Понеділок, 18 грудня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Прийомні сім’ї

Косівщина - Новини Косівщини

Довідка

У нашому районі є три прийомні сім’ї – у Розтоках, Косові і Старих Кутах. Прийомні сім’ї (до 4 дітей) – це ті, в яких виховують дітей-сиріт, батьків яких позбавлено батьківських прав. Їх, зазвичай, створюють на базі власного житла. Якщо у людей виникає бажання створити такого типу сім’ю, працівники районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді допомагають зібрати необхідні документи, ознайомлюють з умовами такого виду опікунства, надають необхідну інформацію тощо. На основі остаточних рішень щодо створення прийомної сім’ї проводять навчання кандидатів – потенційних прийомних батьків. Цей процес нелегкий і досить клопіткий. Перед тим як влаштовувати прийомних дітей у ту чи іншу сім’ю працівники Центру повинні перевірити усі умови проживання: чи вони відповідають тим, які необхідні дітям, чи є документи на житло, чи достатнього житлової площі і т.д. Після всього на спільній раді вирішують, чи можливо створити тут прийомну сім’ю.

У такі сім’ї дітей влаштовують переважно від семи років. Вони мають перебувати тут до 18 років, за ними зберігаються майнові права, зокрема житло, в якому жили раніше. Працівники Центру намагаються працювати так, щоб ці діти не лише жили у прийомній сім’ї, а й по можливості спілкувалися з біологічними батьками чи іншими родичами. Адже в дітей-сиріт є і брати, і сестри, і, можливо, не тепер, та через декілька років їм захочеться дізнатися про своїх близьких, свій родовід чи звідки походить коріння справжньої їхньої родини. Але якщо виникає питання про усиновлення цих дітей, то перше право завжди залишається за прийомними батьками.

Це вже наші діти

«Це вже наші діти», – відлунням відбивався голос матері від стін нової прибудованої веранди. Тут просторо і затишно, прибрано і охайно. В кутку диван, під вікнами устелені веретами лавки – все для того, щоб діточкам було де відпочити, погратися і повчитися. Бо їх у сім’ї троє: Марічка і близнюки Павло і Петро.

Доля подарувала розтоківській сім’ї Григор’євих другий шанс народити дитину, але не природнім шляхом, бо Бог не зіслав ласки мати власних дітей, а народити як рідну у своєму серці і душі. То був 2007 рік, коли пані Марія з чоловіком Володимиром взяли під опіку першу прийомну дитину – дівчинку. Все сталося випадково, як каже мати: «Сам Бог велів. Ми вирішували деякі справи у райдержадміністрації і зустріли там нашого земляка Віталія Васильовича Кічеряка (колишнього працівника РЦСССДМ, нині – депутата районної ради). Саме в той час розпочиналися курси для батьків, які хочуть взяти до себе на виховання прийомну дитину. Часу на роздуми не було, тож з його допомогою ми записалися. Пройшли їх, після чого нам допомогли у пошуках прийомного сина чи дочки. Так ми знайшли Марічку Петращук. Складно було забрати її, але ми це зробили 11 травня».

Важко було родині, боляче і страшно, адже ще зовсім маленьке дівча ледь трималося на ногах, не говорила, не розуміла, боялася усього, та нові батьки так полюбили свою маленьку донечку, що будь-якими зусиллями прагнули поставити її на ноги. І невдовзі Бог почув молитви батьків і сотворив чудо. Марічка неначе ожила, як квіточка після дощу, почала по-новому сприймати життя, радіти, гратися і веселитися. У вересні вже пішла до школи. І за рік, як каже мати, виросла як на дріжджах. Все було добре, каталася на коні, що, до речі, їй найбільше подобається робити й сьогодні, але батьки помітили, що самотньо їй одній, сусіди дорослі, навіть немає з ким потоваришувати, погратися, тож вирішили знову звернутися до спеціалістів Косівського ЦСССДМ за допомогою – відшукати для Марічки братчика або сестричку. Їм ще на початку сподобався Петрик Кундак, тому, не витрачаючи даремно часу, поїхали його забирати. Але в Петрика є ще брат-близнюк Павлик. Сім’я Григор’євих, довго не обдумуючи, забрала обох. Це сталося також 11 числа, тільки ближче до осені. Тож ця дата, на диво, мабуть, стане цифрою їхнього сімейного щастя.

Історія повторилася – тепер важко було з хлопцями, оскільки вони не знали нічого, наче жили до цього у замкненій клітці, не вміли ходити, а за три тижні вже потрібно було вести їх до школи. Та Бог знову змилувався над родиною і допоміг подолати усі перешкоди. Сьогодні Петро і Павло одні з кращих учнів школи, кажуть, що великою заслугою є спілкування з класним керівником Михайлом Івановичем, якого дуже люблять. Вони, як і всі діти, мають мрії, фантазують. Павло, для прикладу, в майбутньому хоче стати міліціонером, а Петро, мабуть, спортсменом. Щоразу із задоволенням беруть участь у спортивних змаганнях, але окрім цього, не забувають допомагати батькам трошки по господарству. Любить допомагати мамі на кухні й Марічка, а щодо тварин, то щоправда більше часу проводить біля коней, та професію хоче здобути благородну – вчительки.

Гарно про дітей Марії і Володимира відгукуються й учителі. Тільки часом дивуються, як то учні встигають і додому швидко прийти, і повчитися, і ще й по господарству допомагати. Бо живуть вони не за два кроки від школи, а, гадаю, на найвищій горі села Розтоків. І які ж там краєвиди, природа, не намилуватися. Тільки от взимку не до сміху, тато мусить запрягати коня для того, щоб розчистити заметені снігом дороги, аби і свої, і сусідські діти мали змогу безпечно пройти до навчального закладу. Не один раз протоптує стежки і мати, бо боїться за дітей, піклується.

Щоб запевнитися, що в сім’ї Григор’євих все гаразд, час від часу до них навідуються працівники районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді, зокрема керівник центру Марія Василівна Пітеляк і провідний спеціаліст Ольга Максимів. Допомагає прийомній сім’ї і житель Розтоків, депутат районної ради Віталій Кічеряк. Кожного разу вони приносять із собою невимовну радість, бо діти з повагою тягнуться до них, як до найкращих друзів, а також солодощі і, звичайно, щось особливе, для прикладу, цього разу Петрик і Павлик попросили привезти їм наступного разу фотографію їхньої першої мами, біологічної, щоб мали на згадку, як має світлину своєї мами Марічка. Кажуть, що просто хочуть на неї подивитися. Натомість прийомні батьки Марія Степанівна та Володимир Петрович нормально реагують на такі побажання, бо знають, що для їхніх дітей це дуже важливо, тому намагаються розповісти їм і допомогти найбільше.

Прийомні мама і тато, то є рідні мама і тато. Так говорять про подружжя Марії і Володимира їхні маленькі прийомні діти, які від самого початку були також своїми, рідними і навіть після досягнення ними повноліття, сподіваються, не покинуть стіни рідного дому, хіба що від’їжджаючи на навчання. Вже відтепер планують дати їм усе, що від них буде залежати. Бо вірять, що серцем і душею це їхні діти, і тільки.

Мирослава ДОЛИНЧУК.
Фото автора.

Косів - За матеріалами газети Гуцульський край