили мужній, державницький крок, щоб врятувати від руйнації Городенківський цукровий завод, а його працівники вдихнули у нього життя, нашій безмежній вдячності Вам та радості не було меж. Роботу отримали сотні людей, а ще більше родин - шматок хліба. До сьогодні з Вашого боку ми бачили підтримку нашому заводу, - підкреслили вони у відкритому зверненні до голови облдержадміністрації. - Наполегливо просимо Вас, шановний Михайле Васильовичу, ще раз стати із громадою Городенківщини та зберегти для людей цукровий завод”.

Аби з’ясувати причини несподівано швидкого завершення сезону цукроваріння й вивезення частини вирощених на Городенківщині буряків для переробки на підприємства в сусідню область, а також те, чи не криються за цим, як побоюється громадськість, наміри цілковито закрити Городенківський цукрозавод, наш кореспондент звернувся за коментарями до представників районної влади та керівника самого підприємства.

Василь САВІЦЬКИЙ, начальник управління агропромислового розвитку Городенківської райдержадміністрації:

- З заводу ніхто цукровий буряк не забирає. Такого немає. Було завезено 60 тис. тонн буряків і всі їх стовідсотково перероблено. Переробили сировину на підприємстві нормально, без проблем. З людьми розрахувалися.

Щодо решти буряків, то вони залишаються на полі. За оцінками фахівців, їх, можливо, набереться близько 35-40 тис. тонн. Ці буряки копають і справді вивозять для переробки на Тернопілля. Очевидно, власник заводів порахував, що вигідніше, аби працював більш потужний Борщівський цукровий завод, який до того ж, можливо, забезпечує вищий відсоток виходу цукру з сировини, ніж Городенківський. Це суто економічне питання. Розумієте, сьогодні кожний “рахує економіку”. і нічого незвичного в цьому немає. Власник намагається сіяти або переробляти там, де вигідніше. Тим більше, що він має потужніші заводи, якщо говорити про саму логіку. Безперечно, мені зрозуміла стурбованість ради об’єднання “Правиця”. Бо і нам, райдержадміністрації, теж хотілося б, щоб всі буряки переробляли у нас, в районі. Але, з другого боку, як можна примусити власника працювати, щоб бути в збитку? Ми самі ж не йдемо купувати хліб у магазин, де його продають за 10 грн., коли такої ж якості, а може, й смачніший можемо купити за п’ять гривень?!

- Але якраз факт вивезення цукрових буряків для переробки на Тернопілля й дав підстави побоюватися, що це, як зазначається у зверненні “Правиці”, крок до можливого закриття Городенківського цукрового заводу.
- Власник заводу навіть мови не веде про його закриття. інша річ, що, можливо, в ході підготовки до наступного сезону цукроваріння необхідно буде вкласти якісь кошти і трохи реконструювати підприємство. Поміняти певні агрегати на нові, що дозволить запобігти втратам готової продукції та забезпечити вищий відсоток виходу цукру з буряків і збільшити загальну потужність заводу.

Спільно з керівництвом заводу працюємо над тим, щоб ті п’ять-шість тисяч гектарів, які, згідно з розрахунками, можна засівати цукровими буряками на Городенківщині і в Тлумацькому, Коломийському та Снятинському районах, стали надійною базою, яка б, як кажуть, на 100 з лишком відсотків щосезону забезпечувала колектив підприємства сировиною. і адміністрація заводу, і його власник це знають і, безперечно, розуміють, що вигідніше возити буряки ближче, ніж дальше.

- Василю Йосафатовичу, можливо, стурбованість у людей породило ще й те, що через скорочення сезону цукроваріння працівники заводу менше відпрацюють днів і відповідно менше зароблять?
- У сезон на заводі працює близько півтисячі робітників і спеціалістів. і трудяться вони шість-вісім місяців. Бо починають з ремонту і наладки та регулювання обладнання. Далі йде сезон заготівлі цукросировини, а вже після нього - переробки. Тобто це цілий комплекс робіт. Нині колектив заводу працює. Бо після завершення цукроваріння необхідно провести повну очистку обладнання та його консервування до наступної осені. Вже аж після цього цукровари вимушені будуть іти на біржу праці. і повернуться на завод через кілька місяців. Але так є щороку, бо це, на жаль, сезонна робота.

Олександр ФІЛІПЕНКО, директор Городенківського цукрового заводу:

- Побоювання людей, що цукровий завод закриють, безпідставні. Завод працюватиме.

Цього року ми мали власних 60 тис. тонн цукросировини. і її переробили. Також прийняли і переробили всі буряки, які виростили місцеві люди на своїх земельних ділянках. А ось ті 40 тис. тонн буряків, які нині викликали такий резонанс у громадськості Городенківщини, навесні засіяв Борщівський цукровий завод. Ці буряки - їхні. і вони були їхніми, наголошу, від самого початку. Чому? Спільно з ними ми обробляємо площі у Заставнівському районі на Буковині і в Городенківському. Це наші землі (орендовані цукровими заводами. - Авт.). і наші буряки. Торік, коли після капітального ремонту і реконструкції ми запустили цукровий завод, то 40 тис. тонн цукрових буряків у Городенку привезли із Заставнівського району. А в нинішньому році там буряків не сіяли зовсім. і перед початком сезону цукроваріння Борщівський цукровий завод прийняв близько 15 тис. тонн коренів від населення і до них довозить ці 40 тис. тонн буряків, які є їхніми. Ми про те, що саме так буде, знали від самого початку.

- Тобто громади Городенківщини просто не мали детальної інформації?
- Не мали, на жаль. Але таких передумов, що ми не будемо працювати, чи, боронь Боже, “різати” завод, нема. Все це неправда. Хоча розумію логіку думок людей, бо вони бачать, що буряки виростили тут, на полях у районі, і думають: а як це їх забирають?.. Чуток шириться багато. Хто до мене заходить, то розповідаю по правді, як воно є. Але, на жаль, усім неможливо розповісти, що в нинішньому році сіяли частину площ спеціально для Борщівського цукрового заводу. До речі, в наступному році буде прямо протилежна картина: цукрові буряки знову планується сіяти у Заставнівському і Борщівському районах, а у нас, на Городенківщині, навпаки, не планується. На тих площах, де його вирощували, у 2013 році навесні посіють кукурудзу.

І вже ми братимемо від наших колег 40 тис. тонн буряків для виробництва цукру в Городенці. Бо ви, напевно ж, самі знаєте, що рік у рік сіяти буряки на тому ж самому місці не можна.

- Олександре Олександровичу, коли на початку жовтня колектив підприємства розпочав сезон цукроваріння, то в інтернеті з’явилася інформація, що до його завершення колектив планує переробити понад 100 тис. тонн сировини. Фактично завод переробив 60 тис. тонн. Тому й виглядає так, ніби справді є підстави для побоювань: завод зупинив переробку буряків, саму сировину з полів вивозять на інше підприємство, а ваші працівники відпрацювали і, очевидно, й заробили менше, ніж сподівалися?
- Всіх основних спеціалістів ми залишили на робочих місцях. Нині вони роблять повне очищення всього технологічного обладнання. і працюватимуть практично той же час, якби ми переробляли цукрові буряки. Ті ж 40 тис. тонн, для чого знадобилося б орієнтовно 20 днів. і отримають таку ж зарплату, яку отримали б, якби йшла переробка цукросировини. Тож побоювань у наших працівників, думаю, не виникає…

Городенківський цукровий завод, як і низка інших цукрозаводів, у тому числі й згадуваний у цій публікації Борщівський, належать до бізнес-активів відомого бізнесмена з Тернопілля Героя України Івана Гути, як нам пояснили, у вигляді самостійних підприємств. Нагадаємо, що якраз завдяки йому і вдалося торік реанімувати завод у Городенці, який перед цим упродовж трьох років не працював. Щоб знову запустити підприємство, інвестор вклав у ремонт та реконструкцію понад 10 млн. грн. Напевно ж, як і наголошував директор заводу О. Філіпенко, не для того, аби невдовзі закрити. Чутки й найпесимістичніші прогнози, що ширяться Городенківщиною, породила непоінформованість людей.

Варто зауважити, що власники великого українського бізнесу вже навчилися цінувати поінформованість партнерів. Однак наразі бачать її роль надто прагматично і через те вузько. Основні “месіджі” адресують інвесторам, насамперед зарубіжним, сподіваючись залучити у них необхідні фінансові ресурси для успішного розвитку своїх бізнес-проектів. Підтвердження цього знаходимо, зокрема, зайшовши і на веб-сайт інформаційно значно “розкрученішого” активу і. Гути - вертикально інтегрованої компанії “Мрія Агрохолдинг”. На сайті чимало інформації. Відразу ж після розповіді-представлення холдингу йде окремий блок “Для інвесторів”. Є навіть “Календар інвестора” та “Контактна інформація для інвесторів”. На жаль, серед розміщених на сайті статей і світлин полів, що колосяться урожаєм, елеваторів і сховищ холдингу, немає фактично нічого, що було б адресовано тим громадам, на території яких і веде свій бізнес “Мрія Агрохолдинг”. Хоча їхня роль, принаймні на наш погляд, не менш важлива, ніж тих, хто дає гроші на розвиток бізнесу, є діловим партнером чи покупцем уже готової продукції холдингу. Але, можливо, той резонанс, що виник нині на Городенківщині, якщо не змусить, то бодай підштовхне українських власників великого бізнесу до переоцінки ролі комунікацій з місцевими громадами.

Автор: Микола ПЕТРИЧУК