П'ятниця, 20 жовтня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Онуки — найбільша втіха

Косівщина - Новини Косівщини


Як на свій поважний ювіляр має добрий слух і прекрасну пам’ять. Тому дуже цікаво розповідає про своє життя. А воно проходило за польської влади, радянської системи і продовжується за доби такої очікуваної вільної і незалежної України. Через свій поганий зір телевізор не дивиться, зате радіоприймач є його улюбленим інформатором. З різних передач  дізнається про світові новини і про те, що відбувається  у рідній державі, слухає з цікавістю сесії Верховної Ради.

Петро Воронович  два роки був у польській армії. Служив у полку уланів (кавалерія), в який був призваний 1932 року. Рік служби минув у Станіславі, а ще рік – у Варшаві. Столітній чоловік (дай Боже йому здоров’я) добре пам’ятає прізвища директора Верховинського лісокомбінату, який приймав його на роботу  і того керівника, який проводжав його на пенсію. Отак на одному підприємстві Петро Іванович і працював увесь свій трудовий вік майстром-будівельником. За весь той період звів  не одну будову на Верховинщині. Час тоді був повоєнний, тому й будували все – гуртожитки, робітничі їдальні, магазини у Ворохті, Буркуті.

Найбільше збудували таких об’єктів у Зеленому. Тоді працювати було нелегко, бо не мали сучасних  деревообробних технологій, підіймальної техніки.  Основними інструментами були пила і сокира та міцні руки і дужі плечі теслярів. За добру і сумлінну працю П.І.Воронович  нагороджений медалями, має чимало грамот, найважливіша відзнака – орден «Знак пошани». На Косівщині теж є чимало будівель, верхи на яких робив  цей управний соколівський майстер.

У сім’ї, де зростав Петро  Іванович, було шестеро дітей: мав трьох братів і двох сестер. Сьогодні він єдиний з багатодітної родини. У 1940-му  одружився з сільською дівчиною Юстиною, з якою прожив у парі  62 роки. Кілька років тому  похоронив єдиного сина Ярослава. Тепер столітнього батька, дідуся і прадідуся доглядають невістка Катерина Іванівна, її дочки — Маруся й Уляна, онучка Іринка.

Онуки — найбільша втіха Онуки — найбільша втіха Онуки — найбільша втіха Онуки — найбільша втіха Онуки — найбільша втіха Онуки — найбільша втіха

Петро Іванович щасливий, що має таких турботливих онуків і люблячу  правнучку.  Це його найбільша втіха і радість. І на душі  йому якось спокійніше, коли вдома є Уляна,  яка працює медсестрою  у  відділенні   дитячої реанімації Косівської ЦРЛ, бо вона є найпершим його лікарем.

Ігор СУСАК.
Фото автора.