Четвер, 14 грудня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Косівщина. Відпочинково-оздоровчий Косів

Косівщина - Косів та Косівщина

Косів став популярним місцем відпочинку й оздоровлення ще з кінця XIX століття, коли лікар А.Тарнавський заснував поблизу містечка свій „заклад" (про нього сказано в іншому місці). Але особливого розвитку рекреаційна галузь (це називалось „літникарством") набула в період між двома світовими війнами. Цьому сприяли і природа, і клімат. Середньорічна температура в Косові становила плюс 9-10°С і була найвищою на території Польщі. Тут було також найбільше сонячних днів. Це та чудові ландшафти, гірська річка з водоспадами, дубові, букові та смерекові ліси, розвинене садівництво, а також своєрідний побут, господарство, звичаї, ноша гуцулів приваблювали мешканців багатьох міст тодішньої Польщі. Рекламу місцевості робили й численні путівники та краєзнавчі видання про Гуцульщину, які почали з'являтися в останні десятиріччя XIX та на початку XX століть (Ґреґоровіч, Гофбавер, Орловіч, Ґонсьоровскі, Шухевич та інші). Популяризації Гуцульщини сприяли твори художньої літератури, зокрема українців М.Коцюбинського, Г.Хоткевича, А.Крушельницького, Р.Єндика та поляків К.Абґаровіча, М.Романовского, Б.Турчиньского, Ю.Бєняша, Ю.Віттліна, Є.Ритарда, С.Вінценза та інших авторів.

Щоліта містечко відвідували тисячі „літників". Так, „Krotki przewodnik ро Huculszczyznie" 1933 року називає цифру 6 тисяч. Оселялися вони або в пансіонатах (про них мова в розповіді „Косівські „гуки" і „шуми"), або на квартирах у косівських та москалівських господарів, найбільше на вулицях Над Гуком, Тарнавського, Довгій, Покутській (теп. М.Павлика). Столувалися або у господарів, або у невеликих сезонних кухнях-їдальнях у вмілих кухарок-господинь. Харчувалися і в ресторанах Трухановіча чи Мануґєвіча, де можна було пообідати за 1 злотий, тобто за ціну або 20 яєць, або 0,5 кг масла, або 2,5 разових боханців хліба. Чимало літників оселялися в приміських селах, де ціна кімнати з кухнею становила на місяць 10-15 злотих.

Міська влада дуже дбала про привабливість міста, його чистоту, бо від цього залежав бюджет. При повітовій управі діяла туристично-літникарська комісія, при міській ґміні - інформаційне бюро для приїжджих. До послуг літників був кінотеатр „Аполло", танцювальний павільйон „Над Гуком", не менше п'яти бібліотек (дві польські, дві українські при читальнях, єврейська). У місті діяло відділення Татранського товариства, яке пропагувало гірський туризм. Медичну допомогу надавали дванадцять приватних лікарських кабінетів. У 1938 році на базі колишньої солеварні почали діяти басейн (його руїни можна побачити й сьогодні), соляні ванни, два обладнані за всіма правилами тенісні корти. Приваблювала до Косова й близькість румунського кордону. Перейшовши його, можна було дешево купити смушки чи інший товар. А перейти кордон було не важко: староство видавало перепустки за 50 грошів, тобто за ціну хлібини.

Популярним місцем відпочинку було село Річка. З ініціативи Норберта Околовіча, полковника Війська Польського у відставці і водночас талановитого художника та приятеля гуцулів, тут виник відпочинковий осередок учнівської та студентської молоді (зрозуміло, польської). Збудовано шість будинків на 180 місць. Оздоровчий заклад існував і на присілку Смодної Присках, його власником була родина Хаберських.

У воєнні та повоєнні роки про літникарство не було й мови. Лише в 60-70-ті роки XX століття почав відроджуватися туризм. З'явилося бюро подорожей та екскурсій, у 1976 році стала до ладу турбаза „Карпатські зорі" на 300 місць (архітектор Володимир Лукомський). Збудовано ресторан „Водограй" (1974). Щороку місто відвідували до 30 тисяч організованих туристів. Турбаза всіх не вміщала, тому місця для нічлігу створювалися у приватних будинках, що давало людям підробіток. Цей туризм мав яскраве совєтське обличчя: лише колективний, екскурсоводам ставилися завдання „комуністичного виховання" туристів та екскурсантів, до програм відпочинку неофіційно, але неодмінно належали колективні випивки.

Економічна криза 80-90-х років призвела до занепаду туризму, який почав відроджуватися щойно наприкінці 1990-х років, набуваючи нових форм. На початок 2004 року в місті діє лікувально-оздоровчий комплекс „Карпатські зорі", створений на базі колишньої однойменної турбази. Він приймає 150 відпочиваючих, переважно дітей із зон радіаційного забруднення. Таку ж роль відіграє санаторійКосів" на 160 місць. В іншому корпусі турбази „Карпатські зорі" розмістився приватний пансіонат цієї ж назви на 120 ліжок; у корпусі проведено євроремонт. Тут надаються й лікувальні послуги. Власник пансіонату - Андрій Николюк. З 2004 року на базі цього пансіонату відкрився санаторій.

Спортивно-оздоровча база „Карпати" на 20 місць розташована на вул. Дружби. Керує базою М.Пузікова. На цій вулиці побудував „гостинний двір" з назвою „Писанка" на 40 місць Д.Бельмега. На вул. Тихій споруджено готель-ресторан „Гуцул" на 31 місце. Власник його - ТОВ „Еліта Тревел ЛТД" (Великобританія), директор - Г.Лозинська. Тут 4 одномісні і 12 двомісних номерів з європейським комфортом. Туристичний комплекс „Байка" збудував на схилі Каменистого В.Шкондеюк (на 50 місць). Готель, ресторан, більярдна, сауна, рибний ставок, ліс, що починається під вікнами комплексу, гарне обслуговування роблять його привабливим у всі пори року. Це ж стосується й „Легенди Карпат" - спортивно-оздоровчої туристичної бази в Кутській дубині (директор Любов Гальчук). На вул. Дружби збудовано розважальний клуб „Дімон" з готелем, баром, сауною тощо.

Комфорт усіх цих закладів на порядок вищий, ніж його забезпечували радянські заклади подібного призначення. Але в Косові та районі мало що робиться для задоволення потреб туристів. Засмічується довкілля, відсутні спортивно-оздоровчі об'єкти: жодного тенісного, волейбольного чи баскетбольного майданчика. Та що казати, коли в місті не знайдеш хоча б один цивілізований туалет.

Крім цих великих закладів, у місті діють домівки „зеленого" туризму, де гості міста можуть побути в домашній атмосфері.

З 2003 року почав діяти інформаційний Візит-центр „Все про туристичну Косівщину", з комп'ютерним обладнанням, приєднаний до Інтернету (О.Довгун).

Безперечно, найпривабливішим фактором у Косові є природа. Ми справедливо нарікаємо на її плюндрування. Але треба бути справедливими: не все у нас так погано, більше того: у певному відношенні стан тепер кращий, ніж був колись. Це стосується насамперед, а може, на жаль, і виключно заліснення гір біля Косова. 60-70 років тому хребет Голиця повністю відповідав своїй назві: гола-голісінька гора, ще й покалічена величезними глинястими ярами; лише на самому хребті починав рости посаджений сосновий ліс. Зіняків верх був наче голова, підстрижена „під миску": вершина заросла згори, гола донизу; скелі на вершині Каменистого виднілися, як на долоні. А до Рибниці спадало голе урвище-відслонення. Все це тепер заросло лісом. Зеленню вкрилася й колись гола Міська, або Замкова, гора. Але, мабуть, колишні рани, завдані лісам, даються знати: пересихає Рибниця, на грані загибелі потоки, а деякі й зовсім зникли.

У вересні 2004 року обласна рада надала Косову статус міста-курорту.