Середа, 23 серпня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Косівщина. Косівські поля, ліси й пасовиська

Косівщина - Косів та Косівщина

Йдеться, зрозуміло, не про теперішні, а про давніші "москалівські" угіддя. Їх „до цоту" знає п. Ганна Федорчук, уродженка цієї околиці Косова. Останнє не завадило тому, що п. Ганна понад десять років мешкала в Косові як ...іноземка! Українська влада відмовлялась надати їй громадянство України, хоч її предки споконвіку жили на цій землі, тут помирали і тут поховані, і сама вона тут народилася, вчилася, мешкає... Скільки за ці роки перебралося з далеких країв на українську землю хоча б росіян, які комфортно себе почувають, а українка щойно недавно сподобилася бути визнаною своєю на землі своїх предків... Але це інша справа. Спробуємо стисло викласти те, що розповіла Ганна Федорчук про землеволодіння Москалівки до того року, коли комуністична влада брутально переламала хребет порядкові, що існував упродовж віків. І не просто розповіла, а ще й доповнила картосхемами.

Все, що бачимо з центру міста в південному напрямку, включно з першим пасмом гір і Михалковим за ним, колись належало москалівським селянам. Якщо перераховувати починаючи від Смодного, то це нижчі та вищі верхи Баранівка, Підбаранівка, Спалене, Довгий грунь, Середній ґрунь, Ґруничок, понад ними - Дідово, Кавдунка, Буковий верх (найвища частина хребта Голиці), Острий. З-під них збігають численні потоки: Волівець, Коло Лаюків, Лапідчишин, невідомої назви, Улоговий, Кириків, Луциківка, Головайків, або Мінин (біля заготконтори), Сютків, або Сютчин (попри РЕМ), Козлейшин (впадає у став), Гринчуків, Бринзеїв, Коло Соколюків, Острий. Весь цей обшир ділився на володіння, кожне з яких мало свою назву. Годі перелічити всі, але наведемо деякі: Бураково, Кириково, Гринчуково, Полянки, Баранюків кут, Лазовишино, Циганчино, Далібоково, Козлейшино, Войцинків, Срібнячка, Пастухово, Гошино, Гунчіїв, Круці, Улога, Міхасишино, Левково, Пріски, Виноград, Нижні ями, Ями, Верхні ями, Присніп, Корита, Дідово, Сав'юково, Два вузли, Три вузли - всіх не назвати. Назви давні, деякі загадкові, цікаві як з історичного, так і з мовного погляду.

І всі ці землі належали москалівським людям. Кожен господар, - розповідає Г.Федорчук, - мав спадкову власність. Ділянки лісу люди чистили, як сад, чагарники вирубували, корчували і засівали ячменем, вівсом або садили біб, картоплю. Такими були ділянки Міхасишино, Левково, Вітошино, Іванево, Пріски, Пастухове, Гринчукова полянка, Ями, Кошачино, Юзишино та інші. Деякі ділянки неможливо було орати, тому їх використовували як сінокіс. Ті ділянки, що непридатні були на сінокіс (яружини, ґруні, нерівні місця), ставали пасовиськами.

За неписаною угодою до Юрія і після Покрови худобу випускали по всьому масиву. Якщо хтось із певних причин не хотів, щоб худоба заходила на його землю, то обгороджував свою дільницю. Переважно ж обгороджували тільки стіжки з сіном, щоб худоба не їла його і не обтирала. Коли земля вироджувалась, її засівали конюшиною, а надалі це були сіножаті. Викошували сіно; отаву - рідко де. Після викосу пускали пасти худобу. Пастухи добре знали межі і час випасу. Якщо, приміром, лісок Луциківка належав Кашинським, то рубати деревину можна було лише з дозволу господаря, а пасти до Юрія і після Покрови міг хто завгодно і будь-яку худобу: корів, кіз, овець. Влітку можна було в лісі пасти корів та овець, а кіз не дуже, бо вони обгризали молоді деревця, спасали чорниці. На ґрунях випасали худобину від першої трави до морозів.

Як бачимо, приватна власність раціонально поєднувалась з громадським користуванням. Жолобок і Середній грунь належали Баранюкам та іншим ґаздам, але худобу можна було пасти упродовж усього літа. Якщо ж господар мав намір ділянку косити, то повідомляв про це пастухів, і вони не заганяли туди худоби.

Аж до 1939 року на Москалівці майже в кожному господарстві була корова, дехто тримав і по декілька голів, тому громадське пасовисько було необхідне. А господарів було понад п'ятсот!

Перепис худоби у 1998 році виявив на Москалівці аж... п'ять корів! Відсутність сінокосів, пасовиська (на 6-15 сотках корови не втримаєш), примусова здача державі молока, масла призвели до того, що з 1948 по 1960 рік кількість худоби катастрофічно зменшилась. Навіть утримувати козу ставало невигідно. Сіно коштувало дорожче, ніж надоєне молоко. Якщо ж хтось комусь давав викіс даром, то косареві треба було заплатити більше, ніж уторгуєш за молоко. І маємо наслідок: молоді люди відучились любити землю, худобу. Кожен каже: „Нащо мені городу? Заплати ораника, гній, насіння, наробися, - посади, посапай, підгорни, збирай жуків - а що вродить? Посади центнер бульби - і збери, ну, два. Де вигода? За ті гроші куплю восени і клопоту не буду мати. Худобина? А нащо? 20 центнерів сіна на корову треба (а центнер коштує до 30 гривень), ще й якогось буряка, комбікорму. Тричі напоїти, накормити. Ні свята, ні неділі, ні вихідного, ні від хати поїхати нікуди, бо - худобина. А вона тобі циркне літр молока. Та за оті шістсот гривень, що підуть на корми, куплю собі стільки, скільки мені треба. Або куплю корову. І що, мішками траву їй носити? Куди поженеш пасти? А хто би пастушив? Діти? Аби їх пастухами дражнили? Вони не до того...".

Голиця відійшла від ґаздів, влада відучила людей любити просту працю. Усі хочуть жити панами! Отак тепер: одні ще хочуть господарювати, та не можуть: нема землі; інші таки відучені від землі, для них вона лише товар, який можна продати.

За колгоспів у Голиці випасалась колгоспна худоба. За ті роки Голицю дуже занедбали. Ліс так понищили, що й досі не може відновитися. Вирубки в Луциківці, на Довгому, Середньому, Реп'яховому ґрунях, на Вишній ямі, на Винограді, Двох і Трьох вузлах, на Клифі видали тисячі кубометрів деревини і стали причиною зародження „чорної гнилі". Не знайдеш хоча б однієї смереки двохсотрічного віку - справжньої матері лісу.

Позаростали чагарями, ожинниками полянки, зникли всі поля - Гаржіно, Ями, Виноград, Панське, Небіжчикове, Вузли та інші. А повертати людям Голицю не хочуть, перекидають її з лісництва в лісництво. А всім відомо, кому колись належав кожен клаптик землі: Баранівка належала родині Баранюків, частина Ямів - Михайлискам, Гаржіно - Буракам, Кошакове - Кошакам, Юликове - Сороханам і т.д. Спадкоємці є на кожну п'ядь землі. І якби дозволили людям розібрати своє, то кожен би знайшов свої межі. А з чужих сіл власників тут не було.

Були людські землі і за верхом, на Михалкові, за камеральним (державним) лісом, і у Хоминському, і під Хоминським. Там до війни постійно жили люди або мали зимарки, де перебували взимку, заготовляючи дрова. Тепер і слідів тих хат чи зимарок не знайдеш.

Москалівським людям їхньої з діда-прадіда землі не повертають, а пришлі люди її вільно розхапують, - обурюється п. Ганна. - Нові капіталісти захопили Гринчукові полянки, Дуби, Салиміво, Міхасишино, Головайково-Мінино, Лази і багато інших ділянок, серед них і ті, що належали моїм предкам. Яка нам користь з того, що хтось побудував на відібраних у наших людей землях кемпінг чи свинарник і заробляє на цьому гроші, а нам немає місця ні на город, ні на пасовисько...

Але повернемось до москалівських угідь. Усі вони були з'єднані продуманою системою доріг і стежок. Почнемо від курорту. Дорога від нього попід соснами веде через теперішню об'їзну (вул. Дружби, прокладену в 1970-х роках) до Лаюків, Баланюків, перетинає ґрунтову дорогу на Волівцю вище Баланюків і стикається з чугилом (стрімким узбіччям, яким спускали зрубані дерева) на Довгому ґруні і через ґрунь на іншу дорогу, що веде південно-західним узбіччям Довгого груня. Друга ґрунтова дорога веде в ліс. Третя дорога попри бурову веде попри городи та виходить коло Баланюків; на захід від неї - Улоги. Від цієї ґрунтової дороги відходить інша на Курієві і з'єднується з іншою, що веде з Москалівки попри став, попри Довгий ґрунь. Наступна дорога звалась Михайлининою, від імені дідички Михайлини, якій тут належало багато ґрунтів. Ця дорога вела аж у Букове. Михайлинина дорога у наші часи пішла під об'їзну та вул. Івасюка (де колишній завод „Динамо"). Була і є дорога також попри ставки в ліс. Декілька доріг сходилося на Приснопі. Звідси можна було йти у Баранівку, що поруч, та Спалений, а також у Вишню яму (Корита), Яму та Нижні ями. Звідси йде Вивіз (дорога, якою вивозили ліс) на Буковий верх, перетинає камеральний ліс і спускається до потока З-під Ганцюрєчки. З Корит, або Вишньої ями, іде Вижня дорога від вивізної і виходить аж біля колишнього свинарника і далі веде до об'їзної біля газконтори. Є ще дорога через верх до Гінцюрєків, а звідти у ліс Фуратик з відгалуженням на Хоминське. З Михалкового веде ґрунтова дорога до вул. Підгірської та Карпатської.

Більшість лісових доріг тепер не доглянуті, місцями заболочені, а то й зірвані водами. Від доріг в обидва боки відходять численні стежки.

Більшість назв москалівських угідь прозорі за своїм значенням. З деякими пов'язані певні події. Південний бік Середнього ґруня називається Спаленим. Ще десь на початку XX століття хлопчиська пасли на Середньому худобу і побачили там гадину. Вона залізла в жереповий (ялівцевий) кущ. Майже весь верх був зарослий жерепом. Василь Сюйка підпалив корч, від нього зайнялися інші. Розгорілась велика пожежа. Пастушки повтікали й заховались. Вся Москалівка бігла гасити ліс. З того часу верх і має назву Спалений (іноді кажуть Шпалений).

Від Корит дорога йде стрімко на Кавдунку. Стара Козлейка оповідала, що колись на тому верху жила кавдунка (колдунка), тобто чарівниця, знахарка. Дід Ілько казав, що там була нечиста сила. Тому на Кавдунці любить чіплятися блуд.

Блудні місця є й на Середньому ґруні саме на стику зі Спаленим, там „обертається світ"; також між Двома і Трьома вузлами, на Заліжковім, в Осовні. У Заліжковім через фальшиву присягу і фальшивих свідків, а в Осовні когось убили. Водить блуд і під Клифою, можливо, через самогубців-повішеників, так само й на Вузлах. Неприємним місцем є й Рудка, бо там убивали людей. А в Довгій прісці повісився сліпий Василько...

Отакі москалівські володіння. Були... Наша влада любить говорити про європейський шлях. Але в Європі існує право реституції, тобто повернення земель їхнім колишнім законним власникам чи їхнім спадкоємцям. А у нас земельні закони такі, що земля дістається спритним ділкам нечесним шляхом, за хабарі, а її законні спадкоємці залишаються безправними.