Весільне вбрання гуцулів складається з елементів, які характерні для одягу всіх груп гуцулів (прикарпатських, буковинських, закарпатських), і тільки в кольоровій гамі, характері оздоб, специфіці головних уборів виявляється його своєрідність, яка дозволяє розглядати цей комплекс як варіант гуцульського весільного строю.
Поверх весільної сорочки молода вдягала святкові запаски. В колориті запасок переважали насичені тони вишневого, брунатного, чорно-зеленого кольорів. На лінії талії запаски утримували плетені волічкові шнури «байори», «баюри», «плетінки». На плечі молода вдягала хутряну прямоспинну безрукавку— «кожушок», «кептар». Поверх кожусика вдягали сукняний прямоспинного крою так званий «сердак», прикрашений вишивкою, плетеними шнурками з жовтої та червоної вовни. На шиї багато рядів скляних бус «лискавок», венеціанські писані «пацьорки», хрестики, одно-, дво- та трирядні «згарди» з мосяжних вирізьблених бляшок, «хрящиків» та срібних монет. Попід шию поверх цих прикрас вдягнуто плетену з різноколірних бісеринок — пацьорок — стьожку, т. зв. «очка», «ґердан», «силянку». Особливою ритуальною значимістю наділявся головний убір молодої. На ногах — шкіряні постоли.
Вбрання молодого складається з гуцульської вишитої на комірі, грудях («пазусі») та рукавах шитої тунікоподібної білої полотняної сорочки, випущеної поверх вузьких штанів з доморобного битого сукна темно-вишневого кольору. Вони заправлені в білі плетені з білої вовни та вишиті вгорі шкарпетки — «капчурі». Кептар та сердак такі ж, як і у молодої. Весільний головний убір — «джумері» — своєрідно скроєний з темних смушків, на кінцях оздоблений хвостиками та прикрашений по центру віночком і трьома «сороківцями», як і у молодої.
Головним ритуалом гуцульського весілля є «вінченє» — церковний шлюб. Колись уся церемонія поєднання закоханих — від сватання до отримання віна (приданого) тривала більше місяця. Тепер — від трьох до п’яти днів. За давньою традицією, свято влаштовують посеред тижня (в неділю гріх вінчатися).
Косівщина -
Косів та Косівщина