Чужого горя не буває

Хочу розповісти про випадок, який трапився у нашому мальовничому селі Текучій, де живуть хороші і чуйні люди.

Несподівано і тяжко захворіла наша односельчанка Мельничук Марія Дмитрівна. Не гаючи часу, її відвезли у Яблунівську лікарню. Але стан хворої погіршувався, і  наступного дня її відвезли у реанімаційне відділення Косівської ЦРЛ. Але й там нічим не могли зарадити. Через два дні хвору відвезли до реанімації в Івано-Франківськ.

Грошей на лікування потрібно було без міри. А звідки їх узяти? Відгукнулись односельці, допомагали грошима — хто скільки міг.

Найбільше мене вразило те, яке ставлення до чужої біди виявили жителі села В.Березова. Я звернулась за допомогою до отців Миколи і Василя. Вони сказали, щоб я прийшла у неділю на службу Божу. Але напередодні, у суботу, бідолашна Марія померла. У неділю я пішла у с. В.Березів — до горішньої церкви, розповіла про смерть Марії. Щиро кажу, що була вражена. Люди, які знаходились у церкві, зі співчуттям і добротою поставились до чужого горя, хоч і довелось їм давати гроші вже на похорон жінки і на допомогу її родині, яка мала багато витрат під час лікування хворої жінки.

Коли я ходила із фестою і збирала гроші, то плакала. А плакала від радості, що не зникла людська доброта. Хто скільки міг, кидав на тацю. Тому сьогодні хочу подякувати від родини пані Марії усім добрим і співчутливим людям, котрі відгукнулись і допомогли, а також жителю села В.Березова Михайлові Негричу.

Дай Боже усім їм здоров’я, щастя, многая літ, щоб Бог ніколи не покидав їхні родини.

М. ТУРЛУКІВСЬКА,
с. Текуча.