П'ятниця, 20 жовтня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Косівщина. Косівські підприємці

Косівщина - Косів та Косівщина

Косів ніколи не був значним промисловим осередком. Але, як в усякому місті, тут завжди щось виробляли, чимось торгували. Тож були й підприємці в найширшому розумінні цього слова. А першим підприємством була соляна копальня (саліна, жупа, баня). Про неї мова в іншому місці. Тут подамо лише деякі деталі. Соляну шахту затоплено внаслідок технічної аварії в 1915 році. З того часу сіль добували тільки виварюванням її з ропи. Ропу (солянку) помпували спеціальними канадськими помпами і трубами діаметром 127 мм і завдовжки 834 м подавали у „панви" - велетенські посудини, щось подібне до пателень, їх було три, кожна площею 88 кв.метрів. У них зваричі й виварювали сіль. Потужність саліни в 1929 році при однозмінній (по 8 годин) роботі становила 1739 тонн на рік, а при тризмінній роботі можна було виробляти 6500 тонн. Саліна була державною власністю, і вона, держава, добре на цьому заробляла: забираючи у саліни сіль за ціною 70 злотих за тонну, продавала її учетверо з хвостиком дорожче. Підприємство давало працю дуже багатьом людям. Сотні рубачів заготовляли дрова (а їх на рік треба було понад 10 тисяч кубометрів). А скільки треба було возів і коней, щоб перевезти готову сіль до залізниці в Заболотові? А коли ще не було залізниць, то сіль чумаки возили за сотні кілометрів. Першими підприємцями й були торгівці сіллю. Доскіпливий історик Гуцульщини П.Сіреджук знайшов відомості про косів'янина Никифора Пасеєвича, який у 1725 році прибув до Києва з такою валкою солі, що її супроводжували аж 77 слуг! Цікаво, що цей підприємливий чоловік займався соляною торгівлею, так би мовити, за сумісництвом, а основним його заняттям було пасти душі своїх парафіян...

Іншими видами підприємництва в давні часи були хіба що коршмарство та лихварство.

Лише в середині XIX століття розвивається ткацький промисел, засновується ткацьке товариство (1850), яке в 1882 році відкрило ткацьку школу для підготовки ткачів. У 1897 році ткацьке товариство мало власну фабрику на 20 верстатів, на яких виробляли полотна, килими, запаски тощо. Ткацтво й килимарство стали головною галуззю косівського підприємництва. Наприкінці XIX - на початку XX століть відомими підприємцями в Косові були Казімєж Ямроз та Іґнаци Ґрушковскі. Перший займався ткацтвом і млинарством, другий - ткацтвом. Обидва мали стосунок до ткацької школи. У Ґруш-ковского навчався дуже відомий згодом Роман Горбовий, який одружився з дочкою свого вчителя і працедавця Мар'єю. Рідний брат Романа Михайло Горбовий - славний громадсько-політичний діяч, самовідданий борець за волю України. Про нього - в окремому розділі.

У 20-30 роках XX століття підприємництво набуває досить великого розвитку. У 1922 році в Косові були ткацькі підприємства Іґнаци Ґрушковского, Яна Станкєвіча, Катерини Медведчук, Івана Библюка, Юрія Романова, Менделя Фреліха, Бенціона Фоґеля, а на Москалівці - Михайла Балагурака, Юрка Кабина, Юрка Кошака, Миколи Лелета, Михайла Мартишока, Ілька Фокшея.

Але найбільше було підприємців у галузі торгівлі. Так, Об'єднання купців, створене в 1923 році, нараховувало 126 членів, причому всі євреї. До керівництва входили Лейзор Ґоттесфельд, Сімон Мошковіч, Давид Гіршгорн.

Українці пішли шляхом кооперації. У 1928 році в повіті було 29 господарсько-споживчих кооперативів, які діяли дуже активно під „зарядом'' доктора Петра Прибитківського, інженерів Ярослава Войнаровського та Теодора Микуляка, до речі, активістів „Просвіти", „Бесіди" та інших українських громадських організацій.

Але були й приватні крамниці та ремісничі майстерні: Сорохана, Москальчука, Боєчка (м'ясні вироби), Шемельовського (кузня), шевські майстерні Вінтоняка, Ониськова, Гавриша, діяло й декілька різьбярських майстерень (М.Тимкова, І.Павлика, В.Бурдяка, Ф.Когута, В.Гуза та ін.).

У 1934 році в Косові діяли такі ткацько-килимарські підприємства: „Гуцульське мистецтво" М.Куриленка, „Гуцульщина" М.Горбового, фабрика Йоланти Кордецької, „Карпатська штука людова" Леона Мільбавера, „Гасорейґ" Осії Ґертнера та І.Ляндмана, а також килимарні Лейзора Кноля, Альтера Гільмана, Копеля Гільмана. Більшість робітників були надомниками.

Успішно працювали українські кооперативні підприємства „Народна торгівля", „Маслосоюз". Тут працювали Микола Павлій, Андрій Кобель, Володимир Перешлюга, Омелян Соболь, Ярослав Войнаровський, Марія Кощук та інші. Чимало було українських крамниць, що конкурували з численнішими єврейськими. Популярним був клич: „Свій до свого по своє!". Власниками крамниць були Дмитро Мартинюк (районний провідник ОУН), Ярослав Когутяк, Петро Дашко, Оля Вінтоняк, Корнеля Сорохан, Дмитро Прухницький, Антон Дзюбей, Василь Балагурак, Богдан Никорак, Калина Мартинюк та інші. Всі вони були національно свідомими, жертвували гроші на „Рідну школу", підтримували „Просвіту", були учасниками драматичних та хорових гуртків. А перший голова „Народної торгівлі" Василь Дутчук, родом з с. Тулови на Снятинщині, був ще й композитором, керував оркестром при Народному домі.

Зі встановленням більшовицького режиму дрібне підприємництво було ліквідоване як класово вороже. Чимало його діячів було репресовано. Розстріляли Д.Мартинюка, М.Куриленка, М.Горбового, О.Соболя, Марію Павлій, потрапили до в'язниць та концтаборів М.Павлій, Я.Когутяк, В.Когутяк, Д.Прухницький, Б.Никорак. Зазнали переслідувань і страждань їхні родини. Така доля спіткала й тих, хто працював в інших галузях: загинув видатний фотограф Микола Сеньковський, Семен Богдан, що співпрацював з народними митцями і заснував „Народну касу". Енкаведисти вбили власника різьбярської майстерні Федора Когута.

Були в Косові також млини К.Ямроза, згодом Анчеля Мільбавера, Самсона Фотеля, Ліпи Дрезнера, гарбарня Шнеберга, готелі В.Трухановіча, Мануґєвіча, Естер Кайзер, слюсарні майстерні, зокрема Кароля Ґаньчарчика, шевські майстерні Миколи Вінтоняка та Станіслава Ґаньчарчика тощо. Приватні гончарні майстерні мали Василь Тутуруш, Павлина Цвілик та інші. Більшовики (націоналізація, конфіскація майна, депортації) та нацисти (винищення євреїв) спільними акціями повністю ліквідували прошарок підприємців. Майже до самого розпаду СРСР підприємництво офіційно вважалося тяжким злочином. Воно почало відроджуватися в роки ґорбачовської „перебудови", але умови - хоч далеко не найкращі, для його розвитку настали тільки в умовах незалежної держави.

Перші приватні підприємці 1990-х років - це власники крамниць. Започаткували підприємництво одними з перших колишній перший секретар райкому компартії Олександр Рогожин (крамниця), колишній комсомольський працівник Микола Шкрібляк (будівельна фірма „Промінь"), колишня працівниця райспоживспілки Марія Пузікова (крамниці), колишній працівник райінспекції ЦСУ, учитель Андрій Стринадюк (комп'ютерний центр), фотограф Богдан Штундер (фірма „Світлина"), Лідія Ярич (МП „Сюрприз" - крамниці, млин, кондитерський цех), колишній керівник колгоспного промислу Михайло Данилюк (мінеральна вода), колишній працівник у галузі сувенірництва Степан Кулешір (автопідприємство „Скіф"), колишній працівник райспоживтовариства Дмитро Бельмега (магазин „Спортек", відпочинковий комплекс) та інші.

Відомими підприємцями міста є також Володимир Брошкевич („Юнікс", кав'ярня „Рояль"), Ігор Гуляк („Гурман"), Галина Вакарюк („М'ясопродукти"), Юрій Мироняк („Андріана"), Степан Лопянецький („Роксолана"), Роман Кравчук (м'ясні вироби), Віктор Кашинський („Євробуд"), Валерій Михайлюк (аптека „Нова"), Борис Скляренко (ремонт автомобілів), Ярослава Марків („Захід"), Людмила Бак („Євро-люкс") та інші. „Світ техніки" Юрія Плосконоса продає найновішу побутову техніку українського та закордонного виробництва - телевізори, мобільні телефони, холодильники, газові плити тощо, встановлює телеантени. У 2003 році фірма „Київ-Стар GSM" відкрила в Косові своє представництво „Техноцентр", що займається торгівлею інформаційною технікою. З'явилися „Дитячий світ", крамниця для туристів „Два полюси", ювелірний салон „Агат" та багато інших торговельних закладів. Є навіть декілька квіткових крамниць, ресторани „Плай" Цимбалюка, „Колиба" тощо. Має Косів дві АЗС.

Окремої згадки заслуговує фірма „Оріон". Її засновник Арсен Попазов взявся за, на жаль, не дуже престижну на погляд багатьох, але життєво важливу справу, - збирання й вивезення побутових відходів, прибирання міста. Те, чого не могла досягти місцева влада упродовж десятиріч, за короткий час зробив приватний підприємець. Та це лише початок роботи над вирішенням цієї проблеми, яка упирається як у нестачу техніки, транспорту, так і в низьку екологічну свідомість косів'ян.

Нетрадиційне підприємництво заснував Микола Вакарюк: він вирощує в спеціально збудованому ставку форель, причому аж трьох видів. Його продукція користується величезною популярністю, особливо у гостей міста.

У 2004 році в Косові були зареєстровані 124 підприємства - юридичні особи та близько 570 підприємців - фізичних осіб. На них і тримається економіка міста і району. Хоча далеко не всі підприємства - юридичні особи працюють. З іншого боку, не всі ті, що працюють, - зареєстровані. Наприклад, сирзавод стоїть без вікон, без дверей, а вся внутрішня „начинка" ділась не знати куди.

У місті відсутні пральня, хімчистка, майстри з ремонту автономного опалення, з очищення криниць, погано з обслуговуванням та ремонтом побутової техніки, у зародковому стані ритуальні послуги. Ремонт квартир також становить складну проблему.

Зате станом на 1 травня 2004 року 239 закладів мають ліцензії на торгівлю алкогольними напоями, а 247 - на торгівлю тютюновими виробами...

У Косові - давньому регіоні садівництва - не налагоджено закупівлі й переробки садовини, городніх та лісових ягід. Через те велика частина врожаю просто гниє.

Не лише в Косові, а й у цілому районі немає хоча б однієї книгарні (та, що є в Косові - це швидше кіоск).

Не знайшлося поки що й підприємців, які б співпрацювали з народними митцями, звільнивши останніх від невластивих їм функцій торгівців та добувачів сировини й інших матеріалів.

Загалом у місті надто мало виробничих підприємств, підприємці надають перевагу торгівлі. Очевидно, щось негаразд із політикою щодо напрямків підприємництва.

У районі створено Товариство підприємців (голова М.Данилюк) та українсько-канадське товариство „Агентство розвитку - косівський бізнес-центр МБЕРІФ" (зав. Л.Ярич). Л.Ярич є також і головою товариства роботодавців району.