Четвер, 14 грудня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Яким був вертеп у Калуші на початку ХХ століття?

Косівщина - Новини Косівщини

Косів - Косівщина інформаційна | Публіцистика та аналіз | 2012-01-09 11:30:22

Яким був вертеп у Калуші на початку ХХ століття? Різдво Христове — улюблене багатьма свято церковного року. Воно наповнене духовністю, радістю, любов’ю, а ще — глибоким символізмом, який упродовж багатьох століть створив особливий спосіб поєднання Неба і Землі у спільній молитві радості народження Спасителя Ісуса Христа. Після Святої вечері та короткого сну українська родина холодним зимовим ранком збирається на урочисте різдвяне Богослужіння, щоб голосно та дзвінко, хором з усією Церквою Земною та Небесною, заспівати “Бог Предвічний”. А далі — коляда, різдвяна зірка — вертеп.

Чи задумувалися ви над тим, що таке вертеп, що означає він, який глибинний зміст він несе? Тож, пропоную зануритися у містерію різдвяного вертепу.

Вертеп — це молитовне прославлення Бога через театральне дійство, яке представляє Різдвяну містерію. Саме слово “вертеп” означає печеру, ясла, у яких був народжений Ісус Христос.

Одна з найкращих оздоб Різдва — вертепні дійства. Не зважаючи на занепад старих традицій, вертепи залишаються улюбленими формами мистецького вираження різдвяної радості. Це — театр, у якому тимчасово акторами стають усі охочі. Це — дійство, яке відображає дитячу щирість та зрілу віру. Вертеп — це своєрідний простір, якого не торкається час.

Вертепом називали театр, у якому вистави розігрували ляльками на паличках (маріонетками) у великій дерев’яній дво- або триповерховій скриньці. Вертеп — це вид народної драми, усної народної поетичної творчості, примхливе поєднання містерійних і народних мотивів. Інше подібне значення вертепу — старовинний ляльковий театр, де ставилися релігійні і світські п’єси.

Первісний вертеп: від Греції — до Сибіру

Своїм корінням вертеп сягає грецької культури — театру Діоніса. Свято на його честь — це найбільше свято у греків, пов’язане зі збиранням винограду, а Діоніс — бог вина і радощів. Святкування супроводжувалося гучними забавами, танцями і прелюдіями. Іконографічні образи візантійської культури, іспанське ретебло (вівтар-шафа), середньовічна західноєвропейська містерія, польська шопка — елементи, які вплинули на формування вертепу. Так, у період Середньовіччя та Нового Часу у XV-XVI століттях із Західної Європи через Польщу та Чехію вертеп дійшов до України та попрямував до Росії. У кожній країні на класичний вертеп накладалися свої особливості, національні традиції, при яких зберігався основний зміст дійства-містерії. На території Польщі розвиток вертепу забезпечував монаший орден отців-єзуїтів. В Україні це були викладачі та студенти духовних навчальних закладів. По суті, саме завдяки їм і поширилася традиція вертепу повсюди, сягаючи навіть далекого Сибіру.

Первісний вертеп — доволі велика, приблизно у ріст людини, скринька, обтягнута матерією чи обклеєна різнокольоровим папером, та навіть образками святих. Такі скриньки, зазвичай, поділялися на два, а то — і на три яруси. Особливо це було характерно для українських вертепів, у той час, як, наприклад, у польських шопках зазвичай був один ярус. На цих ярусах були сцени, під якими перебував ляльковод, який керував маріонетками через спеціальні прорізи у сцені. Декорації були, зазвичай, із тканини чи паперу. Але траплялися і вертепи, де були намальовані справжні картини масляними фарбами.

В українському вертепі вистава за змістом і видовищністю дійства поділялася відповідно до ярусної структури вертепної скриньки на світську та духовну частини. На другому поверсі двоярусного вертепу відбувалися події, пов’язані з народженням Ісуса Христа. У основі сюжетів були релігійно-містерійні, різдвяні тексти. На нижній сцені жили персонажі різних національностей: українські селяни — дід і баба, запорожець, солдат-москаль, жид, поляк, циган. Усі вони раділи народженню Спасителя і смерті Ірода, танцювали під гру троїстих музик.

Зважаючи на зрозумілість та простоту сюжету, а також легкий виклад, вертеп феноменально пройшов випробування часом, поставши у дещо зміненому вигляді, неодмінною складовою частиною різдвяної молитви.

Український вертеп досяг найбільших успіхів наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття, і, як зазначають досідники, особливо популярним він був саме на наших теренах — у Східній Галичині. У радянські часи, через політичні причини, вертепна вистава була дещо забута, однак, на початку 1990-х років вона знову почала здобувати свою популярність.

Вертеп у Калуші на початку минулого століття

Традиції різдвяного вертепу не оминули і Калуш. Як згадує пані Мирослава Іванців (Бойкович), у першій половині минулого століття у Калуші на Різдво з колядою ходили просто колядники, колядники з шопкою (саме польський різновид вертепу з одним ярусом на той час був найбільш популярним у нашому місті. — Авт.) та так звані берди — ватага акторів-аматорів, які наживо розігрували вертепну драму. Цікаво, що колядників із шопкою (а були це, зазвичай, діти. — Авт.) пускали у кожну домівку, на відміну від берди. Бо негативні персонажі цього своєрідного театру могли робити дрібні жартівливі збитки, як у ніч на Андрія: зняти фіртку, змастити маслом ручку вхідних дверей. Не кожен газда мав почуття гумору.

Приготування до Різдва та колядування з шопкою було тривалим і відбувалося у декілька етапів. Ще у листопаді розпочинався перший етап підготовки до коляди. Тоді готувалася сама шопка-вертеп. Уже у 30-х роках минулого століття у калуських крамницях можна було придбати заготовки для вертепу. Починаючи від великих скринь, які слугували для каркасу вертепу, до паперових заготовок ляльок і навіть кольорових ясел, які треба було склеїти. Можна було, звісно, робити все самотужки. Далі наступало римо-католицьке Різдво. Це перший етап коляди, адже, не залежно від конфесійної приналежності, діти колядували як для польських родин польською мовою 24-25 грудня, так і в українських родинах українською — вже у січні. Це був другий етап коляди. У проміжку між святкуваннями Різдва за юліанським та григоріанським календарями був другий етап роботи над шопкою. Вертеп підремонтовували та докуповували нові деталі і заготовки.

Власне коляда з вертепом-шопкою виглядала так. Упродовж Різдвяних свят колядники, (а були це, зазвичай, діти у віці 9-12 років. — Авт.) йшли від хати до хати з колядою, беручи щопку вдвох за ручки, які монтувалися до самої скриньки-вертепу. Зайшовши на подвір’я, ставали біля вікна, стукали та питали, чи пускають господарі коляду з шопкою? Якщо так, а було це майже завжди, то колядники заходили з вертепом до хати під спеціальну колядку:

На сході червоно і родиться дитятко.
Несім шопку, вівців стадо.
Нехай ними Господь ладить.
А ми до Вифлиєму, а ми до Вифлиєму.
Також було і спеціальне віншування:
В жолобі на сіні
Родиться дитятко
Показався народженний,
Щоби світ був нам спасенний.

Зазвичай, на Різдво, сьомого січня, коляду намагалися розпочати в улюбленця дітей, катехита о. Михайла Майорчака, який жив на другому поверсі кам’яниці, за сучасною адресою вул. Ковжуна, 19.

Щоб ніхто не налякав дітей, із маленькими колядниками ходила мама когось із дітей, яка залишалася начебто осторонь, але уважно слідкувала за дітьми, щоб з ними не сталося чогось поганого у дорозі.

Чи була традиція ставити вертеп у церкві — наразі сказати важко. Пані Мирослава Іванців не пригадує, щоб такий вертеп у церкві був. Якщо хтось знає інші версії, поділіться, будь ласка, спогадами. Будемо вдячні!

Як свідчить фото інтер’єру церкви св. Архистратига Михаїла, датоване 80-ими роками минулого століття, тоді вже така традиція була. Маленький вертеп укладали на тетраподі. Аналогічно роблять тут і сьогодні.

Сьогодення “оживило” вертепи

Та все ж сьогодні можна вести мову про трансформацію сучасного вертепу у дві складові частини — статичну та динамічну. Як одна, так і інша, має доволі широкий діапазон варіативності. Динамічним вертепом можна назвати вистави, які ставлять люди вживу, самі виконуючи ролі, а сценами для них стають домівки господарів, імпровізовані сцени на центральних площах міст та сіл. Та ще багатограннішим є статичний вертеп. Цей символ Різдва можна зробити самому і розмістити вдома. Для цього стане у нагоді чимало речей: від власних ескізів, заготовок та саморобок у дитячих журналах до гіпсових вертепів із супермаркетів. Особливими є вертепи, які з року у рік виставляють у наших храмах як візуальне нагадування про радісне народження Христа у бідній стаєнці, в умовах, які б сьогодні викликали у пересічних людей жах та розпач, а не радість. Це і крихітні вертепи на тетраподі (столик у храмі, на якому, зазвичай, розташований хрест, ікона храму та, іноді, Євангеліє. — Авт.), і масштабні, розміром у людський ріст композиції, як на церковному подвір’ї у селі Ямниці, Тисменицького району. А ще з року у рік стають усе гарнішими вертепи в Івано-Франківську, серед яких особливо виділяються вертепи у монастирських храмах Пресвятого Серця Христового на вулиці Василіянок, 17 та Христа Царя на вул. Незалежності, 181. А якщо вам вдасться потрапити ще і на фестиваль “Коляда на Майзлях”, який традиційно у різдвяний час проводиться у цьому храмі, і на якому з успіхом виступають калуські церковні хори, то Ваше Різдво буде просто незабутнім.

З минулого року чудова шопка прикрашає площу Героїв нашого міста. Задумав її і втілив у життя головний архітектор міста Петро Пострильоний.

Автор: Андрій КОСТИШИН, краєзнавець