Середа, 23 серпня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Косівщина. Косівські пам'ятки історії, культури, архітектури

Косівщина - Косів та Косівщина

Почнемо з найдавніших. Жупа та баня (копальня і варильня солі), яка діяла від 1472 по 1938 рік. Це територія від стадіону і басейну до майстерень Спілки художників та від вул. Незалежності до вул. Середньої. Жоден напис, жоден знак не нагадує про підприємство, завдяки якому й виникло місто Косів (спочатку Риків) і яким жило понад чотири з половиною століття. А тут можна б створити музей солевиробництва, обладнати спуск у соляну шахту.

Ще давнішу історію мав монастир, що існував у Косові до 1744 року. Його місце розташування точно невідоме, але судячи з того, що монастирська церква св. Миколая стояла на тому місці, що й тепер, монастир був поблизу. Уся територія з церквою (1912 р.) включно становить комплекс пам'яток - від археології до мистецтва (сакральні предмети - вироби гуцульських майстрів) і навіть друкарства (богослужбові книги XVIII ст.). На жаль, немає тут ні інформаційної, ні меморіальних таблиць, ні реєстру поховань. Сказане стосується й іншої пам'ятки - церкви св. Василія на Москалівці (1895 p.).

Був ще й другий монастир, у Хоминськім чи під Хоминським, але слідів його не залишилось.

Історичну і мистецьку цінність має дуже пошкоджене, але в значній мірі збережене юдейське кладовище під Міською горою. Там є поховання хасидських цадиків. Нагробні стели дають зразки ритуальної різьби на камені.

Одна з найвидатніших історичних пам'яток - Міська (Замкова) гора. Тут добре збереглися потужні оборонні вали. Замок, чи форталіція, був збудований у XVII ст. і належав спочатку власникам міста Коссаковським, а пізніше - Яблоновським. Замок був обнесений високими валами, на яких стояли мури з чотирма баштами. Споруди були з каменю та дерева. У замку мешкали магнати - власники міста. Попри важкодоступність фортеці, у 1648 році повсталі селяни захопили і пограбували її. Замок пережив турецько-татарські напади в 1621 та 1624 роках, коли місто було дощенту спалене. Підступав до замку і Довбуш. За переказами, він з гори кидав посеред міста свою бартку, що було знаком нести данину... Наприкінці XVIII століття замок втратив своє оборонне значення і занепав. За переказами, камінь з його мурів ще довго використовували косів'яни в будівництві, зокрема під час спорудження „рабинового муру" (теп. музей) та римо-католицького костела і каплички на „польськім" кладовищі.

Пам'ятником трагічних подій Другої світової війни є могили євреїв, убитих гестапівцями в 1941-1942 роках та пам'ятний знак, що нагадує цю подію.

До 1939 року на краю урвища над містом стояв на кам'яному постаменті залізний хрест як пам'ять про те, що на цьому місці в 1745 році була повішена на пострах людям частина тіла Олекси Довбуша.

Санаторій „Косів" - колишній природолікувальний заклад А.Тарнавського - є визначною пам'яткою дерев'яної курортної архітектури кінця XIX - початку XX століть. Особливо вражають своєю довершеністю будівлі літньої їдальні та „лазєнкі" (купальні). Частими гостями санаторію є польські студенти - майбутні архітектори, які вивчають дерев'яне будівництво.

У місті зберігся ряд будинків, що є пам'ятками архітектури, історії.

Будинок родини рабинів Гагерів кін. XIX (тепер - приміщення музею).

Будинок повітового суду поч. XX ст., тепер - гімназія-інтернат.

Публічний шпиталь ім. Цісаря Франца Йосифа І (1908 p.), тепер терапевтичне і кардіологічне відділення ЦРЛ. На фронтоні тут була дата побудови, але її з незрозумілих причин знищено під час ремонту.

Будинок лікаря Якоба Гертнера, тепер - центральна районна бібліотека, зразок модерного будівництва першої третини XX ст.

До останніх чотирьох згаданих будівель були причетні будівничі Ян Морда та його син Базилі Морда.

Школи, збудовані на початку XX ст. - на вул. Шкільній, № 1 (тепер заклад соціальної допомоги), та на вул. Зарічній (тепер школа-садок).

Народний дім (раніше - районний будинок культури), до 1939 р. - будинок польської парамілітарної організації „Стшелєц"). Приклад будинку в стилі „модерн", так само як і будинок дитячої бібліотеки на вул. Незалежності.

Читальня „Просвіти" на Москалівці збудована за часів Польщі громадою; це єдиний у місті будинок такого призначення, що зберігся, пам'ятка громадського життя наших предків.

Унікальною пам'яткою є також будинок школи різьбярства Василя Девдюка, що зберігся у первісному вигляді. Поки що на ньому немає навіть меморіальної дошки.

Цінними пам'ятками є численні житлові будинку. З огляду на архітектуру треба зберегти, не допустивши зовнішньої „європеїзації", фактично обезличення будинків на вул. Незалежності №№ 59, 63, 73, 75, 85, 91, 93, 94, 95, 99, 102, 103, 134, 138, 140, на що вказує В.Стеф'юк у своїй книжці „Косів - місто історичне"; на вул. Шевченка - №№ 30, 32, 37, 44; будинок у псевдокласичному стилі з колонами: вул. С.Бандери, № 3 та ін.

Культурно-історичними пам'ятками є ряд житлових будинків.

Будинок Библюків на вул. Стефаника. У 1938-1939 роках тут проживав видатний громадський діяч Михайло Горбовий. Будинок належав родині його дружини, дуже активної пластунки, а згодом „каменярки" Марії Библюк.

Будинок заслуженого майстра народної творчості, славної вишивальниці Ганни Герасимович на вулиці її імені. У цьому будинку, що до 1939 р. звався пансіонатом „Анна", бували письменники, художники зі Львова.

Будинок Мирослава Капія, що належав цьому письменникові, перекладачеві, етнографові і фольклористові на вул. Міцкевича. На будинку встановлена меморіальна дошка.

Пам'яткою народної архітектури є дерев'яна хата на вул. Б.Хмельницького, збудована в 1812 році. У ній народився й жив до й після поневіряння по радянських тюрмах і концтаборах патріот Іван Кабин.

Будинок Василя Кабина, відомого різьбяра, громадського діяча у 1930-ті роки, одного з перших у Косові членів СХУ та організаторів артілі „Гуцульщина" (вул. Вітовського).

Будинок Мартинюків на вул. Ірчана. Тут проживав діяч ОУН, районовий провідник ОУН Дмитро Мартинюк, розстріляний більшовиками у 1 94 1 році. Будинок служив місцем таємних зібрань членів ОУН. Сама будівля - зразок косівської архітектури часів між двома світовими війнами.

Будинок Никораків на вул. Над Гуком. Крім того, що він є пам'яткою міжвоєнної архітектури, тут бували видатна діячка ОУН Дарія Гнатківська, письменниця Ольга Дучимінська та інші. Власник цього дому Богдан Никорак був небожем видатного діяча ОУН Миколи Лебедя.

Будинок Миколи Кабина на вул. Хмельницького. Тут у 1930-х роках мешкав і працював у літній час видатний учений, державний і церковний діяч професор Іван Огієнко (Митрополит Іларіон).

Будинок Риндигевичів на вул. Шевченка. Тут у 1945 і в наступні роки розміщався „пересильний пункт", де роковані на висилку чекали вивезення.

Будинок на вул. О.Кобилянської, 3, де мешкала родина священика, дисидента, переслідуваного комуністичним режимом о. Василя Романюка, згодом - Патріарха Володимира.

Будинок Василя Стефурака на вулиці його імені, лікаря, громадського діяча в Косові, а згодом в еміграції. На будинку встановлена меморіальна дошка.

Будинок Петра Рондяка, видатного громадського діяча, на вул. Шевченка, біля будинку відділу статистики.

Будинок Миколи Тимкова, видатного різьбяра, одного з перших членів СХУ, на вул. Хмельницького.

Будинок Ярослава Хомина на вул. Міцкевича, модерної архітектури. У ньому мешкав лікар Я.Хомин, який надавав допомогу пораненим воякам УПА, за що був репресований. На будинку встановлена меморіальна таблиця.

В іншому місці вже сказано про будинок Цісаків на вул. Лисенка.

Неподалік Косова розміщені будинки, які є пам'ятками історії та культури. У Старому Косові - це колишній парафіяльний будинок. Тут мешкала родина відомих діячів Абрисовських. У цьому будинку гостювали славні художники Іван Труш, Олена Кульчицька, письменниці Ольга Кобилянська, Марійка Підгірянка. Меморіальної дошки на будинку немає.

У с. Смодній зберігся будинок, в якому мешкала родина священника о. Омеляна Гнагківського. Він та його дружина Олександра були в Косові активними діячами „Просвіти", піклувалися про сиротинець. Їхня дочка Дарія Гнатківська - член ОУН, учасниця замаху на польського міністра Пєрацького, в'язень польських тюрем. Після війни одружилася з Миколою Лебедем, одним із керівників ОУН, організатором УПА.