Неділя, 25 червня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Косівщина. Косівські вулиці (частина 2)

Косівщина - Косів та Косівщина

Кожна з вулиць мала й має свій рельєф, навколишній ландшафт, чимось була відома. Приміром, вул. Торгова (теп. Гвардійська), як говорить її назва, була примітна торгом (базаром), що діяв двічі на тиждень: у середу та суботу. Торг тягнувся майже від самого центрального мосту аж до електровні. Колись берег Рибниці не був такий зруйнований, між річкою та вулицею простягалася досить широка смуга. Від мосту тяглися два ряди столів, на яких торгували молочними продуктами, городиною. Там, де тепер „Дім. Сад. Город. Марія", починалися „галі" - збудований в гуцульському стилі торговий ряд з критим хідником. Там було з півтора десятка торгових приміщень, які одержували міські торгівці. Де тепер ринок, торгували худобою, гори посуду виставляли гончарі, пропонували свій потрібний у кожному господарстві товар боднарі. Свій товар рекламували сопілкарі, дримбарі, можна було тут купити і різьблені та мосяжні вироби. Жалібних пісень співали лірники, вигравали на своїх інструментах з баранячої шкури дутчєки.

На вул. Салінарній була розташована відома далеко за кордоном килимарня спілки „Гуцульське мистецтво", яку коротко називали „у Куриленка".

На вул. Парковій (теп. В.Стефаника), під урвищем Міської гори мешкав Михайло Горбовий у будинку своєї дружини Марії з Библюків.

На вул. Городи мешкали (та й тепер мешкають) Гавриші - косівські ремісники та громадські діячі. Один із них, Михайло (Кольман) був організатором профспілки на солеварні, співпрацював з М.Павликом, зазнав репресій від австрійської влади.

Остап Гавриш з цього роду став відомим композитором, пісні якого співають українці по всьому світі. На цій же вулиці мешкав у 1930-х роках санітарний лікар Антошевський, який сам-один працював значно ефективніше, ніж теперішня санепідстанція зі штатом у декілька десятків працівників. Купи сміття на вулицях, захаращену Рибницю та потік Монастирчик тоді ніхто не побачив би і в страшному сні. Коли Антошевський повагом ішов інспектувати місто (а робив він це щоденно), всі власники будинків, крамниць ще й ще раз перевіряли, чи не завалявся десь папірець або недопалок, чи немає пилу на вікнах, чи не заплямнений фартух... Сьогодні це важко уявити, але тоді регулярно перевіряли якість води кожної криниці і на кожній криниці висіла табличка з одним із написів: „Вода для пиття та домашнього вжитку" або „Вода лише для домашнього вжитку".

Найпопулярнішою була, мабуть, вулиця Над Гуком. Тут у кожному будинку влітку бували літники (тепер це називається „зелений туризм" і видається за сучасний винахід іноземного походження...).

А водоспад Гук ставав центром літнього Косова. Тут були й чудовий сад та виноградник і оригінальної архітектури вілла А.Тарнавського. На цій вулиці бувала у своїх свояків Никораків легендарна письменниця Ольга Дучимінська (прожила 105 років, у 63-річному віці її засуджено до 25 років каторги за звинуваченням у співучасті у вбивстві Я.Галана!). Вулицю Над Гуком полюбили й українські дисиденти, які тут бували не раз, зокрема в будинку Пиптюків (Ю.Бадзьо, С.Кириченко, Є.Сверстюк та інші). У підгірській частині вулиці стояли дуже гарні пансіонати „Байка", „Гірка" та „На скалі" над другим Гуком.

Вул. Павлика знаменита тим, що на ній стояла хата, в якій народився Михайло Павлик. На цьому обійсті тепер мешкають нащадки родини Павликів. Тут 17 вересня 2003 року встановлена меморіальна таблиця. Вище на цій вулиці жив знаменитий різьбяр Іван Балагурак. Вулиця відзначається дуже мальовничими ландшафтами.

Частина теперішньої вулиці І.Франка від Банського мосту й до Города колись, за Польщі, називалась Воєводською. На ній були розташовані найбільші пансіонати (по-теперішньому - турготелі) „Ядвіґа" (над другим Гуком) та „Креси" (ближче до г. Острий). Останній був чотириповерховий, модерної архітектури, у формі куба, на 200 місць.

Ліворуч від вул. Воєводської навпроти другого Гуку відходила вуличка Пансіонатова (теп. Г.Герасимович). На ній розташовувалося п'ять пансіонатів, у т.ч. „Анна" відомої художниці Г.Герасимович та вілла Луцьких біля самого підніжжя горба, яким веде стежка на Михалків. На широкому лузі ліворуч від вул. Пансіонатової відбувалися народні фестони. Зі встановленням радянської влади в 1939 року цей луг перетворено на стрільбище для червоноармійського гарнізону, що дуже символічно. Де колись співали, танцювали, грала музика й влаштовували забави, тепер з ранку до вечора лунали постріли з „трьохлінійок" та „максимів"...

Любили літники, особливо українська інтелігенція зі Львова, Варшави та інших міст, вулиці Довгу (теп. М.Ірчана) і А.Тарнавського (теп. Б.Хмельницького). Це були затишні вулиці, охайні будиночки стояли в розкішних садах. Літники харчувалися в невеличких (на 5-10 осіб) сезонних приватних їдальнях.

Дуже мальовничою була вул. Пістинська (тепер О.Кобилянської). Цією вулицею в 1941-1942 роках йшли на розстріл тисячі євреїв. Вулицю спотворив зсув, що виник унаслідок непродуманого порушення схилу наприкінці 1960-х років. Довелося прокладати на Коломию нову дорогу. На цій вулиці, в будинку під третім номером, жив великий українець о. Василь Ромашок, майбутній Патріарх УПЦ КП. За ним вівся постійний нагляд. С.Кириченко, дружина дисидента Ю.Бадзя, згадує, що в січні 1983 року, щойно вона з дітьми відвідала о. Романюка, туди зразу ж з'явилась з перевіркою косівська міліція і зобов'язала її негайно виїхати з Косова, куди вона прибула щойно вчора...

У 80-90-х роках минулого століття з'явився ряд нових вулиць у районі об'їзної дороги. Один із мікрорайонів косів'яни неофіційно називають „полем чудес", іронізуючи над тим, що кожен із забудовників прагне перевершити інших і розмірами, і оздобленням своїх будинків. Там будуються ті, хто зумів скористуватися кон'юнктурою часів „перестройки".