Середа, 28 червня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

60-річний перевал Пилипа Сербалюка

Косівщина - Новини Косівщини

10 жовтня цього року начальник контрольно-ревізійного відділу в Косівському районі Пилип Пилипович Сербалюк зійде на вершину 60-річного віку. У розмові зі мною він уперто не хоче висвітлювати в пресі ті фрагменти з біографічного життя, якими нині багато-хто гордиться або ж навіть спекулює. Тож підемо проти його волі.

Народився ювіляр у селі Шумлянах Бережанського району Тернопільської області. Пилипів батько був паламарем у церкві, у сім’ї панувала атмосфера щирої віри у Бога, віри у тимчасовість московської окупації, яка позначилась горем і на їхній сім’ї. Мама не могла приховати своїх сліз, особливо у Різдвяні та Великодні свята, з жалю, що в далекім Сибіру мучаться на каторжних роботах її мама та рідний брат Степан Бурда. Засудила його окупантська радянська влада на 25 років ув’язнення, а заодно і вивезли матір за те, що виховала сина в любові до України, а не до них – окупантів. Пилипові було 14 років, коли  у березні 1965 року його бабуся пішки повернулася з Сибіру виснажена, перемучена, переголодніла, та радість зустрічі з рідними осяяла  всю домівку.  Вуйко Степан повернувся аж тоді, коли відбув всі 25 років ув’язнення.

Пилип, закінчивши Шумлянську восьмирічну школу, таємно від батьків склав іспити до Івано-Франківського технікуму торгівлі, його зарахували на навчання. Батько, який леліяв думку, що син стане агрономом, змушений був лишень погодитись з таким несподіваним вибором сина (Пилип Пилипович згодом здобув вищу освіту у Київському економічному інституті, нині університет).

Працював на посадах товарознавця і заступника директора універмагу «Дитячий світ» в Івано-Франківську до  1973 року, поки не  одружився і не переїхав до рідного міста дружини Лариси —  Косова. Був тут ревізором, наймолодшим в Україні начальником контрольно-ревізійного відділу райспоживспілки. У 1991 році, з ініціативи координаційної ради демократичних сил Косівщини,  перейшов на посаду головного спеціаліста районного комітету народного контролю, згодом комітету контролю Косівської районної ради. У 1993 році став начальником контрольно-ревізійного відділу в Косівському районі. Де не працював би, зарекомендовував себе розважливим, завжди, як і виховували в сім’ї, думав про честь інших. Якщо хтось із працівників бюджетних установ допускав порушення фінансової дисципліни через незнання, то Пилип Сербалюк старався допомогти виправити цю помилку, робив певну скидку. Якщо зловживання було з метою наживи, то він був досить принциповим.

Його постійно відзначали грамотами та подяками районного та обласного рівнів, пропонували, навіть домагались, щоб уступив у члени КПРС. Бо як це: займає такі  посади, і не є членом комуністичної партії? Уникав вступу до неї, бо не дозволяло піти на цей крок закарбоване в душі з дитинства та юності бачення, що  комуністична партія є безбожницькою, диявольською, вона принесла для українців поневолення, горе і смерть. Навчаючись у технікумі, старався ходити до церкви. Під час сесій в інституті (в Києві) знаходив радість для душі під час Богослужінь у Володимирському соборі. А більшовицька пропаганда нищила віру у найсвятіше – в Бога, переслідувала за вінчання, хрещення дітей. Пилип Пилипович і вінчання з майбутньою дружиною Ларисою прийняв у церкві рідних Шумлян, і дітей своїх – Оксанку та Володимира охрестив. Нині і Оксана, і Володимир мають вищу економічну освіту, працюють за фахом.

Духовні засади завжди  допомагають йому утримуватись на висоті гідності і порядності: і на нелегкій посаді начальника контрольно-ревізійного відділу в Косівському районі, де необхідні виняткові принциповість і об’єктивність, і під час виконання депутатських повноважень (був депутатом районної ради двох демократичних скликань, членом колегії райдержадміністрації при трьох головах РДА). Уже в період відновлення незалежності  України нагороджений грамотою голів обласної державної адміністрації та обласної ради, подякою голови Головної контрольно-ревізійної служби України та відзнакою «Почесний працівник Державної  контрольно-ревізійної служби України».

Довелося Пилипові Пилиповичу відчути на собі і наслідки трагедії на Чорнобильській АЕС. Коли інші відмовлялися їхати в Чорнобильську зону, він 23 дні вдихав радіацію у селі Малому Карашині Макарівського району Київської області, де будували містечко для переселенців з Чорнобиля. Був відповідальним за харчування 1400 чоловік з нашої області.

Як і кожен з нас, Пилип Пилипович має улюблені захоплення: під час навчання у технікумі займався у танцювальному гуртку, писав поезії, друкував їх в обласній молодіжній газеті. З 1995 року – голова обласної федерації голубиного спорту. Нагороджений 22 медалями та 18 кубками за участь його голубів у спортивних змаганнях і виставках. Найвищі нагороди його голубів —  дві золоті медалі у 2004 році за перші місця у Міжнародній виставці «Голуб — птах миру і надії» в місті Києві.

— Пилипе Пилиповичу, попереду – воля від державної служби. Які плани надалі? Дідусь вчитиме  онуків танцювати чи до голубиного спорту залучить?

— Якщо серйозно, то онук Олексійко уже просить навчити танцювати вальс.

А насправді, я навчаю онуків основ точних наук. І звичайно, що залучаю до голубиного спорту. Онук Володик уже має власних голубів, набуває досвіду. Онучка Мар’янка дуже любить малювати і вишивати. Я радію, що онуки ходять зі мною до церкви, що по-дитячому щиро моляться і ввечері, і вранці.

Василь ГЛІБЧУК.

Косів - За матеріалами газети Гуцульський край - gk.if.ua