Як на свій поважний ювіляр має добрий слух і прекрасну пам’ять. Тому дуже цікаво розповідає про своє життя. А воно проходило за польської влади, радянської системи і продовжується за доби такої очікуваної вільної і незалежної України. Через свій поганий зір телевізор не дивиться, зате радіоприймач є його улюбленим інформатором. З різних передач дізнається про світові новини і про те, що відбувається у рідній державі, слухає з цікавістю сесії Верховної Ради.
Петро Воронович два роки був у польській армії. Служив у полку уланів (кавалерія), в який був призваний 1932 року. Рік служби минув у Станіславі, а ще рік – у Варшаві. Столітній чоловік (дай Боже йому здоров’я) добре пам’ятає прізвища директора Верховинського лісокомбінату, який приймав його на роботу і того керівника, який проводжав його на пенсію. Отак на одному підприємстві Петро Іванович і працював увесь свій трудовий вік майстром-будівельником. За весь той період звів не одну будову на Верховинщині. Час тоді був повоєнний, тому й будували все – гуртожитки, робітничі їдальні, магазини у Ворохті, Буркуті.
Найбільше збудували таких об’єктів у Зеленому. Тоді працювати було нелегко, бо не мали сучасних деревообробних технологій, підіймальної техніки. Основними інструментами були пила і сокира та міцні руки і дужі плечі теслярів. За добру і сумлінну працю П.І.Воронович нагороджений медалями, має чимало грамот, найважливіша відзнака – орден «Знак пошани». На Косівщині теж є чимало будівель, верхи на яких робив цей управний соколівський майстер.
У сім’ї, де зростав Петро Іванович, було шестеро дітей: мав трьох братів і двох сестер. Сьогодні він єдиний з багатодітної родини. У 1940-му одружився з сільською дівчиною Юстиною, з якою прожив у парі 62 роки. Кілька років тому похоронив єдиного сина Ярослава. Тепер столітнього батька, дідуся і прадідуся доглядають невістка Катерина Іванівна, її дочки — Маруся й Уляна, онучка Іринка.
Петро Іванович щасливий, що має таких турботливих онуків і люблячу правнучку. Це його найбільша втіха і радість. І на душі йому якось спокійніше, коли вдома є Уляна, яка працює медсестрою у відділенні дитячої реанімації Косівської ЦРЛ, бо вона є найпершим його лікарем.
Ігор СУСАК.
Фото автора.
| < Попередня | Наступна > |
|---|
Якщо Ви ніколи не були в Косівському районі (Косівщина), що на Прикарпатті, обов'язково знайдіть нагоду відвідати цей край - край унікальної природи Карпат, край розмаїтого народного мистецтва, край митців та художників.
Місто Косів - столиця Гуцульщини і на сьогодні один з найекологічніших курортів Карпат. Чудова природа Косівщини та багата культурно-духовна спадщина роблять край привабливим для туристів зі всього світу.
Ласкаво просимо в місто Косів, Косівщину, Гуцульщину!