Четвер, 17 серпня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

То наш Довбуш - то наша слава

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2012-01-24 16:30:04

То наш Довбуш - то наша слава Печеніжин – славна земля, що народила героя Олексу Довбуша. Це овіяне легендами і переказами ім’я вже три століття поспіль є візитною карткою селища. Саме тут, у Печеніжині, у далекому 1700 році народився майбутній опришок Олекса Довбуш. З того часу багато води утекло, а печеніжинці і нині бережуть пам’ять про свого славного земляка.

Мабуть, кожен, хто хоча б раз побував у Печеніжині, відчув якийсь особливий магнетизм цього старовинного прикарпатського селища. Тут кожен куточок оповитий історією, свідками якої є віковічні дуби і бистрі потічки Лючка та Сопівка. Однак найбільшою гордістю Печеніжина є те, що він – батьківщина славнозвісного опришка, карпатського Робіна Гуда Олекси Довбуша. Це селище пам’ятає подвиги свого героя, і це всіляко відображено у різних культурних та історичних місцевих пам’ятках. Так, при в’їзді у Печеніжин, в урочищі «Пасовище», гостей зустрічає знак у вигляді опришківського топірця – своєрідний ключ до старовинного селища. Проїхавши ще кілька метрів, на пагорбі можна побачити погруддя Олекси Довбуша з топірцем. Відкрите чоло виражає суворість, велич і мужність героя, орлиний погляд вдивляється в даль. Біля підніжжя пагорба стоїть кам’яна брила з написом «Олекса Довбуш». Це один із найкращих пам’ятників ватажкові опришків в Україні. Така вже склалася традиція, що молоді люди, які вирішили поєднати свої долі, у день весілля приходять до постаменту Довбуша і віддають низький уклін зі щирою вірою у те, що їхня сім’я буде такою ж міцною, як опришківська дружба, а їхні діти будуть сильними і здоровими, як Олекса.

Та найбільше про історію, побут, культуру та традиції Печеніжина може розповісти Історико-краєзнавчий музей Олекси Довбуша, який знаходиться у самому серці селища. Цей музей було відкрито 29 травня 1971 року. У силу різних причин та обставин музей кілька разів закривався і подальша його доля залишалася невизначеною. Однак у 2005 році музей вкотре переродився і отримав своє друге дихання. Сьогодні він є філіалом Івано-Франківського краєзнавчого музею. З вересня 2010 року краєзнавчим музеєм у Печеніжині завідує молодий історик Іван Котів. Пан Іван розповідає, що експозиції музею висвітлюють історію селища Печеніжин від найдавніших часів до сьогоднішніх днів та історію народження, життя і походів уродженця селища, лицаря Карпат Олекси Довбуша, який став покровителем для бідняків та грізним пострахом для панів. В цілому, Історико-краєзнавчий музей налічує три кімнати: у першій – висвітлюється історія селища, у другій представлені побутові речі, якими у давнину користувалися печеніжинці та мешканці сусідніх сіл, третя кімната повністю присвячена Олексі Довбушу та опришківському руху на Прикарпатті.

Робимо екскурсію музеєм. Перший зал просто вражає своєю раритетністю: тут зібрані найдавніші зразки знарядь праці, які сьогодні можна побачити хіба що тільки у цьому музеї. Дерев’яний ткацький верстат, плуг, соковитискач, кам’яні сокири, серпи, ножі, зернотерки, наконечники стріл захоплюють своєю майстерно виконаною філігранною роботою. Також є тут куток, який висвітлює історію селища Печеніжин. Виявляється, селище у письмових джерелах згадується вперше у 1443 році і отримало свою назву від тюрксько-кочових племен печенігів, які перебували у цих краях 370 років і поступово ослов’янилися. Ознайомившись з історією селища, прямуємо у другу кімнату, щоб ближче дізнатися про побут печеніжинців. На власні очі переконуємося, що побут селян збережений у кращих традиціях українського народу. Тут представлені окремі зразки чоловічого і жіночого одягу та взуття, глиняного та фарфорового посуду, речі домашнього вжитку. Мабуть, будь-який модний бутік щиро би позаздрив такій кількості колоритних вишитих чоловічих і жіночих сорочок, шкіряного взуття, кептарів, жіночих хусток, чоловічих кресань, розквітчаних спідниць тощо. Посуд теж не залишаємо поза увагою: глиняні горшки, полумиски, горнятка, фарфорові тарелі та погарі, дерев’яні ложки та вилки свідчать про те, що печеніжинські ґаздині мали у своєму арсеналі усі необхідні у господарстві кухонні речі. Також спиняють на собі погляд і старовинний сервант, в якому зберігався посуд і їжа, та вирізьблений куфер, у який складали придане дочці. Третій зал відображає життя опришків та їхнього ватажка Олекси Довбуша. Тут одразу привертає увагу копиця сіна (або, як називають її у селі, вішінка). Іван Котів, завідувач музею, пояснює, що опришки були вільними синами степів і полів, тому здебільшого ночували під копицею сіна, що служила для них і домівкою, і подушкою, і периною. На стінах висять картини Олекси Довбуша та його поплічників. Не може не здивувати і зменшена копія хатини, у якій народився майбутній ватажок опришків. Пан Іван зазначив, що у 1988 році на місці, де стояла убога комірчина, в якій народився Довбуш, поставлено пам’ятний знак і вкладено у нішу чорного мармуру скриньку з землею з населених пунктів Прикарпаття: Биткова, Вербіжа, Зеленої, Коломиї, Космача, Косова, Криворівні, Кут, Лючок, Микуличина, Чорного Потоку, де потліли останки порубаного шляхтою у 1745 році на дванадцять частин мертвого тіла Олекси Довбуша.

Загалом у Історико-краєзнавчому музеї Олекси Довбуша у Печеніжині можна відкрити для себе багато нового і цікавого. З упевненістю можна сказати, що музей є своєрідною культурною скринькою, у якій зберігаються найкращі традиції Прикарпатського краю.

Автор: Оля ПОЛЮК