Марія Влад

Розписати б вам Розтоки, мов писанку,
вишити барвистим узором — таким,
як околишнi лiси, долини й потоки.
Та в орнаментi вийде бiльше темного, менше ясного.
Село розкидане по горах, як зорi по небу.
Не розрiзнити вночi — де хата свiтиться, а де зiрниця.
А в долинi воно пролягло понад Черемошем на 13 кiлометрiв.
I межує iз галицькими селами Бiлоберезка, Ясенiв Горiшнiй,
Великий Рожен, Яворiв, а ще — з iншими Розтоками,
на тому боцi рiчки Черемош, уже на Буковинi. (Марія Влад)

Є різні твердження про те, хто творить історію. На думку одних, історію творять маси, на думку інших, світова історія - це лише історія великих одиниць. Марія Миколаївна  людина доброзичлива, працьовита і релігійна. Саме такі, і творять історію.

Марія Миколаївна Влад (Ганцяк) народилася народилася 25 серпня 1040 року в селі Розтоки Косівського району Івано-франківської області.

Письменниця, журналістка, громадська діячка.  Авторка трьох прозових книжок, численних ліричних та релігійних збірок.
Працювала журналісткою, зокрема в газеті "Літературна Україна", і редактором журналу Welcome to Ukraine.
На Українському радіо вела культурологічні програми.
Вірші почала писати у ранньому дитинстві.Друкувалася з 1950 року. Має вищу журналістську освіту.
Збірка Марії Влад «Грають у дримби вітри» була яскравим явищем у літературному процесі 70-х років минулого сторіччя. Критики ставили ім’я молодої поетеси поруч із іменами Драча та Вінграновського, що вважалися натоді вершинами української поезії.

Член НСПУ з 1972 р.
Поезїі та статті друкувалися в багатьох країнах світу.
1980-1988 рр. - працювала в газеті "Літературна Україна". Працювала в РУСі, була софундатором створення Жіночої громади РУХу, Спілки солдатських матерів.
Автор поетичних хбірок "Грають в дримби вітри", "Живиця", "Мелодії травня", "Віно", "Чиста злива", "Час пробудження птиць", "Мова полонин", "Біла днина", "Вірші та поеми", а також етнологічної книги "Стрітеннє". У 2000 р. вийшла книга новел релігійно-етичної тематики "Який цей світ". 
Учасник багатьох вітчизняних і зарубжних наукових, релігійних, літературних формуів і конфоренцій, автор радіопубліцистичних програм.

2003 року стала лауреатом премії "Благовіст" за книжку "Який цей світ".

В 2009 році дипломантка конкурсу "Коронація слова" за роман "Святий Йосиф Обручник".
Книга розповідає  про життя Пресвятої Родини: Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і Йосифа Обручника. Це релігійне видання, для якого потрібен був дозвіл церковної влади:  книгу благословив  Ректор Івано-Франківської Теологічної Академії, Єпископ Софрон Мудрий.

М. Влад уклала книгу на основі схвалених Церквою містичних свідчень візіонерок, котрі жили в різні часи і в різних країнах: преподобної матері Марії з Агреди (Іспанія, 1602 – 1665), блаженної Анни Катерини Еммеріх з Дільмен (1774 – 1824) та праведної Марії Вальторти (Італія, 1897 – 1961). Але не тільки: вражає бібліографія використаних джерел, що додається наприкінці книги. Видання щедро ілюстроване репродукціями картин на біблійні сюжети визначних малярів Епохи Ренесансу.
«Йосиф – нащадок царського роду, в очах світу був звичайною людиною, ремісником, який рано мусив покинути батьківський дім. Він жив так бідно, що в поті чола заробляв собі коло чужих людей хліб насущний. Коли Бог має великі наміри стосовно когось, коли бажає, аби заясніла чиясь велич, то часто упокорює. Так було і тут».

Серед її приятельок - Любов Голота, Ганна Чубач, Тамара Коломієць, Євгенія Божик. Також у молодості була в приятельських стосунках з нині вже покійними Любовю Забаштою та Марією Пригарою.

Марію Влад нагороджено офіцерським Хрестом з мечами, орденом княгині Ольги III ступеня та журналістською відзнакою "Золоте перо".

ГУЦУЛЬСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ 
(З народними коломийками)

Бубон б'є, 
А молода плаче…

Та не шуми, ліщинонько, 
Та й не розвивайся, 
Не плач, не плач, дівчинонько, 
Та не віддавайся.

А скрипка тішиться: 
Будем їсти, будем пити… 
Бубон не спішить: 
Як бог дасть, як бог дасть…

А це що за ґазда, 
Що так засмутився, 
Гостей не приймає? 
Ґаздиня дрімає, 
Музика не грає…

Ану, хлопці,— в круг! 
І — пішов аркан 
В рух 
Попід паркан — 
У-у-ух!

Легіні плечисті 
Завихріли в свисті 
Вітром в падолисті, 
Крешуть топорами — 
Іскри за горами!

А вважай, що прийде: 
Раз — сів! 
Два — присів! 
Не страхайте в будах псів, 
Хлопці, глину не місіть, 
Не топчіть отав…

А вважай, що прийде: 
Тихо — батько спить. 
І трава не шелестить. 
Та за хвилю: 
Батько встав! 
І задвірок пеклом став. 
Свист і тропіт. 
Із чола градом піт. 
Не шкодуйте чобіт! 
Раз весілля — 
То весілля!

Затанцюймо, мила, 
Чуєш — коні 
На припоні 
Рвуть вудила.

Що нам до усіх? 
Най собі судачать, 
Подаруй сьогодні сміх, 
А завтра — най плачу. 
Поцілуй мене при всіх — 
Най вороги бачать. 
Най їм буде гірко. 
Бо то пиво, що не пилось,— 
На сьогодні згіркло…

А скрипочка впилась — плаче, 
Молода сміється. 
Гуляй, гуляй, моя доню, 
Та й нагуляєшся. 
А як прийдеш додомочку 
Та й задумаєшся…

В молодички зуби білі, 
А очі гарячі. 
На гуцульському весіллі 
Навіть столи скачуть.

Ой по плаю білі вівці, 
По плаю, по плаю. 
А я спала з музикантом, 
Бігме ся не таю.

А я спала з музикантом — 
Захопили зорі. 
Та я втекла у долину. 
А музика д'горі.

І-іх!.. 
Кому сміх, 
А мене бив чоловік, 
Вкоротився б йому вік!

Бив руками, скільки міг, 
Ще й сливовим суком 
За мій гріх… 
(А гріх у міх 
Та — буком…)

Ой ти, куме, кумцю милий,- 
Ми ся покумали. 
Якби ми ся полюбили — 
Гріха би не мали.

Та не бий вже, чоловіче, 
Бо нічого не є вічне, 
Я ж — твоя жінка вінчана, 
А хто тебе похоронить, 
Як мене скалічиш?..

Трясеться хата, 
Реве худоба, 
А весілля веселиться 
Третю добу.

Може, гості запрошені, 
Чимось не вподобав? 
Беріть їжте, прошу — пийте, 
Веселіться добре.

А ви, бубни, не спіть, 
Смійтеся, цимбали. 
Нехай буде легіникам 
Ніченьки замало…

Так їх вітер носить, 
Аж земля гуде. 
Бережіться, котрі босі,— 
«Гуцулка» іде!..

Я косити густі трави 
Не можу ся скласти. 
Танцювати на забаві — 
Лиш коби допасти.

А хто в горах виростає, 
П'є з ріки водиці, 
То за тим очима водять 
Дівки й молодиці.

Там бесіда люба йтиме, 
Де ми самі двоє… 
Відступися, побратиме, 
Це — дівчина моя.

Твоя?.. Моя!.. 
Ще побачимо — чия! 
І — за топірці. 
Блискавки в руці.

Дівчинонько молоденька, 
Ти — велика зрада. 
Якби мене порубали — 
Ти би була рада.

Хто їсть, хто п'є, 
Що на столах є. 
А скрипка серце крає, 
Щосили бубон б'є.

Ой цимбали, 
Срібні цимбали — 
Невгомонні води Черемоша! 
Виводите дрібно 
Мелодії рідні — 
На місці встояти не можна.

Та най собі загуляю, 
Поки молоденька, 
Поки в горі Чорногорі 
Вода студененька.

На високій полонині 
Вбив половик каню. 
А то уже — по весіллю, 
Та й по видриганню.

Розходяться гості. 
Скрипка жалібно 
На помості 
Кигиче: 
Не їла, не пила я… 
А бубон, звично, 
Як завше: 
Я казав, 
А казав же…

Заграй ще разок маленький 
Легіням, музико. 
Ой дівчина молоденька — 
Забава велика!

Ой забава, що забава, 
То на цілі гори! 
Лиш молода ще не знала — 
На щастя чи горе…

25 серпня 2010 року гуцульське місто Косів раділо, світилось як ніколи.  Лились мелодії мовою полонин, пахло квітами, зеленню, а всі стежки вели до Косівської дитячої школи мистецтв, де відбувався творчий вечір з нагоди ювілейного дня народження  видатної  письменниці Марії Миколаївни Влад.

Косівщина - Косів та Косівщина