Неділя, 25 червня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Косівщина. Наш борг

Косівщина - Косів та Косівщина

Ми в боргу перед багатьма людьми, імена яких є славою й гордістю Косова, навіть якщо вони не були його уродженцями. Пам'ять про них не увічнена або зроблено це формально. Приміром, вулиця названа чиїмось іменем, але немає таблиці, яка б пояснювала, хто та особа, яку так пошановано. Але ж чи багато хто з косів'ян зможе сказати, хто такі Ірчан, М.Тарнавський, Вітовський, І.Огієнко, О.Кульчицька та інші? І як вони пов'язані з Косовом?

Спробую дати неповний перелік осіб, які заслуговують того, щоб пам'ять про них була увічнена тим чи іншим способом.

Насамперед це борці за волю України, які загинули чи то на полі битви, чи в тюрмах або концтаборах. Їхні імена викарбувані на Меморіалі борцям за волю України біля церкви св. Василія Великого. Але цього мало. Адже збереглися будинки, в яких вони народилися, мешкали чи працювали, тож на них потрібно встановити меморіальні таблиці, як от на будинку Дмитра Мартинюка на вул. Ірчана, Миколи Лепкалюка в Старому Косові (батька героїні УПА Ірини -„Лесі"), Миколи Сеньковського на вул. Шевченка, багатьох полеглих вояків УПА, убитих у Дем'яновому Лазі членів ОУН та „Каменярів", Михайла Горбового на вул. Стефаника чи на вул. Незалежності (де розміщалася створена ним спілка „Гуцульщина"). На москалівській церкві - місце для меморіальних таблиць пам'яті о. Михайла Могильняка та парафіянки цієї церкви, підпільниці ОУН - УПА Марії Срібнак-Павлій, розстріляної в 1946 році. Давно пора пошанувати пам'ять видатного державного діяча УНР, організатора „Гуцульського мистецтва", першого директора промислової школи гуцульського мистецтва в Косові Михайла Куриленка, який загинув у катівнях НКВД. На будинку ДІПДМ висить меморіальна дошка на честь В.Касіяна, відомого художника, який, однак, не мав жодного стосунку до цього закладу. А тут мали б бути встановлені дошки в пам'ять про М.Куриленка та іншого директора художньої школи - народного митця і громадського діяча Миколи Гулейчука, який загинув на засланні.

Треба увічнити пам'ять громадсько-політичних діячів, активістів ОУН-УПА та національного відродження, серед яких Володимир Максим'юк, Дарія Кошак-Свистельницька, Андрій Тершак, Іван Кабин, лікар Степан Савочка та багато інших. Славна патріотка Анна Когут заслуговує того, щоб її ім'я носила Косівська школа мистецтв.

Велику роль в історії Косова - і не лише його - відіграла родина Павликів. Громадськість міста, вчені зі Львова, Києва, Івано-Франківська слушно вважають, що в Косові повинен бути музей М.Павлика, який уже існував, але був ліквідований у 80-х роках. Ім'я М.Павлика доречно присвоїти одній зі шкіл Косова, а ім'я Анни Павлик - районній бібліотеці.

Варто подумати над способом пошанування таких відомих громадських діячів Косова в минулому, як юристи Петро Рондяк, Володимир Лаврівський, Ромуальд Сельський, учителі Іван Устиянович, Олекса Іванчук, Антін і Поля Сальваровські та їхня дочка Ліда, діячі „Просвіти" і Союзу Українок Юрій Каплич, Марія Прухницька, Софія Коржинська, Олександра Гнатківська, Марія Григорців, Антон та Іван Библюки та інші.

Найбільшу славу принесли Косову народні майстри, але пам'ять про них найменше шанується. Зникли могили славетних гончарів Олекси Бахметюка, династії Баранюків. Немає меморіальних таблиць на будинках Василя і Миколи Девдюків, Миколи Тимкова, Івана Балагурака, Івана Павлика, Василя Кабина, Танасія Баранюка, Володимира Гуза, Романа Горбового, Ольги Горбової, Ганни Герасимович... Дивно, неприродно, що в Косові не споруджено монумента на честь майстрів народного мистецтва. А хіба не заслуговують пошанівку видатні вчені, дослідники гуцульського мистецтва Володимир Інатюк, Володимир Шухевич, Олексій Соломченко, Юрій Лащук? Нащадками Девдюка зібрано великий матеріал про славних майстрів, можна відкрити музей, але не знаходиться той, хто міг би їм у цьому допомогти.

А хіба не вимагає почуття історичної справедливості встановлення меморіальної дошки в пам'ять про засновника хасидизму Бааль Шем Това (Ізраеля бен Еліазера) та останнього рабина Косова на стіні його будинку, яким ми й сьогодні користуємося? І чи не варті шанобливої згадки поляки Казімєж Ямроз та Антоні Бурса, завдяки яким у Косові з'явилася ткацька школа - „прабабуся" теперішнього Державного інституту прикладного і декоративного мистецтва...

У Косові в редакції районної газети працював, а потім сидів у слідчій камері № 2 видатний поет Тарас Мельничук. Обидва ці місця мають бути позначені меморіальними таблицями.

Доцільно, щоб при міській раді працювала громадська комісія з питань увічнення пам'яті видатних людей Косова.