Неділя, 30 квітня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Косівщина. Державні та громадські діячі Косова

Косівщина - Косів та Косівщина

Наше містечко не було й не є якимось політичним чи суспільним центром. Але воно користувалося й користується увагою багатьох діячів цієї сфери. Михайло Павлик, Михайло Горбовий, Петро Рондяк - це само собою зрозуміло, як і Іван Франко. На початку XX ст. широку діяльність з організації „Січей" проводив на Косівщині Кирило Трильовський. Він був на відкритті пам'ятника Т.Шевченкові 19 липня 1914 року і виступив під час цієї урочистості. 28 травня 1938 року виголосив реферат про І.Франка на зібранні, організованому товариством „Каменярі". У 30-х роках тут часто бував сенатор Остап Луцький, і не лише задля відпочинку: він, як голова Ревізійного союзу українських кооперативів, проводив тут зібрання кооперативних діячів.

Косів на початку XX ст. відвідував Вільгельм-Франц Гасбург-Льотрінґен, австрійський архикнязь. Він щиро полюбив гуцулів і українців взагалі, був офіцером легіону Українських Січових Стрільців, згодом в армії УНР. Його знали як полковника Василя Вишиваного. Сам князь називав себе патріотом України. Після війни його схопили в Австрії агенти радянських спецслужб. Він загинув у Москві, в Луб'янській в'язниці.

У вересні 1939 року, через два тижні після початку німецько-польської війни, у Косові опинилися прем'єр-міністр Польщі Складковскі, міністр закордонних справ Бек та ряд інших міністрів. Вони поселилися в найкращих пансіонатах, зокрема в „Байці". Як згадує Є.Ґертнер, дружина прем'єр-міністра обурювалася, що з дерев почало опадати листя, і зажадала, щоб у саду не було жодного листка на стежці. Для цього поліція забрала євреїв з синагоги, якраз у свято юдейського Нового року, і примусила їх робити порядок у саду. Крім того, польські владоможці зажадали від міста контрибуцію. Але, не дочекавшись кінця терміну сплати цієї податі, змушені були втікати до Румунії.

Під час німецької окупації, в 1942 році Косів відвідали генерал-губернатор Ганс Франк (після війни повішений як один із головних воєнних злочинців) та губернатор Галичини Ліліян Вехтер.

У часи „народної влади" Косів не відвідував жоден високий комуністичний посадовець. Ходили чутки, що колись проїздом був Хрущов, ще десь наприкінці 40-х років, але це не розголошувалось. Іноді до Косова заїжджав той чи інший секретар обкому партії. Про цю подію мешканці дізнавалися заздалегідь з того, що в центрі міста латали вибоїни на вулицях та білили вапном бордюри тротуарів.

Діячі незалежної України цікавляться нашим містечком більше. Л.Кравчук бував тут ще у час роботи в Чернівцях; про це він говорив мені в 1989 p., на установчому з'їзді Руху. „Косів дуже мені сподобався", - казав він. У 2002 році, 1 квітня, він приїжджав у Косів, їдучи на похорон М.Шкрібляка до Яворова.

Другий Президент, Л.Кучма, гостював у М.Шкрібляка в Косові (неофіційно) на Різдво 2002 р. М.Шкрібляк, кандидат у народні депутати, розповідав, що розмовляв з Л.Кучмою про потреби району і Гуцульщини в цілому. Президент обіцяв допомогти їх вирішити, але ставив умову: „Ти тільки виграй вибори!". Перед тим, за часів прем'єрства В.Пустовойтенка, на Різдво приїжджали високопоставлені дами - дружини Президента і прем'єр-міністра. Гостювали у М.Шкрібляка. Туди доставили дітей з Центру дитячої творчості, які колядували. Їм дали щедру коляду. Дітей дуже вразило те, що українські „президентова" і „прем'єрова" розмовляли з ними по-російськи. А ще, що цих жінок супроводжував великий військовий ескорт, чи не з „бетеерами"... Мабуть, то були бійці ЗМОП-у.

Під час виборчої кампанії 2002 року місто відвідали прем'єр-міністр Кінах та міністр освіти Кремінь. Ні для міста, ні для його мешканців ці візити нічого не дали. Цих осіб сприймали без особливого зацікавлення. Єдине, що запам'яталося: керівники району перед приїздом високих посадовців бігали по місту і зривали агітаційні матеріали за „Нашу Україну", натомість вішали „За єдину Україну", яку в народі дотепно називали „За єду".

Відвідував Косів, виступав на передвиборних зборах В.Чорновіл. Неодноразово бувала гут Слава Стецько як депутат Верховної Ради. Вона приймала виборців, виступала на зустрічах з ними в Народному домі. Один чи два рази в час свого депутатства відвідав Косів Р.Шпек. Частіше бував В.Яворівський, тоді голова ДемПУ. Він інформував про роботу Верховної Ради, брав участь у семінарах молодих політиків, які проводила тут декілька разів очолювана ним партія.

Неодноразово відвідував Косів Д.Павличко. Ще як письменник він приїжджав сюди наприкінці 50-х років з Іриною Вільде, потім, наприкінці 70-х, з групою письменників з різних республік, у т.ч. знаменитим Чингізом Айтматовим. Публічна зустріч з ними запам'яталася тим, що перший секретар райкому у своєму виступі патетично говорив, що всі знають і високо цінують цього письменника, прізвище якого він назвав декілька разів, але не Айтматов, а щоразу Айтманов... Д.Павличко відвідував місто й у час свого посольства в Польщі, виступав перед громадськістю в залі КПДМ. Був він і на урочистому відкритті Музею визвольної боротьби на Гуцульщині 23 травня 2004 року, виступив із промовою, лейтмотивом якої була єдність українців Сходу і Заходу.

Добре знає наше місто В.Ющенко, адже він у середині 60-х pp. працював у бухгалтерії колгоспу „40-річчя Жовтня" в с. Яворові. У 1997 р. він відвідав домашній музей М.Корнелюка, після чого влаштував виставку його тканих виробів у Національному Банку України (листопад 1997 - січень 1998 p.). Вже як прем'єр-міністра, а згодом народного депутата В.Ющенка косів'яни по декілька разів на рік бачили на смоднянському ринку. Щоразу він приїжджає неофіційно, без будь-якої охорони, ходить ринком з донечкою на плечі. Цікавиться виробами народних майстрів. На початку травня 2004 р. він з братом відвідав Музей мистецтва і побуту Гуцульщини та ще не відкритий офіційно Музей визвольної боротьби на Гуцульщині і дав щедре пожертвування на ремонт опалення (минулу цілу зиму музеї не опалювалися!). Відвідав він і знану майстриню кераміки Євгенію Зарицьку.

Не оминають Косова й ієрархи різних Церков. 6 листопада 1990 р. сюди завітав Патріарх Мстислав. 70 років перед тим він - тоді Степан Скрипник, недавній старшина армії УНР, племінник С.Петлюри, емігрант, доліковував у Косові бойове поранення та заробляв працею в кооперативі на навчання.

У травні 1991 р. віруючі з піднесенням вітали Митрополита УГКЦ Івана кардинала Любачівського. У зустрічі брали участь і численні парафіяни й православної церкви. У КІПДМ відбулося урочисте прийняття.

Того ж року 1 листопада Косів відвідав єпископ Римо-католицької Церкви Мар'ян Трофим'як, який взяв участь в освяченні костьола.

10 грудня 1993 р. православна парафія урочисто зустрічала Патріарха УПЦ КП Володимира. Косів'яни раніше знали його як о. Василя Романюка, священика з Космача, дисидента, потім - мешканця Косова. 28 квітня 1990 р. в монастирській церкві відбувся його постриг у ченці і він прийняв ім'я Володимир. Наступного дня в Космачі був висвячений на єпископа. Треба сказати, що були серед косів'ян люди, які дуже неприязно ставилися до цієї видатної постаті. У районній газеті навіть з'явилася стаття, підписана місцевими діячами національно-демократичного табору, в якій чинилася одверта спроба знеславити і здискредитувати о. В.Романюка, відомого всьому світові українського патріота і борця проти комунізму. І таке буває...