Четвер, 17 серпня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Лист ображеної галичанки

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2012-01-25 17:30:32

Лист ображеної галичанки Я постійна читачка “Галичини”. В четверговому номері газети за 1 листопада прочитала статтю Петра Західняка “Галицький акцент”. І ви знаєте, справді відчула себе ображеною і зневаженою. Але не тому, що мене образив В.Ющенко — справді український президент. Образив мене, українку-галичанку, автор вищеназваної статті. Оце постійне, нав’язливе цькування Ющенка з приводу і без приводу, оце висмикування якихось окремих слів, фраз і обігрування їх з метою паплюження нашого президента, оце навішування на нього усіх гріхів, звинувачення його у всіх наших негараздах обурює і до глибини душі ображає мої почуття патріотки.

До речі, саме згадкою про відомих івано-франківських патріоток, котрі звинуватили Петра Західняка в некоректності щодо Ющенка, починається одіозна стаття. Видно, вже не перший раз пан Західняк “політкоректно” висловлюється про нашого президента. Бачити тріску в чужому оці, а в своєму колоди не помічати — це ж з нашого менталітету. За що знову і знову цькуєте Ющенка?

Я дивилася “Свободу слова” Шустера. і чула виступ Ющенка. Він справді по-діловому, фахово, чітко і доступно розповів про стан справ у газовій сфері і цим самим дав можливість глядачам дати об’єктивну оцінку урядам і Тимошенко, і Януковича. Його стовідсотково підтримувала аудиторія студії. Але ви звернули увагу не на це. Навпаки, намагаєтесь відвернути увагу галичан від суті виступу Ющенка, котрим він розкриває злочинні схеми газових угод. Ви акцентуєте на фразі про “язик” Азарова, говорите про якесь угодовство, загравання з нинішньою владою. Мені та фраза видалась насмішкою над Азаровим, а ви побачили в цьому жарті аж “національну зневагу” галичан.

А чи не зависоко ви замахнулися, пане? Чи не завелика на вас мантія верховного судді? Чому ви вважаєте, що маєте право давати оцінку розумові, талантові, мовній освіті Ющенка? Як на те пішло, подбайте краще про фахову грамотність своїх колег-журналістів і в пресі, і на радіо чи телебаченні. Ляпів, як ви висловлюєтесь, — хоч греблю гати. Це все з тієї ж опери, що чуже видно під лісом, а свого й під носом не видно. А вже ваші закиди про знання англійської взагалі абсурдні. Ви що, пане, перепрошую, здибались з Ющенком у Лондоні і не змогли порозумітися? Я вам співчуваю, хоч це й ваші проблеми.

Але я вимагаю, пане, аби ви не топталися по патріотичних почуттях тисяч українців, у тому числі й галичан. і не паскудили Ющенка своїми пасквілями.

Знайте, ми шануємо і поважаємо його, бо він і тільки він усе робив для того, щоб підняти наш народ до рівня нації, щоб збудити нашу національну гордість, відновити історичну пам’ять. Це Ющенко підняв на державний рівень трагедію голодомору і сказав про це цілому світові. Це він відкрив архіви КДБ, котрі стосувалися боротьби УПА. Це він дав звання Героя України Бандері та Шухевичу! Ви зневажливо називаєте його “помаранчевим президентом”. А для нас він перший справді український президент.

І ще про закиди Ющенку щодо справи Тимошенко. Мене ображають не заяви Ющенка з цього приводу, а те, що в Україні правду про нешановану пані Тимошенко сказати не можна. А це не Ющенко, а вона потоптала надії мільйонів задля своєї параноїдальної ідеї стати президентом. Боронь Боже від цього Україну!

Так от: нас сотні тисяч тих, хто вірив і вірить Ющенкові. А за вашою писаниною явно проглядає гримаса проплаченого ділка від ЗМі. Чи ви маєте свою позицію? Ваше право, звичайно. Та не зневажайте прав інших громадян і не опускайтесь до звичайнісінького перемивання чужих кісток. Це не до лиця навіть перекупкам на базарі, а не те що вам, знаному журналістові.

Спасибі, що дочитали мого листа. Вибачайте, якщо зачепила ваші амбіції. Мене до цього спонукали ви самі. Катерина БОЙЧУК, пенсіонерка, с.Коршів Коломийського р-ну“.

Ющенко, галичани і політична коректність
(Авторський коментар)

У відгукові Катерини Бойчук із Коршева, як у дзеркалі, відбилися політичні настрої певної частини галичан, які є хорошим матеріалом для політичного аналізу.

Отож знову почнемо з того, що дало привід для написання публікації чи, як вважає дописувачка, “пасквіля” на В.Ющенка. У студії Шустера екс-президент сказав про українську мову Ніколая Азарова, якої в того, як відомо, фактично нема, приблизно так, як і подала “Галичина”. Можливо, екс-президент і справді намагався іронізувати з українськомовно недолугого прем’єра (до речі, в цьому ж автора цих рядків переконував і один відомий у політичних колах Івано-Франківська чоловік, — мовляв, таким тонким гумористом виявився Ющенко, що це навіть його старенька мама належно поцінувала). Але це в екс-президента вийшло не те що двозначно, а й неетично щодо галичан. Якби Віктор Андрійович про мову Азарова сказав: “з калузьким акцентом”, натякнувши на місце народження прем’єра, це було б, мабуть, сприйнято саме як іронія. Але Ющенко сказав: “з галицьким”. А це вже називається політнекоректність, чого екс-президент України не повинен собі дозволяти. Дивно, але від цього така чутлива до слів пані Бойчук з Коршева чомусь не почувалася неповноцінною українкою.

Адже, якщо сприймати слова екс-президента не лише серцем, а й розумом, то сказане ним логічно означає не що інше, як те, що такими ж “акцентними” в українській мові, як Азаров, є і галичани. Український мовник із прем’єра, як знаємо, ніякий, то й галичани відповідно, мабуть, ніякі українці…

Але патріотка К.Бойчук попри цю обставину так запалала гнівом від публікації в “Галичині”, так обурилася “до глибини душі”, що сама перейшла ту межу, за якою сказане нею не лише претендує на означення “рудимент тоталітарного мислення”, а й навіть порушує моральні норми. Мабуть, п. Бойчук забула, що, по-перше, президент Ющенко — публічна, а не приватна особа, а по-друге, навіть він не може бути поза критикою. Причому в публікації “Галицький акцент” не заторкувалося його приватне життя і йому зовсім не “перемивали кістки”, кажучи словами авторки листа. Але з її тону досить виразно проглядається думка, що про таку персону в українській політиці, як Віктор Ющенко, треба писати лише із замилуванням і неодмінно лише з подяками на його адресу.

Пані Бойчук, а з нею, мабуть, і ще певна частина українського суспільства, наче застигла в часі. Так, її незмінний кумир В.Ющенко — справді перший етнічний український президент, якщо таким не вважати Кравчука. Так, це його персональна заслуга, що він трохи збудив національну пам’ять українців, піднявши на не те що державний, як вважає К.Бойчук, а на міжнародний рівень визнання українського Голодомору 30-х років. Це він присвоїв звання

Героїв України Р.Шухевичу і запізніло С.Бандері, відкрив архіви КДБ, сприяв українській культурі. Це і за його участи як президента поліпшилися й соціальні стандарти українців і т. ін.

Але це все є лише мізер від того, скільки можливостей давав історичний шанс після Помаранчевої революції, що пані Бойчук, мабуть, добре і сама знає. Що нині передусім згадує український обиватель з часів президентства Ющенка? Правильно, типово українську “жабомишодраківку” між президентом і прем’єром. Не беруся судити про те, хто з них більше доклав для цього зусиль, але мені недавно було так само дуже неприємно чути від екс-президента виправдання політичному судилищу над Ю.Тимошенко, як і два роки тому дурнувате хихотіння екс-прем’єрки на фразу московського “царя” Путіна про “мазурика”.

Але дописувачка К.Бойчук однозначна: “Це не Ющенко, а вона потоптала надії мільйонів задля своєї параноїдальної ідеї стати президентом”. А що, Тимошенко взагалі не мала права на президентство, тому що на нього претендував Ющенко? і чи буває таке, щоб за державні провали винна була тільки одна людина? Адже, крім прем’єра і Президента, є ще й громадянськи недозріле суспільство, яке не навчилося контролювати тих, кого обирає…

Політика, як відомо, мистецтво можливого, а не фантасмагорій, побудованих ще й на старих стереотипах. Але чи наведені аргументи переконають в чомусь тих, хто догматично відстоює Ющенка з його деякими помилковими політичними рецептами, тих, хто безоглядно йому вірить, хоч вірити нашим політикам не можна в принципі. Виборці своїми голосами фактично їх наймають на службу, за яку ті отримують непогану платню і різні преференції. І чи можна від таких настроїв, коли забувають, що первинне — інтереси нації чи окремого політичного діяча, — очікувати якогось переосмислення політичної ситуації?

Сподіваюся, наша політично принципова читачка Катерина Бойчук, яка, очевидно, вслід за В.Ющенком на минулих виборах теж голосувала в другому турі “проти всіх”, усе ж готова взяти й на себе політичну відповідальність за дії нинішньої владної верхівки. Або ж покаятися за політичний гріх. Адже об’єктивно без “противсіхства” у лавах українських патріотів, їхньої допомоги у формі обструкції Тимошенко на виборах 2010 року В. Янукович, найімовірніше, програв би вибори. Як не крути, а “противсіхство” насправді є, за словами відомого публіциста ігоря Лосєва, “особливо лицемірною формою підтримки чинної влади, сором’язливою ідеологічною співпрацею з нею з боку певної частини української інтелігенції”, а “ірраціональна ненависть до екс-прем’єрки — самовиправданням власного колаборантства”.

Автор: Петро ЗАХІДНЯК