Неділя, 25 червня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Косівщина. Фотографи Косова (частина 1)

Косівщина - Косів та Косівщина

Мова піде про фотографів, завдяки яким маємо зримий образ нашого містечка, і всього гуцульського краю, і його мешканців у різні часи, закарбований для майбутніх поколінь. Вже на початку XX століття з'являються поштові листівки з видами Косова (Гук, саліна, урвища Міської гори тощо).

На відміну від теперішніх часів, і у 20-ті, і в 30-ті роки минулого століття у книгарні чи в кіосках „Руху" завжди можна було купити „видоківку" (від слова „вид") з місцевими сюжетами. Хоч вони не відзначалися технічною досконалістю, однак мають історичну цінність.

Автором численних фотографій гуцульської, в тому числі й косівської, тематики був відомий польський дослідник Гуцульщини Генрик Ґонсьоровскі, автор найбільшого досі путівника „Провідник по Східних Бескидах" (польською мовою, 1933-1935, у двох томах загальним обсягом понад 1100 сорінок). Серед інших є фотографії Косова, лікувального закладу А.Тарнавського.

Першим фотографом-митцем був у нас Микола Сеньковський (1893-?). Родом він з м.Пирятина на Полтавщині, служив в армії УНР, був військовим топографом, точніше - фотограмеристом. Як політемігрант мешкав спочатку в Жабйому, там одружився з учителькою Євгенією Поліщук з Копичинець на Тернопільщині, а з 1924 року - в Косові. У тисячах фотографій він відобразив природу, архітектуру, звичаї, обряди, мистецтво краю, типи гуцулів, дітей та дорослих. Серед найвідоміших його фотолистівок - „Східні Карпати - Чорногора" (панорама, 1931), „Гуцул з Ворохти", „Весілля", „Трембітають", „Гуцульська красуня", „Давня студня біля Косова", „Гуцульська церква", „Гуцульські типи", „Школа на Косівщині", „Стара гуцулка". Остання відзначена премією „Гран-прі" на виставці в Парижі 1930 року. На фотографіях майстра бачимо види Косова. М.Сеньковський мав у Косові крамницю сувенірних виробів. З приходом у 1939 році більшовиків його ув'язнено, де й коли загинув - невідомо. У 1947 році загинула й його дружина Євгенія. Син Юрій вижив, став ученим-геологом, дослідником геологічної будови Карпат. Значна частина фотографій М.Сеньковського зберігається у сина, а також у П.Арсенича, в обласному музеї в Івано-Франківську та в Музеї Гуцульщини і Покуття ім. И.Кобринського в Коломиї. Світлини М.Сеньковського публікуються в різних виданнях, присвячених Гуцульщині, і не лише в Україні, а й у Польщі, США та інших країнах, напр., у книзі І.Сеньківа „Гуцульська спадщина", Київ, 1995; „Odkrywanie Huculszczyzny", Pelplin-Gdansk, 2002; „Гуцульщина - перлина Українських Карпат: Альбом. - Філядельфія, 1998; „Історія Гуцульщини" за ред. М.Домашевського та ін. На жаль, досі не видано альбому світлин видатного митця-фотографа.

Взагалі фотографи в Косові працювали постійно впродовж усього минулого століття. Але майже всі вони працювали на замовлення. Лише окремі з них розглядали свою професію з погляду можливості задокументування історичних, суспільних процесів. Тому маємо не надто багато фотографій історичного значення. Правда, не треба забувати й того, що за часів комуністичного режиму було й небезпечно зберігати фотографії осіб „неблагонадійних", а то й ворожих з погляду цього режиму. Розповідала мені колишня килимарниця Емілія Тимків, що її товаришка Настя Ониськів передала їй для збереження велику кількість фотографій, що належали Михайлові Куриленкові (на фабриці, якою він керував, вони до 1939 р. обидві працювали). „То було декілька товстих альбомів. Я їх спалила, коли після війни почали вивозити людей, а енкаведисти робили обшуки по хатах. Бо казали, що Куриленко - ворог народу, то ми могли потерпіти за те, що зберігаємо його фотографії".

Шпигуноманія спричинялася до того, що в Союзі заборонено було фотографувати, скажімо, мости, тунелі, електростанції, фабрики і заводи, будинки НКВД, КҐБ, а в прикордонній зоні, що охоплювала значну частину Гуцульщини, взагалі не дозволялося з'являтися з фотоапаратом... В усякому разі людина з фотоапаратом викликала підозру. Пам'ятаю, десь у 1961 чи 1962 році мене відряджено від райвно в село Перехресне. Туди треба було йти пішки з Красноїлі. Дорогою робив знімки. Навкруги нікого не було, лише здалека бачив хлопчаків, що пасли худобу. Коли підійшов до хати директора школи на краю села, він уже чекав мене.

- А як ви дізналися, що я йду до вас?

- Та прибігли хлопці і сказали, що йде шпіон. Питаю їх: звідки ви знаєте, що то шпіон? - Та бо йде і фотографує, а на голові має не кашкет, а щось таке кругле. - Я й здогадався, що то ви, бо ніхто більше в береті не ходить, та ще й з фотоапаратом...

Майже півстоліття працював у Косові фотограф Кирило Федірко, переселенець з Польщі.

Свободу творчості фотомитці й просто фотографи одержали в часи „перестройки". Скористався нею Юрій Сорохан, що працює фотографом з 1978 року. Він відвідував віча, мітинги не лише для того, щоб проголошувати „слава" чи „ганьба". Фотомайстер фіксував на плівку, як у Косові відбувалися події того незабутнього часу, який уже став історією. Мітинг у роковини чорнобильської катастрофи; демонтаж пам'ятника Лєніну; розкопки поховань жертв комуністичних злочинів - ці та інші світлини Ю.Сорохана стали документами історії, незважаючи на те, що виконувалися недосконалою технікою і за умов гострого дефіциту і плівок, і фотопаперу, і хімікалій.